Постанова
Іменем України
03 травня 2022 року
м. Київ
справа № 759/10779/20
провадження № 61-18242св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф.
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - комунальне некомерційне підприємство «Київська міська клінічна лікарня № 7»,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог предмету спору, - ОСОБА_2 ,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Святошинського районного суду міста Києва, у складі судді Шум Л. М., від 10 червня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду, у складі колегії суддів:
Левенця Б. Б., Ратнікової В. М., Борисової О. В., від 07 жовтня 2021 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до комунального некомерційного підприємства «Київська міська клінічна лікарня № 7» (далі - КНП «КМКЛ № 7») про поновлення на роботі, оплату за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивувала тим, що працювала на посаді фахівця з питань цивільного захисту КНП «КМКЛ № 7» із 06 липня 2018 року.
Наказом КНП «КМКЛ № 7» № 62-ОС від 27 травня 2020 року її було звільнено на підставі пункту 4 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) з 27 березня 2020 року, за прогул (в тому числі відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
ОСОБА_1 вважала своє звільнення незаконним, оскільки із 12 по
27 березня 2020 року перебувала на стаціонарному лікуванні, а 27 березня 2020 року засобами поштового зв`язку направила на адресу КНП «КМКЛ № 7» два листи - з листком тимчасової непрацездатності та заявою на відпустку із 28 березня 2020 року до закінчення карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2» (далі - Постанова № 211), які були отримані відповідачем 30 березня та 01 квітня 2020 року відповідно.
Крім того 18 квітня та 07 травня 2020 року засобами поштового зв`язку надіслала на адресу КНП «КМКЛ № 7» заяву про надання відпустки у зв`язку із викликом на сесію до Кременчуцького інституту Університету імені Альфреда Нобеля, який відповідач двічі відмовився отримувати.
Після закінчення навчання 22 червня 2020 року вийшла на роботу де отримала наказ про звільнення та трудову книжку.
З урахуванням викладеного, просила суд поновити її на посаді фахівця з питань цивільного захисту КНП «КМКЛ № 7», стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу із 27 березня 2020 року до дня поновлення на роботі та 300 000 грн на відшкодування моральної шкоди.
Короткий зміст оскаржених судових рішень
Заочним рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 10 червня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, правомірно звільнив ОСОБА_1 на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України. Звільнення проведено у відповідності до вимог діючого законодавства та з дотриманням визначених законом строку й порядку. Порушень трудових прав позивача судом не встановлено.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року заочне рішення Святошинського районного суду міста Києва від 10 червня 2021 року скасовано, та ухвалено нове рішення у справі про часткове задоволення позову.
Змінено дату звільнення ОСОБА_1 з посади фахівця з питань цивільного захисту адміністративно-управлінської частини КНП «КМКЛ № 7»
із 27 березня 2020 року на 30 березня 2020 року. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Апеляційний суд виходив з того, що за умовами трудового договору після закінчення лікарняного, ОСОБА_1 мала стати до роботи 30 березня
2020 року, оскільки 28 і 29 березня 2020 року були неробочим і вихідним днем. Натомість позивачем не надано доказів на підтвердження поважності причин відсутності на роботі в період із 30 березня 2020 року по 27 травня 2020 року. При цьому сам по собі факт написання заяви про надання відпустки не звільняє працівника від виконання обов`язків за трудовим договором, зокрема й в частині дотримання трудової дисципліни.
Звільнення ОСОБА_1 під час тимчасової непрацездатності не є підставою для її поновлення на роботі, а тягне за собою зміну дати припинення трудових відносин.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
В поданій у листопаді 2021 року касаційній скарзі на заочне рішення Святошинського районного суду міста Києва від 10 червня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року
ОСОБА_1 ,посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить оскаржені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким поновити її на посаді фахівця з питань цивільного захисту КНП «КМКЛ № 7», стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 27 березня 2020 року до дня поновлення на роботі та 300 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
07 листопада 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу у справі № 759/10779/20.
Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
У січні 2022 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржені судові рішення, застосували норми права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17.
ОСОБА_1 стверджує, що її було звільнено в період тимчасової непрацездатності, а потім складено акти про її відсутність на робочому місці.
Крім того вказує на порушення норм процесуального права, що виявилось у необґрунтованому відхиленні судом першої інстанції її клопотання про витребування доказів. Стверджує, КНП «КМКЛ № 7» не направляло на її адресу копії відзиву на позовну заяву, заперечення, пояснення та докази у справі.
Вважає, що суд апеляційної інстанції, змінюючи дату звільнення вийшов за межі позовних вимог.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У січні 2022 року КНП «КМКЛ № 7» подано до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач, посилаючись на законність та обґрунтованість оскарженої постанови суду апеляційної інстанції, просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року залишити без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
На підставі наказу КНП «КМКЛ № 7» № 58-ОС від 06 липня 2018 року,
ОСОБА_1 прийнято на посаду фахівця з питань цивільного захисту адміністративно-управлінської частини із 09 липня 2018 року.
Згідно наказу КНП «КМКЛ № 7» № 62-ОС від 27 травня 2020 року
ОСОБА_1 звільнено 27 березня 2020 року з посади фахівця з питань цивільного захисту адміністративно-управлінської частини за прогул без поважних причин, пункт 4 статті 40 КЗпП України. Підстава: акти про відсутність на робочому місцівід 30 березня2020 року, 31 березня 2020 року, від 03 квітня 2020 року, від 10 квітня 2020 року, від 17 квітня 2020 року,
від 24 квітня 2020 року, від 30 квітня2020 року, від 08 квітня 2020 року,
від 15 квітня 2020 року, від 22 травня2020 року, від 27 травня 2020 року та акти про повернення листів.
Із 12 по 27 березня 2020 року ОСОБА_1 перебувала на стаціонарному лікуванні в ДУ «Територіальне об`єднання МВС України по місту Києву».
ОСОБА_1 є особою з інвалідністю третьої групи та не є членом профспілкової організації КНП «КМКЛ № 7».
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
За змістом частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом (-ами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального прававиключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої-другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.