ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 травня 2022 року
м. Київ
справа № 826/8617/17
адміністративне провадження № К/9901/9517/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Бучик А.Ю.,
суддів: Мороз Л.Л., Рибачука А.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.11.2018 (суддя Качур І.А.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.02.2019 (колегія суддів: Мельничук В.П., Земляна Г.В., Лічевецький І.О.) у справі № 826/8617/17 за позовом Фермерського господарства "Форт" до Міністерства юстиції України, третя особа - ОСОБА_1 , про визнання протиправним та скасування наказу,
В С Т А Н О В И В:
Фермерське господарство "Форт" звернулось до суду з позовом до Міністерства юстиції України, третя особа: ОСОБА_1 , та з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просило скасувати наказ № 1820/5 від 07.06.2017 про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.11.2018, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.02.2019, адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись з судовими рішеннями, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, відповідачем подано касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.
У касаційній скарзі скаржник вказує, що оскаржуваний наказ прийнятий відповідачем у межах повноважень та у порядку, встановленому законом, процедура при розгляді скарги на рішення про державну реєстрацію дотримана.
Ухвалою Верховного Суду від 15.04.2019 відкрито касаційне провадження у справі.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи та вимоги касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, що 01.01.2007 між громадянкою ОСОБА_1 та Фермерським господарством «Форт» укладено договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення кадастровий 2321585000:03:005:00525 площею 7,3000 гектарів розташованої на території Московської сільської ради, Вільнянського р-н., Запорізької області.
Так, з наявної в матеріалах справи копії договору, вбачається, що договір укладався терміном на 10 років.
Договір зареєстровано у ЗРФ Центр ДЗК 09.01.2007 за № 040726000055.
01.07.2015 за взаємною згодою сторін було укладено додаткову угоду про зміну умов договору оренди землі від 01.01.2007, зареєстровану у ЗРФ Центр ДЗК запис в Держреєстрі земель № 040726000055 від 09.01.2007.
Фермерське господарство «Форт» звернулось з заявою до державного реєстратора прав на нерухоме майно Вільнянського районного управління юстиції Запорізької області Щура І.В. про реєстрацію додаткової угоди.
17.12.2015 реєстратором було здійснено реєстрацію за № 27180311.
За результатами розгляду скарги ОСОБА_1 від 23.12.2016, Міністерством юстиції України прийнято рішення у формі Наказу про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 17.12.2015 № 27180311, прийняте державним реєстратором прав на нерухоме майно Вільнянського районного управління юстиції Запорізької області Щуром І.В.
Позивач вважає, що вищезазначений наказ є незаконним, таким що порушує його права та законні інтереси, а тому звернувся з цим адміністративним позовом до суду.
Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідачем при прийнятті оскаржуваного наказу порушено норми Порядку № 1128, зокрема, в частині обов`язкового надання зацікавленим особам копій скарг з додатками, що призвело до порушення законодавчо визначених прав заінтересованої особи подати письмові пояснення по суті скарги та незабезпечення об`єктивного розгляду скарги у сфері державної реєстрації.
Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає таке.
При вирішенні справи суди насамперед виходили з того, що даний спір є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20.07.2006 у справі Сокуренко і Стригун проти України вказав, що фраза встановлений законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду , але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін судом, встановленим законом у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів … . Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, встановленим законом .
Отже, поняття суду, встановленого законом зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатись ця справа, Верховний Суд виходить з такого.
Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.