ОКРЕМА ДУМКА
суддів Великої Палати Верховного Суду Ситнік О. М., Британчука В. В., Прокопенка О. Б.
на постанову Великої Палати Верховного Суду від20 квітня 2022року у справі № 910/2615/18(провадження № 12-75гс21)
за позовом Публічного акціонерного товариства "Київгаз" (далі - ПАТ "Київгаз")до Акціонерного товариства "Київенерго" (далі - АТ "Київенерго"), Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські електромережі" (далі - ПрАТ "ДТЕК Київські електромережі"), Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (далі - КП "Київтеплоенерго") про стягнення 314 994 674,72 грн
за касаційною скаргою ПАТ "Київгаз" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 22 квітня 2021 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14липня 2021 року
ПАТ "Київгаз" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом, у якому згідно з подальшими неодноразовими уточненнями та клопотаннями про залучення співвідповідачів остаточно просило стягнути з відповідачів як солідарних боржників суму основного боргу в розмірі 222 169 612,72 грн, пеню в розмірі 68 079 815,62 грн, 3 % річних в розмірі 6 028 359,77 грн, інфляційні втрати у розмірі 18 716 886,61 грн.
На обґрунтування позовних вимог зазначило, що Публічне акціонерне товариство "Київенерго" (далі - ПАТ "Київенерго"; у подальшому змінило назву на АТ "Київенерго") на порушення норм чинного законодавства України та укладеного сторонами договору розподілу природного газу з урахуванням заяви-приєднання до умов договору розподілу природного газу (для споживача, що не є побутовим) від 29 грудня 2016 року належним чином не виконало взятих на себе зобов`язань з оплати послуг з розподілу природного газу газорозподільною системою за період з вересня 2017 року по січень 2018 року, у зв`язку із чим виникла заборгованість, яку позивач просить стягнути солідарно з відповідачів.
Заявляючи вимогу про стягнення заборгованості солідарно з АТ "Київенерго", ПрАТ "ДТЕК Київські електромережі" та КП "Київтеплоенерго", позивач указав на те, що другий і третій відповідачі є правонаступниками першого відповідача відповідно за наслідками здійсненого виділу та в силу прямої вказівки закону, а саме частини третьої статті 22 Закону України від 02 червня 2005 року № 2633-IV "Про теплопостачання".
07 лютого 2019 року рішенням Господарського суду міста Києва, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 29 жовтня 2019 року, позовні вимоги ПАТ "Київгаз" задоволено частково та стягнуто з АТ "Київенерго" 222 169 612,72 грн основного боргу, 24 429 580,10 грн пені, 5 022 280,07 грн - 3 % річних, 14 807 550,71 грн інфляційних втрат. У задоволенні іншої частини позовних вимог до АТ "Київенерго" відмовлено. Також відмовлено в задоволенні позовних вимог до ПрАТ "ДТЕК Київські електромережі" та КП "Київтеплоенерго".
Щодо позовних вимог до ПрАТ "ДТЕК Київські електромережі" суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що, за змістом наявних у матеріалах справи розподільних балансів, усі обов`язки за окремими зобов`язаннями, що існували в ПАТ "Київенерго" до виділу, були чітко розподілені між останнім та ПрАТ "ДТЕК Київські електромережі" і зобов`язання за договором, з приводу яких виник спір, не були передані від ПАТ "Київенерго" до ПрАТ "ДТЕК Київські електромережі".
Відповідно до встановлених обставин справи та положень законодавства ПрАТ "ДТЕК Київські електромережі" не є правонаступником ПАТ "Київенерго" у спірних правовідносинах, а підстави для солідарної відповідальності ПрАТ "ДТЕК Київські електромережі" та ПАТ "Київенерго" за приписами частини четвертої статті 109 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) також відсутні.
25 лютого 2020 року постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду судові рішення в цій справі залишено без змін.
18 листопада 2019 року на виконання рішення від 07 лютого 2019року в цій справі Господарський суд міста Києва видав відповідний наказ.
