Постанова
Іменем України
04 травня 2022 року
м. Київ
справа № 752/17638/13
провадження № 61-5501св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
третя особа - приватне акціонерне товариство «Луч АО»,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , підписану адвокатом Ільїним Олександром Павловичем, на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 12 жовтня 2015 року в складі судді Шевченко Т. М. та на постанову Київського апеляційного суду від 27 січня 2021 року в складі колегії суддів Музичко С. Г., Іванченка М. М., Лапчевської О. Ф.,
ВСТАНОВИВ :
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2013 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позов мотивовано тим, що 10 грудня 2004 року між акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль», правонаступником якого є позивач, та акціонерним товариством закритого типу «Луч АО», правонаступником якого є ПрАТ «Луч АО», укладено генеральну кредитну угоду № 010/02-01/138, відповідно до умов якої банк зобов`язався надавати позичальнику гарантії, кредити, кредитні лінії, кредити в режимі овердрафт у порядку і на умовах, визначених в угоді, договорах про надання гарантій, кредитних договорах та договорах овердрафту, укладених в її рамках. 13 серпня 2009 року в рамках генеральної кредитної угоди укладено кредитний договір № 010/14/535 «Невідновлювальна Кредитна Лінія на поповнення обігових коштів для корпоративних клієнтів», згідно з умовами якого позичальник отримав кредит у формі невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 6 592 000 грн строком до 30 липня 2010 року зі сплатою 22 % річних. Указував, що 14 вересня 2012 року сторони уклали додаткову угоду № 010/14/535/10 про зміну графіка погашення кредиту, згідно з якою пункт 1.1 генеральної угоди викладено в новій редакції та зазначено, що розмір кредитного ліміту становить 2 200 000 грн; змінено кінцевий строк погашення кредиту до 28 лютого 2013 року та вказано, що ця умова вступає в силу з 01 серпня 2012 року. Позивач зазначав, що ОСОБА_1 є поручителем за кредитними зобов`язаннями ПрАТ «Луч АО» перед банком на підставі договору поруки від 10 грудня 2004 року. 18 жовтня 2010 року сторони уклали додаткову угоду № 010/02-01/02/138/2 до договору поруки від 10 грудня 2004 року, якою внесені зміни до пункту 1.2. договору поруки, а саме встановлено, що поручитель на добровільних засадах бере на себе зобов`язання перед кредитором відповідати по борговим зобов`язаннях боржника, які виникають з умов генеральної кредитної угоди від 10 грудня 2004 року № 010/02-01/02/138, з додаткової угоди від 18 жовтня 2010 року № 010/02-01/02/138/15 і з додаткових угод до неї та кредитними договорами, договорами про надання гарантій, що укладені та будуть укладені в її рамках. Банк посилався на те, що позичальник належним чином своїх зобов`язань не виконав, у зв`язку з чим виникла кредитна заборгованість, яку він у добровільному порядку не погасив.
Збільшивши 19 березня 2015 року позовні вимоги, банк просив стягнути з ОСОБА_1 кредитну заборгованість станом на 04 березня 2015 року у сумі 3 711 669,41 грн, із яких:
- заборгованість за кредитом у розмірі 2 200 000 грн,
- заборгованість за відсотками у розмірі 1 030 149,57 грн,
- пеня за кредитом у розмірі 305 399,46 грн,
- пеня за відсотками у розмірі 176150,38 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 12 жовтня 2015 року позов задоволено: стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» 2 200 000 грн заборгованості за кредитом, 1 030 149,57 грн заборгованості за відсотками, 305 399,46 грн пені за кредитом та 176 150,38 грн пені за відсотками; вирішено питання про розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції виходив із доведеності факту неналежного виконання позичальником зобов`язань за договором кредиту, забезпеченим договором поруки, та наявності непогашеної заборгованості, яка підлягає стягненню на користь банку.
Постановою Апеляційного суду міста Києва від 19 лютого 2018 року рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 12 жовтня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Постанова мотивована тим, що порука за укладеним між сторонами договором є припиненою, що встановлено рішенням Печерського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2017 року у справі № 757/6407/14-ц про задоволення позову ОСОБА_1 до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про визнання поруки припиненою.
Постановою Верховного Суду від 30 липня 2020 року касаційну скаргу ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» задоволено частково, постанову Апеляційного суду міста Києва від 19 лютого 2018 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що, відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що при розгляді справи № 757/6407/14-ц судом установлено обставину припинення поруки, яка не підлягає доказуванню при розгляді цієї справи, у зв`язку з чим підстав для стягнення заборгованості з поручителя за кредитним договором немає. Разом із тим наведені апеляційним судом обставини не існували на момент розгляду справи судом першої інстанції та не впливали на оцінку законності й обґрунтованості рішення судом апеляційної інстанції, а тому не могли бути й підставами для скасування судового рішення в апеляційному порядку.
