ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 травня 2022 року
м. Київ
справа № 280/9017/20
адміністративне провадження № К/9901/25222/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача: Мартинюк Н.М.,
суддів: Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №280/9017/20
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини А1451
про визнання дій і бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити дії
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 9 червня 2021 року (головуючий суддя: Щербак А.А., судді: Баранник Н.П., Малиш Н.І.).
УСТАНОВИВ:
І. Історія справи
У грудні 2020 року ОСОБА_1 пред`явив позов до Військової частини А1451, у якому просив суд:
- визнати протиправними дії відповідача щодо виплати йому не в повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 1 грудня 2015 року до 28 лютого 2018 року включно;
- зобов`язати відповідача нарахувати й виплатити йому індексацію грошового забезпечення за період з 1 грудня 2015 року до 28 лютого 2018 року включно в сумі: 76169 гривень 74 копійки із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати йому в повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 1 березня 2018 року до 23 квітня 2019 року включно із застосуванням щомісячної фіксованої індексації 3886 гривень 11 копійок відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078;
- зобов`язати військову частину А1451 нарахувати й виплатити йому щомісячну фіксовану індексацію грошового забезпечення 3886 гривень 11 копійок за період з 1 березня 2018 року до 23 квітня 2019 року включно у загальній сумі: 53498 гривень 78 копійок відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що протягом 2013-2019 років проходив військову службу у Військовій частині А1451. Стверджував, що у період проходження служби відповідач протиправно нараховував йому індексацію грошового забезпечення не в повному обсязі.
Водночас позивач указував, що після звільнення зі служби й за рішенням суду відповідач нарахував йому відповідну індексацію, однак не правильно визначив базовий місяць і не врахував абзац 4 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, що призвело до зменшення її розміру.
На основі цього позивач стверджував, що відповідач своїми діями й бездіяльністю порушив його право на отримання указаної індексації у належному розмірі.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 10 березня 2021 року позов задоволено частково:
- визнано протиправними дії Військової частини А1451 щодо нарахування й виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 1 грудня 2015 року до 28 лютого 2018 року включно без застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року;
- зобов`язано Військову частину А1451 нарахувати й виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 1 грудня 2015 року до 28 лютого 2018 року включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року (з урахуванням раніше виплачених коштів);
- визнано протиправними дії військової частини А1451 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 1 березня 2018 року до 23 квітня 2019 року включно без застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - березень 2018 року;
- зобов`язано Військову частину А1451 нарахувати й виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 1 березня 2018 року до 23 квітня 2019 року включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - березень 2018 року з урахуванням вимог абзацу 4 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів.
У іншій частині в позовних вимог відмовлено.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції зазначив, що індексація грошового забезпечення як складова грошового забезпечення військовослужбовців є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а тому її належить нараховувати й виплачувати в обов`язковому порядку. Водночас суд указав, що звільнення особи з військової служби не позбавляє її права на отримання виплат, на які вона має право, проте не отримувала їх під час проходження служби за незалежних від неї обставин.
Також за висновками суду першої інстанції, обмежене фінансування державного органу чи установи, де особа проходила службу, не впливає на право особи отримати індексацію грошового забезпечення.
Крім того, суд першої інстанції зазначив, що звернення позивача до адміністративного суду із заявленими вимогами не обмежується будь-яким процесуальним строком.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 9 червня 2021 року скасовано рішення місцевого суду й ухвалено нове судове рішення, яким позовну заяву залишено без розгляду.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та залишаючи позовну заяву ОСОБА_1 без розгляду, апеляційний суд виходив з того, що позивач пропустив місячний строк звернення до суду з цим позовом і підстави для його поновлення відсутні.
Не погоджуючись із указаною постановою апеляційного суду, ОСОБА_1 оскаржив її у касаційному порядку.
Позивач просить скасувати постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 9 червня 2021 року і залишити в силі рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 10 березня 2021 року.
Скаржник покликається на порушення апеляційним судом норм матеріального і процесуального права та помилковість його висновку стосовно пропуску строку звернення до суду.
Так, скаржник наполягає на тому, що індексація є складовою грошового забезпечення, тож її невиплата є порушенням законодавства про оплату праці і, відповідно, особа має право пред`явити позов без обмеження будь-яким строком. Тож, на думку скаржника, суд апеляційної інстанції помилково керувався частиною п`ятою статті 122 КАС України, застосовуючи правило про місячний строк звернення до суду з його позовом.
Зрештою позивач зазначає, що апеляційний суд застосував частину другу статті 233 КЗпП України без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 24 вересня 2020 року у справі №806/2883/17, від 11 липня 2019 року у справі №814/2789/16, від 16 грудня 2019 року у справі №823/726/16, від 13 січня 2020 року у справі №814/1007/16.
Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити у її задоволенні. Наголошує на правильності висновку суду апеляційної інстанції стосовно пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду.
ІІ. Мотиви Верховного Суду
Верховний Суд, переглянувши оскаржуване судове рішення у межах доводів і вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, відповідно до частини першої статті 341 КАС України, виходить із такого.
Спірні правовідносини виникли у зв`язку з виплатою позивачу індексації грошового забезпечення у меншому розмірі, ніж вважає позивач, через застосування при розрахунку індексації неправильного базового місяця та неврахування приписів законодавства.
На стадії касаційного провадження спірним є питання щодо застосування до спірних правовідносин строку звернення до суду з позовом.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Аналіз зазначених норм дає підстави зробити висновок, що шестимісячний строк звернення до суду в адміністративному судочинстві є загальним і застосовується, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.
Водночас, у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.
Так, частиною першою статті 233 КЗпП України, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено норму про те, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Разом із цим, частиною другою цієї статті встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Отже, право на заробітну плату не обмежується будь-яким строком щодо судового захисту і такий висновок прямо випливає з указаної норми.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно з частиною першою статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ (далі - "Закон №2232-ХІІ") військовою службою є державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язана із захистом Вітчизни. У зв`язку з особливим характером військової служби військовослужбовцям надаються передбачені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до положень статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ (далі - "Закон №2011-ХІІ") держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів (абзац перший частини першої).
До складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (частина друга).
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Індексація грошового забезпечення військовослужбовцям здійснюється в порядку та розмірах, установлених законодавством (частина третя).
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від "Про індексацію грошових доходів населення" від 3 липня 1991 року №1282-ХІІ (далі - "Закон №1282-ХІІ").
Положеннями статті 1 Закону №1282-XII передбачено, що індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Згідно зі статтею 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідно до статті 6 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.
З метою реалізації указаного Закону Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 17 липня 2003 року №1078 "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення" (далі - "Порядок №1078").
Відповідно до пункту 1 цього Порядку він визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Пунктом 2 Порядку №1078 визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців.
Статтею 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05 жовтня 2000 року №2017-III (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) індексацію доходів населення, яка встановлюється задля підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі статтею 19 цього Закону, є обов`язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.