У квітні 2021 року ПАТ "Київгаз" звернулося до Господарського суду міста Києва із заявою про заміну сторони у виконавчому документі - наказі у справі № 910/2615/18 з АТ "Київенерго" на двох боржників - Акціонерного товариства "К.ЕНЕРГО" (далі - АТ "К.ЕНЕРГО") (як основного боржника) та ПрАТ "ДТЕК Київські електромережі" (як субсидіарного боржника) в частині стягнення 86 344 614,98 грн основного боргу, 8 503 610,04 грн пені, 3 274 885,61 грн - 3 % річних та 11 776 747,77 грн інфляційних втрат.
ПАТ "Київгаз" вказувало на зміну назви відповідної сторони такого провадження з АТ "Київенерго" на АТ "К.ЕНЕРГО", а також на те, що оскільки ПрАТ "ДТЕК Київські електромережі" створене шляхом виділу з ПАТ "Київенерго", то воно в силу частини третьої статті 109 ЦК України вважається субсидіарним боржником за зобов`язаннями ПАТ "Київенерго", які виникли до завершення процедури виділу.
Ураховуючи виникнення субсидіарної відповідальності у ПрАТ "ДТЕК Київські електромережі", невиконання відповідачем власних зобов`язань з оплати послуг за договором розподілу природного газу, ненадання відповіді на направлену вимогу протягом розумного строку, субсидіарний боржник вступає до правовідносин, які існують між кредитором та основним боржником щодо погашення заборгованості. Отже, за правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, наявні підстави для заміни у виконавчому провадженні основного боржника на двох боржників - основного боржника та субсидіарного боржника задля уникнення створення перешкод для виконання зобов`язання в повному обсязі.
22 квітня 2021 року ухвалою Господарського суду міста Києва відмовлено у задоволенні заяви про заміну сторони у виконавчому документі з огляду на те, що рішенням Господарського суду міста Києва в цій справі, яке набрало законної сили, відмовлено в задоволенні позовних вимог до ПрАТ "ДТЕК Київські електромережі"; зміна ж найменування юридичної особи як сторони виконавчого провадження не потребує її заміни судом, а здійснюється постановою виконавця про зміну назви відповідної сторони такого провадження з АТ "Київенерго" на АТ "К.ЕНЕРГО". Також АТ "Київенерго" не вибувало з правовідносин, стороною яких воно є, у тому числі й тих, що виникли на підставі договору розподілу природного газу, а матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що відповідні зобов`язання АТ "Київенерго" за підсумковим (завершальним) розподільчим балансом передані ПрАТ "ДТЕК Київські електромережі". Що ж до постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 905/1956/15, то її висновки стосуються субсидіарної відповідальності юридичної особи, з якої був здійснений виділ за зобов`язаннями, які згідно з розподільчим балансом перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу (частина третя статті 109 ЦК України). Відповідно зазначено, що в цьому випадку для встановлення факту правонаступництва визначальним чинником є перехід до нової юридичної особи як правонаступника за розподільчим балансом усіх або частини зобов`язань юридичної особи, з якої був здійснений виділ, та щодо яких існує судове рішення і відповідне виконавче провадження.
Висновки щодо застосування норми права, наведені в цій постанові, слід розглядати, враховуючи уточнення, надані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 922/4519/14, за змістом якої визначальним чинником для заміни первісного боржника у виконавчому провадженні двома боржниками і відповідно визначення виду відповідальності (основної чи субсидіарної) є саме створення нової юридичної особи шляхом виділу з основного боржника з розподілом зобов`язань за розподільчим балансом між юридичною особою, з якої здійснено виділ, та новоствореною особою.
14 липня 2021 року постановою Північного апеляційного господарського суду ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.
