Постанова
Іменем України
03 травня 2022 року
м. Київ
справа № 303/2976/19
провадження № 61-17229 св 21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - ОСОБА_2 ;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 14 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Собослоя Г. Г., Кондора Р. Ю., Готри Т. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житлом та виселення.
Позовна заява мотивована тим, що йому на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом № 141237676 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 13 жовтня 2018 року.
У належній йому квартирі зареєстрована ОСОБА_2 , яка не є членом його родини, проживає у квартирі без його згоди, добровільно залишати помешкання не бажає. Неодноразові вимоги у період з 28 грудня 2018 року по 24 квітня 2019 року до відповідача про добровільне звільнення спірного житлового приміщення залишилися без задоволення. Вказаними діями відповідач обмежує його право на користування та розпорядження своїм майном.
Ураховуючи викладене, посилаючись на положення статті 41 Конституції України, статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статей 317, 383, 391 ЦК України, ОСОБА_1 просив суд усунути йому перешкоди у користуванні приватною власністю шляхом визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 та виселити її із зазначеної квартири без надання іншого житла.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 серпня 2019 року у складі судді Кость В. В. позов ОСОБА_1 задоволено.
Усунуто ОСОБА_1 перешкоди у користуванні приватною власністю шляхом визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 та виселено ОСОБА_2 із цієї квартири.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що виникнення права членів сім`ї власника будинку (квартири) на користування цим будинком та обсяг цих прав залежить від виникнення у власника будинку права власності на цей будинок, а відтак - припинення права власності особи на квартиру припиняє право членів її сім`ї на користування цією квартирою, отже, права членів сім`ї власника квартири на об`єкт власності є похідними від прав самого власника.
Вирішуючи спір, суд виходив із того, що ОСОБА_2 не є членом сім`ї власника квартири АДРЕСА_1 - ОСОБА_1 , а її право користування спірною квартирою було похідним від прав колишнього власника квартири - ОСОБА_3 та припинилось у зв`язку зі зміною власника спірного житлового приміщення. Реєстрація та фактичне проживання відповідача у спірній квартирі порушує право позивача на вільне володіння, користування та розпорядження своїм майном, яке є абсолютним, непорушним та гарантованим законом.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 14 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.
Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 серпня 2019 року скасовано й ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що не може бути підставою для виселення особи, яка проживає у житловому приміщенні з дозволу колишнього власника цього майна, сам факт переходу права власності на це майно до іншої особи без оцінки законності такого виселення, яке по факту є втручанням у право на житло у розумінні положень статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на предмет пропорційності у контексті відповідної практики Європейського суду з прав людини. Питання визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, має оцінюватися судом з урахуванням порушення прав останньої на житло в результаті чого вона може втратити не лише право користування житлом, а й позбутися такого права взагалі.
Вирішуючи спір, суд виходив із того, що ОСОБА_2 є особою похилого віку, зареєстрована та проживає у спірній квартирі правомірно, зі згоди попереднього власника квартири - ОСОБА_3 , іншого житла не має і її виселення може призвести до виникнення негативних наслідків, яке по факту є втручання у право на житло. Разом з тим, ОСОБА_1 набув право власності на спірну квартиру підставі договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором, а тому повинен був усвідомлювати наявність обтяження квартири у вигляді права користування відповідача, як члена сім`ї колишнього власника квартири, тобто, передбачити характер та вагу обтяження його майбутньої нерухомості.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати постанову Закарпатського апеляційного суду від 14 квітня 2021 року й залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження указаного судового рішення заявник зазначав неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року у справі № 6-16цс15, постанові Верховного Суду від 20 вересня 2021 року у справі № 200/17337/17, від 25 квітня 2018 року у справі № 295/5011/15 тощо, що відповідає вимогам пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Також заявник вказував на порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 січня 2022 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 303/2976/19 із Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області.
У квітні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 квітня 2022 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що він не був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання в суді апеляційної інстанції, що є безумовною підставою для скасування судового рішення. Також апеляційним судом не враховано, що ОСОБА_2 на праві приватної власності належала квартира АДРЕСА_2 , яку вона відчужила за договором купівлі-продажу від 16 вересня 2019 року іншій особі, отже відповідач була забезпечена житлом та її право на житло не порушено. До касаційної скарги позивач додав витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про відчуження належної ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності 1/4 частин квартири за вказаною адресою.
Вважав, що судом першої інстанції надана належна правова оцінка доказам і обставинам справи та ухвалено законне та обґрунтоване рішення про задоволення позову, яке безпідставно скасовано судом апеляційної інстанції.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Встановлено, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом № 141237676 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 13 жовтня 2018 року, підстава виникнення права власності - договір про відступлення права вимоги № 1654 від 25 липня 2018 року (а. с. 6).
У квартирі АДРЕСА_1 зареєстрована та проживає ОСОБА_2 , що підтверджується довідкою Центру надання адміністративних послуг виконавчого комітету Мукачівської міської ради Закарпатської області № 10245 від 25 грудня 2018 року та листом цього ж органу № 01-40/5936 від 23 травня 2019 року (а. с. 10, 24).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Статтею 9 ЖК УРСР передбачено, що ніхто не може бути обмежений в праві користування житловим приміщенням інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законом, житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони використовуються проти їх призначення або з порушенням прав інших громадян.
Згідно з частинами першою-другою статті 109 ЖК УРСР виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.
У статті 114 ЖК УРСР передбачено підстави виселення з наданням громадянам іншого жилого приміщення.
Частиною третьою статті 116 ЖК УРСР передбачено, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.
Такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно без будь-яких підстав, а саме без відповідного рішення про надання їм цього приміщення та відповідно ордера на житлове приміщення. Виселення цих осіб пов`язане з відсутністю у них будь-яких підстав для зайняття жилої площі.
При вирішенні питання про виселення члена сім`ї колишнього власника житла суд має враховувати і загальні норми, що регулюють питання реалізації права власності.
Відповідно до статті 156 ЖК УРСР члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
До членів сім`ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
Крім того, при розгляді спорів, що не врегульовані житловим законодавством, суд застосовує норми цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.
Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.
Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України), тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.