ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 травня 2022 року
м. Київ
справа № 480/5934/21
адміністративне провадження № К/990/1553/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача: Мартинюк Н.М.,
суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №480/5934/21
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини А4427
про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 2 серпня 2021 року (головуючий суддя: Бондар С.О.)
і постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 15 грудня 2021 року (головуючий суддя: Любчич Л.В., судді: Спаскіна О.А., Присяжнюк О.В.),
УСТАНОВИВ:
І. Історія справи
У червні 2021 року ОСОБА_1 пред`явив позов до Військової частини А4427, у якому просив суд:
1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування й невиплати йому грошової компенсації за неотримане речове майно;
2) зобов`язати відповідача виплатити йому грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 послався на те, що проходив військову службу у військовій частині А4427, звідки звільнився у серпні 2018 року. Водночас зазначив, що при звільненні йому не була виплачена грошова компенсація за неотримане речове майно, тож згодом він звернувся до військової частини А4427 із заявою про виплату заборгованості. Однак відповідач не здійснив відповідних розрахунків і не надав відповіді на його звернення. На основі цього позивач стверджував, що відповідач допустив протиправну бездіяльність і порушив його право на отримання указаної компенсації.
Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 9 липня 2021 року позовну заяву залишено без руху.
Місцевий суд виходив з того, що позивач подав позов після закінчення строку, установленого законом, без заяви про його поновлення.
Одночасно з цим, суд визначив позивачу десятиденний строк для усунення недоліків у спосіб подання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду та доказів поважності його пропуску.
На виконання вимог указаної ухвали позивач подав заяву про усунення недоліків. Покликаючись на приписи частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - "КЗпП України), позивач стверджував, що має право звернутися до суду з цим позовом без обмеження будь-яким строком.
Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 2 серпня 2021 року, яка залишене без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 15 грудня 2021 року, позовну заяву повернуто позивачу на підставі пункту 9 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України").
Суди виходили з того, що спірна компенсація не входить до складу грошового забезпечення, тож спеціальним строком для звернення до суду з цим позовом є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.
Водночас суди вказали, що позивач про порушення свого майнового права дізнався з листа відповідача від 23 вересня 2020 року, яким його повідомлено про відсутність підстав для нарахування й виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, проте позов пред`явив лише 30 червня 2021 року, тобто поза межами процесуального строку.
На основі цього суди дійшли висновку, що ОСОБА_1, пропустив місячний строк звернення до суду і після залишення позову без руху не подав заяву про поновлення пропущеного строку з доказами поважності його пропуску, тож позовна заява має бути повернута.
Не погоджуючись із указаними судовими рішеннями, ОСОБА_1, оскаржив їх у касаційному порядку.
Позивач просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, а справу направити на продовження розгляду до Сумського окружного адміністративного суду.
Скаржник покликається на порушення судами норм матеріального і процесуального права та помилковість їхнього висновку стосовно пропуску строку звернення до суду.
Так, скаржник вважає, що спірна компенсація входить до структури грошового забезпечення і у разі порушення законодавства про оплату праці особа має право пред`явити позов без обмеження будь-яким строком. Тож, на думку скаржника, суди помилково керувалися нормами частини п`ятої статті 122 КАС України, застосовуючи правило про місячний строк звернення до суду з його позовом.
Зрештою позивач зазначає, що цей позов не стосується проходження чи звільнення з публічної служби, а містить питання про порушення законодавства про оплату праці. З огляду на це, скаржник стверджує, що без застосування судами частини другої статті 233 КЗпП України, частини третьої статті 122 КАС України судові рішення є незаконними.
Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити у її задоволенні.
В обґрунтування своєї позиції зазначив, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцю за його заявою (рапортом), проте позивач не подав такої заяви чи рапорту на момент звільнення з військової служби, тож були відсутні підстави для виплати під компенсації.
Водночас відповідач указав, що з моменту звільнення у серпні 2018 року і до подання заяви у серпні 2020 року позивач не звертався з заявою чи рапортом, не зважаючи на обізнаність зі своїми правами.
ІІ. Мотиви Верховного Суду
Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення у межах доводів і вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, відповідно до частини першої статті 341 КАС України, виходить із такого.
Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що грошова компенсація вартості за неотримане речове майно за своїми ознаками не може входити до складу грошового забезпечення і вважатися грошовим забезпеченням у розумінні заробітної плати.
Отже, на думку судів попередніх інстанцій, відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин частини другої статті 233 КЗпП України.
Водночас, надаючи оцінку заяві позивача про усунення недоліків позовної заяви, суди зазначили, що у цій справі строк звернення до суду становить один місяць і його відлік розпочався з отриманням позивачем листа військової частини від 23 вересня 2020 року №3819, проте позов був пред`явлений лише 30 червня 2021 року.
Враховуючи зазначене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про наявність правових підстав для повернення позовної заяви.
Колегія суддів Верховного Суду не може погодитися з указаним висновком і вважає його помилковим з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до відповідача з вимогою виплатити грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, позаяк при звільненні з військової служби цих коштів не отримував. Однак за цим зверненням відповідач відповідної компенсації позивачу не виплатив.
У цьому контексті Суд зауважує, що за змістом частини першої статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Абзацом другим частини першої статті 9-1 указаного Закону також передбачено, що речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини першої статті 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", постановою від 16 березня 2016 року №178 Уряд затвердив Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі також - "Порядок №178").
За змістом пункту 3 указаного Порядку, грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення, зокрема, у разі звільнення з військової служби.
Водночас грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації (пункт 4 Порядку №178).
З системного аналізу указаних правових норм вбачається, що грошова компенсація вартості за неотримане речове майно гарантується державою, після звільнення військовослужбовець зберігає право на її отримання і виплата цієї компенсації має обов`язковий характер у разі його подальшого звернення з рапортом чи заявою.