Апеляційний суд зазначив, що у справі № 910/2615/18 при ухваленні судових рішень господарські суди всіх інстанцій досліджували та оцінювали обставини правонаступництва у спірних правовідносинах за публічним договором № 295905/17, за результатом чого було відмовлено ПАТ "Київгаз" у задоволенні позовних вимог до ПрАТ "ДТЕК Київські електромережі" як правонаступника АТ "Київенерго". При цьому із часу набрання законної сили рішенням суду у справі № 910/2615/18 до моменту звернення стягувача із заявою про заміну сторони виконавчого провадження не відбулось жодних змін у правовому статусі учасників спору, які б можна було розцінити як вибуття боржника з виконавчого провадження та вважати підставою для заміни боржника правонаступником (субсидіарними боржниками). Що ж до постанов Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 922/4519/14 та від 26 червня 2019 року у справі № 905/1956/15, то висновки в цих постановах стосуються випадків заміни первісного боржника у виконавчому провадженні двома боржниками у разі створення нової юридичної особи шляхом виділу з основного боржника після винесення остаточного рішення в судовому спорі з розподілом зобов`язань за розподільчим балансом між юридичною особою, з якої здійснено виділ, та новоствореною особою, чим відрізняються від тих, що склалися у справі № 910/2615/18. Також відмінність правовідносин полягає в наявності судового рішення у справі № 910/2615/18 про відмову в задоволенні позовних вимог до ПрАТ "ДТЕК Київські електромережі" як правонаступника АТ "Київенерго".
У серпні 2021 року ПАТ "Київгаз" подало до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просило судові рішення про відмову в задоволенні заяви про заміну сторони у виконавчому документі в цій справі скасувати та ухвалити нове, яким заяву задовольнити.
На обґрунтування своїх вимог посилалося на помилковість висновків суду апеляційної інстанції про неподібність правовідносин у справах № 922/4519/14 та № 905/1956/15, у яких Велика Палата Верховного Суду винесла відповідні постанови, та правовідносин, які склалися у справі № 910/2615/18. Зазначало, що оскільки ПрАТ "ДТЕК Київські електромережі" відповідно до вимог статей 109, 619 ЦК України, статті 86 Закону України від 17 вересня 2008 року № 514-VI "Про акціонерні товариства" (далі - Закон № 514-VI) створено шляхом виділу з ПАТ "Київенерго", то перше як юридична особа, що утворилася внаслідок виділу, вважається субсидіарним боржником за зобов`язаннями ПАТ "Київенерго".
20 квітня 2022 року постановою Великої Палати Верховного Суду касаційну скаргу ПАТ "Київгаз" задоволено частково. Змінено мотивувальну частину постанови Північного апеляційного господарського суду від 14 липня 2021 року та ухвали Господарського суду міста Києва від 22 квітня 2021 року, викладено її в редакції цієї постанови. В іншій частині постанову Північного апеляційного господарського суду від 14 липня 2021 року та ухвалу Господарського суду міста Києва від 22 квітня 2021 року залишено без змін.
Велика Палата Верховного Суду в постанові керувалася тим, що в силу вимог статті 109 ЦК України та частини третьої статті 4 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV"Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" виділ не є різновидом припинення юридичної особи, це один зі способів створення юридичної особи. Основною відмінністю виділу є те, що в результаті виділу створюється нова юридична особа, яка наділяється існуючою юридичною особою певним майном. При цьому попередня юридична особа не припиняється.
Оскільки внаслідок виділу зберігається і юридична особа, з якої було здійснено виділ, і створюється нова юридична особа, в законі закріплено положення про взаємну субсидіарну відповідальність зазначених юридичних осіб за зобов`язаннями, боржником за якими була юридична особа, з якої здійснено виділ, та які існували перед виділом.
Кредитор може пред`явити вимогу в досудовому порядку або звернутися до суду з окремим позовом до субсидіарного боржника в порядку позовного провадження.
У таких випадках субсидіарний боржник є не правонаступником основного боржника, а особою, яка є додатково відповідальною за зобов`язанням основного боржника в силу прямого припису закону.
Велика Палата Верховного Суду також зробила висновок, що судове рішення, яким вирішено спір між кредитором та основним боржником щодо стягнення заборгованості та визначено розмір такої заборгованості, не може мати преюдиційного значення для субсидіарного боржника (подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 921/730/13-г/3).
Судове рішення про стягнення заборгованості з АТ "Київенерго" як основного боржника за зобов`язаннями, які виникли з публічного договору № 295905/17, прийняте після завершення процедури виділу новоствореної юридичної особи - ПрАТ "ДТЕК Київські електромережі", не встановлює обставин субсидіарної відповідальності ПрАТ "ДТЕК Київські електромережі", не може мати преюдиційного значення для останнього щодо його прав та обов`язків як субсидіарного боржника, у зв`язку із чим відсутні підстави для задоволення заяви ПАТ "Київгаз" про заміну основного боржника у виконавчому документі на двох боржників - АТ "К.ЕНЕРГО" (змінено назву з АТ "Київенерго") як основного боржника та ПрАТ "ДТЕК Київські електромережі" як субсидіарного. Водночас судовим рішенням щодо основного боржника ПАТ "Київгаз" не позбавлялося можливості звернутися до суду з окремим позовом до ПрАТ "ДТЕК Київські електромережі" як до субсидіарного боржника за зобов`язаннями, які виникли в АТ "Київенерго" до завершення процедури виділу.
Таким чином, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що суди попередніх інстанцій правильно відмовили в задоволенні заяви ПАТ "Київгаз" про заміну боржника у виконавчому документі, однак помилково вважали, що основною підставою такої відмови є наявність рішення у справі № 910/2615/18, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог ПАТ "Київгаз" до ПрАТ "ДТЕК Київські електромережі" як до правонаступника АТ "Київенерго" та солідарного боржника АТ "Київенерго" за зобов`язаннями, які виникли в АТ "Київенерго" перед ПАТ "Київгаз" за публічним договором № 295905/17, не застосувавши норми матеріального права про умови та порядок субсидіарної відповідальності боржника.
Підстав для висновку про те, що в частині третій статті 109 ЦК України йдеться про два види субсидіарної відповідальності, та відповідно для відступу від правових висновків, викладених у пункті 23 постанови від 16 червня 2020 року у справі № 922/4519/14, Велика Палата Верховного Суду не знайшла.
З висновками Великої Палати Верховного Суду не погоджуємося та відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) висловлюємо окрему думку.
29 жовтня 2021 року ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справу разом із вказаною касаційною скаргою передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини четвертої статті 302 ГПК України.
Мотивуючи ухвалу, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вказала, що в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 липня 2019 року у справі № 905/1956/15 викладено висновок про те, що процесуальне законодавство містить норми тільки щодо заміни сторони виконавчого провадження її правонаступником, яка розрахована на випадок, коли сторона виконавчого провадження вибуває з відповідних матеріальних правовідносин, до яких натомість вступає правонаступник цієї сторони. Водночас процесуальним законодавством не враховано, що в певних випадках до матеріальних правовідносин може вступити інша особа як боржник, хоч сторона виконавчого провадження із цих правовідносин не вибуває.
Як установили суди при розгляді справи № 910/2615/18, за змістом наявних у справі розподільчих балансів, станом на 28 лютого 2018 року всі обов`язки за окремими зобов`язаннями, що існували в ПАТ "Київенерго" до виділу, були чітко розподілені між останнім та ПрАТ "ДТЕК Київські електромережі" в додатках до балансу, однак серед цих розшифрувань відсутні зобов`язання за публічним договором № 295905/17. Отже, зобов`язання за цим договором не були передані від ПАТ "Київенерго" до ПрАТ "ДТЕК Київські електромережі" та не можуть вважатися такими, щодо яких неможливо точно встановити обов`язки особи після виділу.
Після ухвалення Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду постанови від 25 лютого 2020 року у справі № 910/2615/18 Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 червня 2020 року у справі № 922/4519/14 уточнила правову позицію, викладену в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 905/1956/15, вказавши, що визначальним чинником для заміни первісного боржника у виконавчому провадженні двома боржниками і відповідно визначення виду відповідальності (основної чи субсидіарної) є саме створення нової юридичної особи шляхом виділу з основного боржника з розподілом зобов`язань за розподільчим балансом між юридичною особою, з якої здійснено виділ, та новоствореною особою.
Колегія суддів вказала, що погоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду щодо субсидіарної відповідальності юридичної особи, з якої був здійснений виділ за зобов`язаннями, які згідно з розподільчим балансом перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу, однак вважала, що для визначення виду відповідальності в таких правовідносинах головним чинником не є лише сам факт створення нової юридичної особи шляхом виділу з основного боржника з розподілом зобов`язань за розподільчим балансом між юридичною особою, з якої здійснено виділ, та новоствореною особою.
Разом з тим колегія суддів вважала, що частина третя статті 109 ЦК України фактично об`єднує два види відповідальності. Першим видом є субсидіарна відповідальність юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу за зобов`язаннями юридичної особи, з якої був здійснений виділ, які згідно з розподільчим балансом не перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу. У цьому разі, як убачається з першого речення частини третьої статті 109 ЦК України, головним чинником для визначення виду відповідальності є саме створення нової юридичної особи шляхом виділу з основного боржника, однак без необхідності розподілу відповідних зобов`язань за розподільчим балансом між юридичною особою, з якої здійснено виділ, та новоствореною особою.
У другому реченні частини третьої статті 109 ЦК України передбачено, що юридична особа, з якої був здійснений виділ, несе субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями, які згідно з розподільчим балансом перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу. На думку колегії суддів, у такому випадку головним чинником для визначення виду відповідальності є не факт створення нової юридичної особи шляхом виділу з основного боржника, а факт передачі зобов`язань за розподільчим балансом від юридичної особи, з якої здійснено виділ, до новоствореної особи.
Таким чином, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вважав за необхідне передати цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в пункті 6.23 постанови від 16 червня 2020року у справі № 922/4519/14, стосовно застосування частини третьої статті 109 ЦК України, відповідно до якого визначальним чинником для заміни первісного боржника у виконавчому провадженні двома боржниками і відповідно визначення виду відповідальності (основної чи субсидіарної) є саме створення нової юридичної особи шляхом виділу з основного боржника з розподілом зобов`язань за розподільчим балансом між юридичною особою, з якої здійснено виділ, та новоствореною особою. На думку колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, для заміни первісного боржника у виконавчому провадженні двома боржниками та відповідно визначення виду відповідальності (основної чи субсидіарної), з огляду на положення статті 109 ЦК України, визначальною в порядку першого речення частини третьої статті 109 ЦК України є сама обставина створення нової юридичної особи шляхом виділу з основного боржника, а в порядку другого речення цієї ж норми, навпаки, розподіл зобов`язань за розподільчим балансом між юридичною особою, з якої здійснено виділ, та новоствореною особою.
15 грудня 2021 року ухвалою Великої Палати Верховного Суду зазначену справу прийнято до розгляду та призначено її до розгляду Великою Палатою Верховного Суду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
При цьому частина четверта статті 302 ГПК України передбачає, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
У статті 8 Конституції України закріплено, що вУкраїні визнається і діє принцип верховенства права.
Відповідно до статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.
У пункті 4 частини четвертої статті 17 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402-VIII) передбачено, що єдність системи судоустрою забезпечується єдністю судової практики.
Відповідно до частин першої, четвертої статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) зауважив, що одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 листопада 1999 року у справі "Брумареску проти Румунії" (Brumarescu v. Romania), заява № 28342/95). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі "Парафія греко-католицької церкви міста Люпені проти Румунії" (Lupeni greek catholic parish and Оthers v. Romania), заява № 76943/11).
Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба в з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (рішення ЄСПЛ від 11 квітня 2013 року у справі "Веренцов проти України", заява № 20372/11; рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2013 року у справі "Дель Ріо Прада проти Іспанії" (Del Rio Prada v. Spain), заява № 42750/09).
У рішенні від 18 січня 2001 року у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. the United Kingdom), заява № 27238/95, ЄСПЛ наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.