ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 травня 2022 року
м. Київ
справа №640/19566/19
провадження № К/9901/45904/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Данилевич Н. А., Радишевської О. Р.
розглянув у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу № 640/19566/19
за позовом ОСОБА_1 до Верховного Суду України, Державної казначейської служби України про стягнення коштів, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2021 року, ухваленого у складі головуючого судді Погрібніченка І. М., та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2021 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого - Бужак Н. П., суддів: Костюк Л. О., Кобаля М. І.
І. Суть спору
1. У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Верховного Суду України, Державної казначейської служби України (далі також - ДКС України) про стягнення заборгованості із заробітної плати.
2. В обґрунтування позову зазначає, що згідно з довідкою від 23 вересня 2019 року позивач перебуває у трудових відносинах з Верховним Судом України, обіймаючи посаду начальника відділу інтернет комунікацій управління комунікацій.
Водночас, незважаючи на продовження виконання своїх посадових обов`язків, позивач стверджує, що він не отримує заробітну плату, починаючи з липня 2018 року.
Таким чином станом на дату звернення до суду заборгованість по сплаті заробітної плати відповідно до довідки становить 324995,50 гривень.
Вважаючи безпідставність дій відповідача щодо невиплати заробітної плати, ОСОБА_1 звернувся до суду з вимогою про стягнення коштів.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
3. Відповідно до довідки Верховного Суду України від 23 вересня 2019 року ОСОБА_1 , починаючи з 20 лютого 2007 року по теперішній час, перебуває на посаді начальника відділу інтернет комунікацій управління комунікацій Верховного Суду України.
4. Згідно з довідкою про заробітну плату й інші доходи від 03 листопада 2020 року № 244, видану за підписом в.о. Голови Верховного Суду України ОСОБА_2 та головного бухгалтера ОСОБА_3 за період з липня 2018 року по серпень 2019 року борг з виплати позивачу заробітної плати складає 324995,55 гривень.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
5. Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 21 травня 2021 року позов задовольнив.
5.1 Стягнув з Верховного Суду України на користь ОСОБА_1 заборгованість з виплати заробітної плати у розмірі 829640,14 гривень.
6. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції врахував дані, що містяться в довідці про заробітну плату й інші доходи від 03 листопада 2020 року № 244, виданої за підписом в.о. Голови Верховного Суду України ОСОБА_2 та головного бухгалтера ОСОБА_3 , в якій зазначено про заборгованість із виплати позивачу заробітної плати за період липня 2018 року по жовтень 2020 року у розмірі 829640,14 гривень.
7. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2021 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким в позові відмовлено.
8. Шостий апеляційний адміністративний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в позові, дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення заробітної плати у зв`язку зі звільненням позивача на підставі наказу Верховного Суду України від 16 липня 2018 року № 145-к, який позивачем не оскаржувався в судовому порядку та не визнавався протиправним.
IV. Касаційне оскарження
9. Позивач подав касаційну скаргу на вказані судові рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Так, автор скарги зауважує на тому, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні не врахував висновків щодо застосування положення статті 49-2 та статті 235 Кодексу законів про працю України, викладених у постанові Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 820/11570/15 (провадження № К/9901/6679/18), в постановах Верховного Суду України від 04 березня 2014 року у справі № 21-8а14, від 27 травня 2014 року у справі № 21-108а14, від 28 жовтня 2014 року у справі № 21-484а14, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 640/6432/19 у подібних правовідносинах.
Стверджує, що висновки суду апеляційної інстанції суперечать постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", де зазначено, зокрема, у пункті 18 про те, що судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевірити їх відповідність закону. Суд не вправі визнати звільнення правильним, виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов`язували звільнення. У випадку, коли працівника звільнено без законних підстав або з порушенням встановленого порядку, але поновити його на роботі неможливо внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації, суд визнає звільнення неправильним і зобов`язує ліквідаційну комісію або власника (орган, уповноважений управляти майном ліквідованого підприємства, установи, організації, а у відповідних випадках - правонаступника) виплатити цьому працівникові заробітну плату за час вимушеного прогулу.
Наголошує, що суд апеляційної інстанції проігнорував факт відсутності попередження про наступне вивільнення, що, насамперед, встановлено судом першої інстанції під час розгляду цієї справи.
Позивач вказує, що йому не було запропонованої іншої рівноцінної посади державної служби під час звільнення з підстав ліквідації, яке залишилось нереалізованим.
Стверджує, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги (визнав недопустимими докази), а саме довідки про заробітну плату, за підписами в.о. Голови Верховного Суду України ОСОБА_2 та наказ від 26 грудня 2018 року № 273-к про скасування як нереалізованого наказ про звільнення позивача.
10. Верховний Суд ухвалою від 29 грудня 2021 року відкрив касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2021 року, з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
11. В.о Голови Верховного Суду України ОСОБА_2 подав на відзив на касаційну скаргу, в якому вказує про наявність підстав для її задоволення.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
12. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
13. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
14. Питання нарахування та виплати заробітної плати, під час перебування на державній службі регулюються Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України), Законом України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII), Законом України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР.
15. Пунктом 4 частини першої статті 7 Закону № 889-VIII встановлено, що державний службовець має право на оплату праці залежно від займаної посади, результатів службової діяльності, стажу державної служби, рангу та умов контракту про проходження державної служби (у разі укладення).
16. Визначення заробітної плати міститься у статті 1 Закону України "Про оплату праці" та означає винагороду, обчислену, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
17. Положеннями пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України встановлено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
18. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 83 Закону № 889-VIII, державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону).
19. Пунктом 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII, передбачено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.
20. За приписами частини другої статті 125 Конституції України суд утворюється, реорганізовується і ліквідовується законом, проект якого вносить до Верховної Ради України Президент України після консультацій з Вищою радою правосуддя.
21. Згідно з частинами третьою - четвертою статті 105 Цивільного кодексу України учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється. Виконання функцій комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) може бути покладено на орган управління юридичної особи.
До комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється.
22. Згідно з частиною п`ятою статті 111 Цивільного кодексу України, ліквідаційна комісія (ліквідатор) вживає заходів щодо закриття відокремлених підрозділів юридичної особи (філій, представництв) та відповідно до законодавства про працю здійснює звільнення працівників юридичної особи, що припиняється.
23. В силу статті 89 Закону № 889-VIII державний службовець зобов`язаний до звільнення з посади чи переведення на іншу посаду передати справи і довірене у зв`язку з виконанням посадових обов`язків майно (далі - майно) особі, уповноваженій суб`єктом призначення у відповідному державному органі. Уповноважена особа зобов`язана прийняти справи і майно.
Факт передачі справ і майна засвідчується актом, що складається у двох примірниках і підписується уповноваженою особою, керівником служби управління персоналом відповідного державного органу та державним службовцем, який звільняється. Один примірник акта видається державному службовцю, який звільняється, другий примірник або його копія долучається до особової справи цього державного службовця.
У разі якщо через невиконання обов`язку щодо передачі справ і майна створено істотну загрозу публічним інтересам, особа може бути притягнена до відповідальності згідно із законом.
VI. Позиція Верховного Суду
24. Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що ліквідація державного органу є однією з підстав для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення. При цьому ліквідаційна комісія (ліквідатор) здійснює звільнення працівників юридичної особи, що припиняється.
25. На виконання положень Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02 червня 2016 року № 1401-VIII Верховною Радою прийнято Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII, в якому передбачено ліквідацію Верховного Суду України та створення нового органу державної влади - Верховного Суду.
26. З дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному вказаним Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку.
27. Таким чином розпочато ліквідаційну процедуру щодо Верховного Суду України та 21 червня 2018 року до реєстраційної справи Верховного Суду України було внесено запис щодо початку припинення Верховного Суду України як юридичної особи, процедуру припинення щодо якого наразі не завершено.
28. Як встановлено судом першої інстанції, до трудової книжки позивача запис про його звільнення з посади начальника відділу інтернет комунікацій управління комунікацій Верховного Суду України не внесений, трудова книжка не видана, до теперішнього часу здійснюється табелювання обліку робочого часу як відпрацьованого позивачем, а також нарахування їй заробітної плати, утримання з неї відповідних податків і зборів (податку на доходи фізичних осіб та військового збору). При цьому, довідкою Верховного Суду України від 03 листопада 2020 року № 244, за підписами в.о. Голови Верховного Суду України ОСОБА_2 та головного бухгалтера ОСОБА_3 , заборгованість із виплати заробітної плати позивачу за період з липня 2018 року по жовтень 2020 року становить 829640,14 гривень.