Постанова
Іменем України
04 травня 2022 року
м. Київ
справа № 438/1232/14
провадження № 61-7019св 20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач -виконавчий комітет Бориславської міської ради Львівської області,
відповідачі:ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
третя особа - виконавчий комітет Бориславської міської ради Львівської області (як орган опіки та піклування),
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргувиконавчого комітету Бориславської міської ради Львівської області на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 22 липня 2019 року у складі судді Крамара О. В. та постанову Львівського апеляційного суду від 17 березня 2020 року у складі колегії суддів:Шандри М. М., Левика Я. А., Струс .Л. Б.
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2014 року виконавчий комітет Дрогобицької міської ради звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - виконавчий комітет Бориславської міської ради Львівської області (як орган опіки та піклування), про виселення без надання іншого жилого приміщення.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 займають квартиру АДРЕСА_1 безпідставно,
оскільки рішення щодо надання спірної квартири не приймалось, ордер не видавався, а тому вони підлягають виселенню без надання їм іншого жилого приміщення.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 22 липня 2019 року, залишеним без змін постановоюЛьвівського апеляційного суду від 17 березня 2020 року, у задоволенні позову відмовлено.
Суди виходили із безпідставності та недоведеності позовних вимог, оскільки тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла. Ураховуючи наведене,
а також те, що відповідачі з 2004 року проживають у квартирі, рішення Бориславського міського суду Львівської області від 28 листопада 2005 року про виселення відповідачів зі спірної квартири не виконано, виконавчий лист, виданий на підставі зазначеного рішення суду, повернуто без виконання на підставі рішення виконавчого комітету Бориславської міської ради Львівської області від 31 жовтня 2008 року № 430.
Аргументи учасників справи
У квітні 2020 року виконавчий комітет Бориславської міської ради Львівської областіподав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди зробили помилковий висновок, що спір між тими самими особами і з тих самих підстав вже розглянуто і судове рішення набрало законної сили всупереч позиції у постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 6-79цс15 та постанові Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 372/2230/17-ц, згідно з якою не можна вважати, що між сторонами вже був вирішений спір про той самий предмет і позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду, якщо на обґрунтування позову позивач зазначає інші обставини, що мали місце після постановлення судового рішення.
Коло осіб, до яких заявлено позов виконавчим комітетом, з урахуванням актів від 18 березня 2014 року, 15 грудня 2015 року, від 20 жовтня 2016 року про обстеження спірної квартири, визначено ОСОБА_1 ,
ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 . Проте в рішенні Бориславського міського суду Львівської області від 28 листопада 2005 року коло осіб відрізнялось, оскільки відповідачем у вказаній справі є ОСОБА_5 , яку просив виконавчий комітет виселити без надання іншого жилого приміщення разом з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які зайняли жиле приміщення у 2004 році. Вказаним обставинам суди не надали жодного правового висновку.
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 подала до суду відзив, у якому просила оскаржені судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість її доводів.
Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 11 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.
В зазначеній ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд першої та апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений у постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 6-79цс15 та у постанові Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 372/2230/17).
Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду