ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 лютого 2022 року
м. Київ
cправа № 914/2821/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Берднік І. С. - головуючого, Зуєва В. А., Міщенка І. С.,
секретар судового засідання - Корнієнко О. В.,
за участю представників:
Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Гуцульський" - не з`явився,
Львівської міської ради - не з`явився,
розглянувши у відкритому судовому засідання касаційну скаргу Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Гуцульський"
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 23.11.2021 (у складі колегії суддів: Кравчук Н. М. (головуючий), Кордюк Г. Т., Плотніцького Б. Д.)
та рішення Господарського суду Львівської області від 25.03.2021 (суддя Березяк Н.Є.)
у справі № 914/2821/20
за позовом Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Гуцульський"
до Львівської міської ради
про визнання права на набуття земельної ділянки,
ВСТАНОВИВ:
У жовтні 2020 року Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Гуцульський" (далі - ЖБК "Гуцульський") звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до Львівської міської ради про визнання права на володіння та набуття земельної ділянки.
Позовні вимоги мотивовані тим, що Управління архітектури та урбаністики Департаменту містобудування Львівської міської ради (далі - Управління архітектури та урбаністики) незаконно відмовило ЖБК "Гуцульський" у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, посилаючись на те, що запропоноване цільове використання земельної ділянки не відповідає містобудівній документації. Зазначена відмова позбавляє ЖБК "Гуцульський" можливості подати проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки на експертизу та розгляд до Львівської міської ради, що порушує права позивача на набуття спірної земельної ділянки.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 25.03.2021, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 23.11.2021 у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивач, звертаючись до суду із даними позовом, не врахував, що вирішення питань, пов`язаних із передачею земельної ділянки у власність чи користування, належить до повноважень органу місцевого самоврядування, а не суду. Доказів, які би свідчили про відмову відповідачем позивачу у праві на отримання спірної земельної ділянки, матеріали справи не містять. Окрім того, суд зазначив, що обраний позивачем спосіб захисту є неналежним, оскільки задоволення цього позову не призведе до відновлення прав та інтересів позивача.
Не погоджуючись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у грудні 2021 ЖБК "Гуцульський" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК України), просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 23.11.2021 та рішення Господарського суду Львівської області від 25.03.2021, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23.12.2021 відкрито касаційне провадження у справі № 914/2821/20 за касаційною скаргою ЖБК "Гуцульський" з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України, призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засідання на 23.02.2022.
Львівська міська рада не скористалася наданим їй процесуальним законом правом на подання відзиву на касаційну скаргу.
18.02.2022 до Верховного Суду надійшло клопотання ЖБК "Гуцульський" про розгляд касаційної скарги по суті за відсутності його представника.
Львівська міська рада у судове засідання свого представника не направила, хоча була повідомлена про дату, час і місце судового засідання належним чином, із заявою до суду про відкладення розгляду справи із зазначенням будь-яких поважних причин неможливості явки її представника в судове засідання та з клопотанням про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відповідно до частини 4 статті 197 ГПК України не зверталася.
Ураховуючи наведене, висновки Європейського суду з прав людини у справі "В`ячеслав Корчагін проти Росії", те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представників учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.
Судами установлено, що рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 04.01.2010 № 388 "Про затвердження містобудівного обґрунтування, містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки на проектування та будівництво Товариству з обмеженою відповідальністю "Галіція-сервіс" (далі - ТОВ "Галіція-сервіс") мотельного комплексу на території спортивно-оздоровчої зони на вул. Володимира Великого, 2а" затверджено містобудівне обґрунтування, містобудівні умови і обмеження забудови земельної ділянки на проектування і будівництво ТОВ "Галіція-сервіс" мотельного комплексу на території спортивно- оздоровчої зони на вул. Володимира Великого, 2а.
Декларацію про початок виконання будівельних робіт було подано 12.03.2012. Будівництво трьох будинків котеджного типу здійснювалося із залученням інвесторів - фізичних осіб. Декларація про готовність об`єкту (мотелю) до експлуатації зареєстрована 30.12.2015.
23.05.2017 співвласниками 19 житлових спарених будинків було зареєстроване ЖБК "Гуцульський" за адресою: вул. Володимира Великого, 2а.