Короткий зміст постанови апеляційного суду, прийнятої за результатами нового розгляду справи
Постановою Київського апеляційного суду від 27 січня 2021 року апеляційну скаргу представника відповідача та його заяву про закриття провадження у справі задоволено частково, рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2015 року в частині стягнення заборгованості за кредитом у розмірі 2 200 000 грн та відсотків у сумі 1 030 149,57 грн скасовано, а провадження у справі в цій частині закрито. В іншій частині рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2015 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що внаслідок набуття ОСОБА_1 права вимоги за кредитним і забезпечувальними договорами, укладеними банком з ПрАТ «Луч АО», відбулося поєднання кредитора й боржника в одній особі, що свідчить про припинення зобов`язання в частині несплачених сум за тілом кредиту та відсотками за користування кредитними коштами. Разом із тим, оскільки договором про відступлення права вимоги не передбачено умови щодо переходу права вимоги за сумами нарахованої пені, апеляційний суд уважав відсутніми підстави для закриття провадження в справі в частині стягнення 305 399,46 грн пені за кредитом та 176 150,38 грн пені за відсотками й залишив у цій частині рішення суду першої інстанції без змін.
Аргументи учасників справи
02 квітня 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду підписану представником касаційну скаргу на рішення судів першої й апеляційної інстанцій та просив їх в частині стягнення з нього пені та відмови в закритті провадження у справі в цій частині скасувати як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права й порушенням норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким закрити провадження у справі в повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 у повному обсязі набув право вимоги за кредитним і забезпечувальними договорами, укладеними банком з ПрАТ «Луч АО», на підставі договору про відступлення права вимоги від 21 грудня 2018 року. Зазначеним договором передбачено перехід до відповідача права вимоги, зокрема, за нарахованими штрафними санкціями. Оскільки пеня за своєю суттю є саме штрафними санкціями, відповідач уважав, що апеляційний суд безпідставно не закрив провадження у справі внаслідок поєднання боржника й кредитора в одній особі за пред`явленими до нього вимогами про стягнення пені.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 23 червня 2021 року відкрито касаційне провадження в справі.
Ухвалою Верховного Суду від 28 квітня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 23 червня 2021 року зазначено, що заявник оскаржує судові рішення з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України, зазначаючи, що суди при вирішенні спору не застосували висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 27 червня 2018 року в справі № 566/151/16-ц, від 09 листопада 2018 року в справі № 908/1661/17, від 23 квітня 2019 року в справі № 904/3565/18, від 23 травня 2018 року в справі № 909/514/16, від 26 березня 2019 року в справі № 913/284/18, від 17 квітня 2018 року в справі № 911/1280/16, від 15 травня 2018 року в справі № 917/889/17, від 05 грудня 2019 року в справі № 904/1488/19, від 10 квітня 2019 року в справі № 910/4930/18, від 03 травня 2018 року в справі № 916/411/17, від 12 лютого 2018 року в справі № 903/445/17, від 20 червня 2018 року в справі № 905/2135/17, від 04 липня 2018 року в справі № 905/2134/17, від 22 травня 2018 року в справі № 904/8355/17, від 20 вересня 2019 року в справі № 911/1274/18, від 27 лютого 2020 року в справі № 910/3414/19, від 04 червня 2020 року в справі № 902/5/19. Крім цього, вказує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Аналіз змісту та вимог касаційної скарги дає підстави для висновку, що судові рішення оскаржуються в частині задоволення позовної вимоги про стягнення пені та в частині відмови в закритті провадження в справі за вказаною вимогою. В іншій частині судові рішення в касаційному порядку не оскаржуються та Верховним Судом не переглядаються.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 10 грудня 2004 року між АППБ «Аваль», яке перейменоване на ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», та АТЗТ «Луч», яке перейменоване на ПрАТ «Луч АО», укладено генеральну кредитну угоду № 010/02-01/02/138, відповідно до умов якої банк зобов`язався надавати позичальнику гарантії, кредити, кредитні лінії, кредити в режимі овердрафт у порядку і на умовах, визначених в угоді, договорах про надання гарантій, кредитних договорах та договорах овердрафту, укладених в її рамках, а позичальник - забезпечити повернення одержаних кредитів та сплатити нараховані відсотки. У подальшому до вказаної угоди підписано ряд додаткових угод.
13 серпня 2009 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПрАТ «Луч АО» укладено кредитний договір № 010/14/535 «Невідновлювальна кредитна лінія на поповнення обігових коштів для корпоративних клієнтів», згідно з умовами якого ПрАТ «Луч АО» надано кредит у формі невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 6 592 000 зі сплатою 22 % річних строком до 30липня 2010 року.
14 вересня 2012 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПрАТ «Луч АО» уклали додаткову угоду № 010/02-01/02/138/19 до генеральної кредитної угоди № 010/02-01/02/138 від 10 грудня 2004 року, якою термін дії генеральної кредитної угоди продовжено до 28 лютого 2013 року.