ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 травня 2022 року
м. Київ
справа №540/2186/21
адміністративне провадження №К/990/2348/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Кашпур О.В.,
суддів - Радишевської О.Р., Уханенка С.А.
розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Херсонській області про стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 , поданою адвокатом Гончаренком Антоном Юрійовичем, на ухвалу Херсонського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2021 року, постановлену в складі головуючого судді Гомельчука С.В., і постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2021 року, прийняту в складі колегії суддів: головуючого Бойка А.В., суддів Федусика А.Г, Шевчук О.А.,
У С Т А Н О В И В :
І. Короткий зміст обставин справи і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
1. ОСОБА_1 17 травня 2021 року звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути на його користь із Головного управління Національної поліції в Херсонській області грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 01 січня 2018 року до 13 серпня 2019 року в сумі 196387,40 грн.
2. Ухвалою від 21 травня 2021 року Херсонський окружний адміністративний суд відкрив провадження в адміністративній справі та призначив її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
3. Ухвалою від 26 липня 2021 року Херсонський окружний адміністративний суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду. Залишив позовну заяву без руху та надав позивачу п`ятиденний строк з моменту отримання цієї ухвали для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду з позовом із зазначенням підстав такого пропуску, які мають підтверджуватися відповідними доказами.
4. Ухвалою Херсонського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Херсонській області про стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу залишено без розгляду.
5. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Херсонського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2021 року - без змін.
ІІ. Короткий зміст вимог касаційної скарги
6. Адвокат Гончаренко А.Ю. подав в інтересах ОСОБА_1 касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Херсонського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2021 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2021 року і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
7. Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, необґрунтовано залишив позовну заяву без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду. Скаржник зазначає, що посилаючись на правові висновки, зроблені Великою Палатою Верховного Суду в справі №910/4518/16, і Верховним Судом у справах №522/13736/15, №461/1303/19, №200/10640/20-а, суди попередніх інстанцій не врахували того, що у цих справах йдеться про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі, а у справі, яка розглядається, заявлено позовну вимогу про стягнення середнього заробітку (грошового забезпечення) за час вимушеного прогулу, що є відмінним за своєю правовою природою. Скаржник указує на наявність інших висновків, зроблених Верховним Судом, ніж у зазначених справах, відповідно до яких строк звернення до суду не поширюється на вимоги про стягнення середнього заробітку (грошового забезпечення) за час вимушеного прогулу. Скаржник посилається на справу №755/12623/19, яку передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду для вирішення спірного питання щодо строків звернення до суду із вимогами про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
IІІ. Рух справи у суді касаційної інстанції
8. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Кашпур О.В., суддів Радишевської О.Р., Уханенка С.А. ухвалою від 07 лютого 2022 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
9. Ухвалою Верховного Суду у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Кашпур О.В. від 11 травня 2022 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження з 12 травня 2022 року.
ІV. Позиція інших учасників справи
10. Головним управлінням Національної поліції в Херсонській області відзиву на касаційну скаргу не подано.
V. Позиція Верховного Суду
11. Надаючи оцінку оскаржуваним судовим рішенням, Верховний Суд, з урахуванням приписів статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), виходить із таких міркувань.
12. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 зазначав, що наказом Головного управління Національної поліції в Херсонській області від 15 червня 2017 року №152 о/с його було звільнено зі служби в поліції за пунктом 5 частини першої статті 77 (через службову невідповідність) Закону України «Про Національну поліцію».
13. Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2017 року в справі №821/1045/17 позов ОСОБА_1 задоволено та скасовано, зокрема, наказ Головного управління Національної поліції в Херсонській області від 15 червня 2017 року №152 о/с. Поновлено ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді оперуповноваженого сектору кримінальної поліції Каховського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Херсонській області з 16 червня 2017 року. Стягнуто із Головного управління Національної поліції в Херсонській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 16 червня 2017 року до 06 вересня 2017 року в сумі 27627,38 грн.
14. На виконання постанови Херсонського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2017 року в справі №821/1045/17 Головним управлінням Національної поліції в Херсонській області 13 вересня 2017 року прийнято наказ №234 о/с, яким скасовано пункт наказу Головного управління Національної поліції в Херсонській області від 15 червня 2017 року №152 о/с у частині звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції та поновлено його на посаді з 16 червня 2017 року.
15. Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2017 року постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2017 року в справі №821/1045/17 скасовано та прийнято нову, якою відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 .
16. На виконання постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2017 року в справі №821/1045/17 Головним управлінням Національної поліції в Херсонській області 27 грудня 2017 року прийнято наказ №335 о/с, яким скасовано пункт наказу Головного управління Національної поліції в Херсонській області від 13 вересня 2017 року №234 о/с у частині скасування пункту наказу Головного управління Національної поліції в Херсонській області від 15 червня 2017 року №152 о/с у частині звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції та поновлення його на посаді з 16 червня 2017 року.
17. Наказом Головного управління Національної поліції в Херсонській області від 03 січня 2018 року №1 о/с внесено зміни до пункту наказу Головного управління Національної поліції в Херсонській області від 27 грудня 2017 року №335 о/с у частині виконання постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2017 року в справі №821/1045/17: скасувати пункт наказу Головного управління Національної поліції в Херсонській області від 13 вересня 2017 року №234 о/с у частині скасування пункту наказу Головного управління Національної поліції в Херсонській області від 15 червня 2017 року №152 о/с у частині звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції та поновлення його на посаді з 16 червня 2017 року, наказано вважати звільненим ОСОБА_1 зі служби в поліції з 31 грудня 2017 року.
18. 24 січня 2018 року Головним управлінням Національної поліції в Херсонській області прийнято наказ №14 о/с, яким внесено зміни до пункту наказу Головного управління Національної поліції в Херсонській області від 15 червня 2017 року №152 о/с у частині звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції та наказано вважати його звільненим з 31 грудня 2017 року.
19. Постановою Верховного Суду від 31 липня 2019 року в справі №821/1045/17 скасовано постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2017 року та залишено в силі постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2017 року.
20. На виконання постанови Верховного Суду від 31 липня 2019 року в справі №821/1045/17 Головним управлінням Національної поліції в Херсонській області 14 серпня 2019 року прийнято наказ №240 о/с, яким скасовано пункт наказу Головного управління Національної поліції в Херсонській області від 15 червня 2017 року №152 о/с у частині звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції та поновлено його на посаді з 16 червня 2017 року.
21. ОСОБА_1 зазначав, що після поновлення його на посаді Головне управління Національної поліції в Херсонській області не виплатило йому грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 01 січня 2018 року до 13 серпня 2019 року в сумі 196387,40 грн, у зв`язку з чим він звернувся до суду із цим позовом.
22. Залишаючи позовну заяву ОСОБА_1 без руху, суд першої інстанції, посилаючись на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року в справі №910/4518/16 (провадження №12-301гс18), постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року в справі №522/13736/15 (провадження №61-25545сво18), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 квітня 2021 року в справі №461/1303/19 (провадження №61-17899св20) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 31 травня 2021 року в справі №200/10640/20-а (провадження №К/9901/9640/21), виходив із того, що середній заробіток за час вимушеного прогулу за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою, тому строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення зазначеного заробітку обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, тобто з часу видачі наказу про поновлення на роботі (частина перша статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України)).
23. Суд першої інстанції визнав необґрунтованими доводи представника позивача про те, що вимога про оплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу є спором про оплату праці, а тому, в силу положень частини другої статті 233 КЗпП України, працівник має право звернутися до суду з позовом із такими вимогами без обмеження будь-яким строком.
24. Суд першої інстанції установив, що наказ про поновлення ОСОБА_1 на роботі було видано 14 серпня 2019 року, а з позовом про стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 01 січня 2018 року до 13 серпня 2019 року він звернувся до суду 17 травня 2021 року (більше ніж через півтора роки з дня, коли дізнався або мав дізнатися про порушення своїх прав), тому позивачем пропущено тримісячний строк звернення до суду з позовом, передбачений КЗпП України, у зв`язку з чим суд запропонував позивачу усунути недоліки позовної заяви шляхом подання заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду з позовом із зазначенням підстав такого пропуску, які мають підтверджуватися відповідними доказами.
25. Оскільки позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, установлений судом, це стало підставою для залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду, про що постановлено оскаржувану ухвалу від 06 вересня 2021 року.
26. Суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для залишення поданого ОСОБА_1 позову без розгляду через пропуск строку звернення до суду, пославшись на висновки, викладені у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року в справі №369/10046/18 (провадження №61-9664сво19).
27. Згідно із частиною першою статті 3 та статтею 4 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
28. Право на працю, закріплене у статті 43 Конституції України, включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
29. Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР «Про оплату праці» (далі - Закон №108/95-ВР), заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
30. Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону №108/95-ВР, за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
31. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
32. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
33. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
34. У статті 12 Закону №108/95-ВР закріплено перелік норм і гарантій в оплаті праці, який не є вичерпним. Указано, що норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов`язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров`я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв`язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються КЗпП України та іншими актами законодавства України. Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та КЗпП України, є мінімальними державними гарантіями.
35. У Рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 в справі №1-13/2013 щодо тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону №108/95-ВР Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано в законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також указав, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
36. За висновком Конституційного Суду України, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
37. Зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин, а саме відплатності праці, який отримав відображення у пункті 4 частини I Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року №137-V, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень. Окрім обов`язку оплатити результати праці робітника, існують також інші зобов`язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов`язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров`я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя, у тому числі й у разі простою - зупинення роботи, що було викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (форс-мажор) тощо. Такі зобов`язання відповідають мінімальним державним гарантіям, установленим статтею 12 Закону №108/95-ВР, зокрема, щодо оплати часу простою, який мав місце не з вини працівника.