Відповідно до статуту ЖБК "Гуцульський" є неприбутковою організацією, яка створюється і діє у відповідності до Конституції України, Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та Господарського кодексів України, Закону України "Про кооперацію", на підставі рішення установчих зборів на добровільних засадах з метою обслуговування, ремонту, реконструкції та утримання житлових будинків, котеджів та прибудинкової території за рахунок внесків членів ЖБК.
Згідно з пунктом 2.1 статуту метою діяльності ЖБК "Гуцульський" є надання послуг членам ЖБК, задоволення житлових, економічних, соціальних та інших потреб членів ЖБК на основі об`єднання їх особистих і колективних інтересів та поділу між ними ризиків, витрат, розвитку їх самоорганізації, самоуправління та самоконтролю. ЖБК створюється не для отримання прибутку.
ЖБК "Гуцульський" надає членам ЖБК послуги з експлуатації, ремонту та реконструкції будинків та котеджів, що знаходяться в його межах (пункт 2.3 статуту).
Житлові будинки ЖБК "Гуцульський" розташовані на земельній ділянці, яка перебуває у комунальній власності територіальної громади міста. Кооператив фактично користується цією земельною ділянкою, на якій розташовані будинки, дитяча площадка, проложені комунікації, під`їзні дороги.
20.12.2018 ухвалою Львівської міської ради № 4459 "Про затвердження управлінню земельних ресурсів департаменту містобудування технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки на вул. Володимира Великого, 2-а" затверджено управлінню земельних ресурсів департаменту містобудування Львівської міської ради технічну документацію щодо поділу земельної ділянки загальною площею 1,83363 га (кадастровий номер 4610136900:07:005:0033) розташованої на вул. Володимира Великого, 2а, на 5 земельних ділянок.
Відповідно до пунктів 5, 6 зазначеної ухвали ЖБК "Гуцульський" надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,2033 га (кадастровий номер 4610136900:07:005:0114) для обслуговування житлових будинків за рахунок земель рекреаційного призначення з подальшим переведенням їх до земель житлової та громадської забудови. Зобов`язано ЖБК "Гуцульський" після проведення обов`язкової експертизи подати у встановленому порядку міській раді на затвердження проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
На виконання ухвали Львівської міської ради від 20.12.2018 № 4459 ЖБК "Гуцульський" замовив виготовлення технічної документації у ліцензованої землевпорядної організації - Товариства з обмеженою відповідальність "Геодезично - будівельний стандарт".
У листопаді 2019 року було виготовило проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,2033 га, зі зміною її цільового призначення.
19.11.2019 ЖБК "Гуцульський" передав на погодження проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в Управління архітектури та урбаністики.
Листом від 27.11.2019 № 2401-7968 Управління архітектури та урбаністики відмовило ЖБК "Гуцульський" у погодженні зазначеного проекту.
ЖБК "Гуцульський" звернувся до суду з позовом до Львівської міської ради про визнання права на володіння та набуття земельної ділянки, посилаючись на те, що відмова Управління архітектури та урбаністики у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки перешкоджає подати цей проект на державну експертизу і в подальшому на розгляд до Львівської міської ради та порушує право кооперативу.
Згідно з статтею 41 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) житлово-будівельним (житловим) кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.
Частинами 1, 2 статтею 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
За змістом частин 2, 4 статті 123 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
За змістом статті 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.
Отже, позивачем у справі є особа, яка вважає, що у спірних правовідносинах її право або охоронюваний законом інтерес порушується, оспорюється чи не визнається. Відповідачем є особа, що порушила, оспорює чи не визнає право або охоронюваний законом інтерес позивача.
У справі, що розглядається, ЖБК "Гуцульський", звертаючись до суду з зазначеними позовними вимогами, особою, яка не визнає його право на земельну ділянку визначив Львівську міську раду.
Проте, як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, позивач не звертався до Львівської міської ради з клопотанням про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, у свою чергу Львівська міська рада не відмовляла йому у затвердженні зазначеного проекту.
Відповідно до пункту 10 частини 2 статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки.
Частиною 16 статті 123 ЗК України встановлено, що відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки в користування або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.
Отже, у разі відмови у наданні земельної ділянки в користування або залишення відповідного клопотання без розгляду позивач має право оскаржити рішення, дії чи бездіяльність органу місцевого самоврядування до суду.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Аналогічні висновки наведено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17.
Обраний позивачем спосіб захисту цивільного права має призводити до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 331/6927/16-ц).
У справі, що розглядається, позивач не скористався порядком, встановленим статтею 123 ЗК України, для вирішення питання щодо надання спірної земельної ділянки у користування, а звернувся до суду за захистом свого права у спосіб, визначений у позові.
Отже, надаючи оцінку належності та ефективності обраного позивачем способу захисту, суди першої та апеляційної інстанції дійшли обґрунтованого висновку про те, що задоволення позовних вимог у цій справі не призведе до відновлення прав та інтересів позивача, оскільки вирішення питань, пов`язаних із наданням земельної ділянки у власність чи користування, належить до повноважень органу місцевого самоврядування, а не суду.
Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій всебічно, повно і об`єктивно дослідили матеріали справи, надали вірну юридичну оцінку обставинам справи та прийняли правомірне рішення про відмову у задоволенні заявлених позовних вимог.
У поданій касаційній скарзі ЖБК "Гуцульський", обґрунтовуючи наявність підстави для касаційного оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, вказав, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій зроблено без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 921/158/18 та постанові Верховного Суду від 24.10.2018 у справі № 910/1305/15-г.
Також скаржник у касаційній скарзі послався на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, що є підставою для подання касаційної скарги відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України.
Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Так, однією з підстав касаційного оскарження судових рішень, відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Зі змісту зазначеної норми права випливає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Отже, для касаційного оскарження судового рішення з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається. Тобто застосування правового висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду, залежить від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі за результатом оцінки поданих сторонами доказів. При цьому встановлені судом фактичні обставини у кожній справі можуть бути різними.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
ЖБК "Гуцульський" підставу касаційного оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, обґрунтував тим, що судами першої та апеляційної інстанції при вирішенні справи в оскаржуваних судових рішеннях застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 921/158/18 та постанові Верховного Суду від 24.10.2018 у справі № 910/1305/15-г.
У справах № 921/158/18, № 910/1305/15-г висновки щодо застосування норм права наведено Верховним Судом за наслідками розгляду по суті позовних вимог про визнання дій незаконними, договору оренди укладеним, про визнання права власності відповідно.
При цьому у справі № 914/2821/20, що розглядається, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовив у задоволені позовних вимог у зв`язку з обранням позивачем неналежного способу захисту.
За змістом касаційної скарги, підставою оскарження рішень судів попередніх інстанцій у справі № 914/2821/20, що розглядається, скаржник зазначає пункт 3 частини 2 статті 287 ГПК України, згідно з якими підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Скаржник у касаційній скарзі зазначає про відсутність висновків Верховного Суду щодо питання не розгляду судами попередніх інстанцій всіх позовних вимог, незаконної зміни судом заявлених позовних вимог, визнання права на володіння земельною ділянкою та набуття права на земельну ділянку.
Водночас Верховний Суд вважає необґрунтованою наведену скаржником підставу касаційного оскарження судових рішень, оскільки ця норма спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору. Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі зазначеного пункту скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму матеріального чи процесуального права суди попередніх інстанцій застосували неправильно, а також обґрунтувати необхідність застосування такої правової норми для вирішення спору, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
Проте наведене скаржником в касаційній скарзі в обґрунтування цієї підстави касаційного оскарження формулювання своїх доводів не дає Суду однозначно зрозуміти, щодо яких саме норм у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду.
Доводи касаційної скарги ЖБК "Гуцульський" про те, що судом першої інстанції розглянуто не всі заявлені позивачем позовні вимоги (не розглянуто позовну вимогу про визнання права на володіння земельною ділянкою) спростовується змістом рішення Господарського суду Львівської області від 25.03.2021, у вступній та описовій частинах якого зазначено про розгляд позовних вимог про визнання права на володіння та набуття земельної ділянки.
Зважаючи на викладене, наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримали підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.
Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 309 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення не знайшли підтвердження, суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції - без змін.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд