Постанова
Іменем України
04 травня 2022 року
м. Київ
справа № 757/9845/16-ц
провадження № 61-20462св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кобця Романа Юрійовича на постанову Київського апеляційного суду від 25 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Верланова С. М., Мережко М. В., Савченка С. І.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору позики недійсним.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 займалась господарською діяльністю, була директором Приватного підприємства «Лакет», у якого перед іноземними партнерами виникла заборгованість у розмірі 400 000 дол. США.
З метою погашення вказаної заборгованості вона, як фізична особа, на початку 2010 року звернулася до ОСОБА_2 , який є її рідним братом, з проханням надати їй у борг зазначену вище суму грошових коштів, на що останній погодився та надав в борг грошові кошти строком на три роки, а саме - до квітня 2013 року. Вказувала, що вона з квітня 2010 року сплачувала ОСОБА_2 щомісячно борг по 5 500 дол. США та станом на кінець 2012 року сплатила кошти у розмірі 181 500 дол. США.
На початку 2013 року ОСОБА_2 почав вимагати від неї негайного погашення залишку заборгованості шляхом психічного тиску, а саме, принижував, ображав та залякував фізичною розправою і втратою житла.
Також відповідач склав та надав їй для підписання договір позики № 3004/2013/SТ від 28 лютого 2013 року, згідно з яким він, нібито, ще раз позичив їй гроші у розмірі 647 000 дол. США.
Однак, вона не отримувала таких грошових коштів від відповідача при підписанні вказаного договору позики та розписки від 28 лютого 2013 року. Зазначений договір позики від 28 лютого 2013 року був підписаний нею як гарантія за отриманий борг у розмірі 400 000 дол. США у 2010 році, який вже був частково погашений у розмірі 181 500 дол. США.
Зазначала, що при підписанні договору позики від 28 лютого 2013 року вона не усвідомлювала значення своїх дій, повністю довіряла відповідачу як рідній людині та не перевіряла вказані у договорі позики суми. Вказувала, що вона з березня 2013 року по січень 2015 року продовжувала сплачувати відповідачу борг по 6 500 дол. США щомісяця та додатково повернула йому 2 300 дол. США у травні 2014 року і 8 000,00 дол. США у лютому 2015 року, а всього - 341 300 дол. США.
Вважає, що оспорюваний договір позики № 3004/2013/SТ від 28 лютого 2013 року має бути визнаний недійсним на підставі статті 231 Цивільного кодексу України.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 19 травня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним договір позики № 3004/2013/ST від 28 лютого 2013 року.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до висновку судово-психіатричного експерта № 11 від 07 березня 2017 року позивачка ОСОБА_1 у момент підписання договору позики № 3004/2013/ST від 28 лютого 2013 року не могла усвідомити значення своїх дій та керувати ними. У висновку судової експертизи чітко та однозначно, без будь-яких припущень встановлено, що ОСОБА_1 в момент укладення договору позики не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, що згідно з вимогами частини першої статті 225 Цивільного кодексу України є підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_2 - адвокат Войцехівський С. П. подав апеляційну скаргу.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 25 листопада 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Войцехівського С. П. задоволено.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 19 травня 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору позики відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про визнання недійсним договору позики № 3004/2013/ST від 28 лютого 2013 року на підставі частини першої статті 225 Цивільного кодексу України, оскільки з таких правових підстав ОСОБА_1 позовних вимог не заявляла.
Разом із тим, апеляційний суд послався на те, що установлені обставини у даній справі не дають підстав для висновку про укладення оспорюваного договору позики під впливом насильства, оскільки ОСОБА_1 не доведено існування сукупності обставин, які є підставою для визнання недійсним договору позики № 3004/2013/ST від 28 лютого 2013 року на підставі частини першої статті 231 ЦК України.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
17 грудня 2021 року засобами поштового зв`язку представник ОСОБА_1 - адвокат Кобець Р. Ю. звернувся до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 25 листопада 2021 рокуу вищевказаній справі.
В касаційній скарзі заявник просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції оскаржувана постанова ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.
Доводи інших учасників справи
17 січня 2022 року на адресу Верховного Суду засобами поштового зв`язку від представника ОСОБА_2 - адвоката Войцехівського С. П. надійшов відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кобця Р. Ю., в якому заявник просить суд вказану касаційну скаргу відхилити, оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
13 січня 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 18 квітня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Судом встановлено, що 28 лютого 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір позики № 3004/2013/ST, відповідно до якого ОСОБА_2 передав ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 5 400 000,00 грн, що становить 647 000,00 дол. США, на строк до 30 квітня 2016 року (пункти 1, 2 договору).
Відповідно до письмової розписки від 28 лютого 2013 року, яка є додатком № 1 до договору позики № 3004/2013/ST від 28 лютого 2013 року, ОСОБА_1 зобов`язалась:
1) в термін до шістнадцятої години 30 квітня 2016 року повернути позику в розмірі 5 400 000,00 грн готівкою, яку надав їй 28 лютого 2013 року ОСОБА_2 ;
2) якщо сума грошей у гривні не буде дорівнювати 647 000,00 дол. США, то ОСОБА_1 зобов`язалась компенсувати усі витрати на придбання валюти, доларів США, пов`язані з оплатою усіх податків чи зборів на готівкові валютообмінні операції та території України;
3) повертати щомісяця позикодавцю або уповноваженій позикодавцем особі грошові кошти згідно з умовами договору позики від 28 лютого 2013 року та додатками до договору позики від 28 лютого 2013 року.
Відповідно до графіку погашення позики, який є додатком № 2 до договору позики від 28 лютого 2013 року, вбачається, що у період з 29 березня 2013 року по 30 січня 2015 року позичальником сплачено, а позикодавцем отримано, щомісячно по 6 500,00 дол. США.
Згідно з висновком судово-психіатричної експертизи № 11 від 07 березня 2017 року ОСОБА_1 у момент підписання договору позики № 3004/2013/ST від 28 лютого 2013 року та на дату, вказану в ухвалі суду (29 березня 2013 року), страждала на «Важкий депресивний епізод з психотичними симптомами (F32.3 згідно МКХ-10)». Відповідь на питання щодо причин виникнення такого стану не є однозначною та має загальнотеоретичний характер. У момент підписання договору позики № 3004/2013/ST від 28 лютого 2013 року та на дату вказану в ухвалі суду (29 березня 2013 року) ОСОБА_1 не могла усвідомити значення своїх дій та керувати ними.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.