Постанова
Іменем України
04 травня 2022 року
м. Київ
справа № 727/7582/20
провадження № 61-16337св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Чернівецького апеляційного суду від 02 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Одинака О. О., Кулянди М. І., Литвинюк І. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визначення часток у спільній сумісній власності подружжя, визнання частково недійсним договору дарування.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 23 лютого 1992 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Ленінського районного суду міста Чернівці від 23 листопада 2000 року.
За час шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 побудовано садовий будинок на АДРЕСА_1 в садівничому товаристві «Садівник», членами якого вони були.
В лютому 2020 року позивачці стало відомо, що 13 січня 2016 року ОСОБА_2 самостійно зареєстрував за собою право власності на цей садовий будинок, а 17 листопада 2016 року подарував його та земельну ділянку, призначену для його обслуговування, своїй доньці від першого шлюбу - ОСОБА_3 .
Вважає, що ОСОБА_2 порушено її права як співвласника спірного нерухомого майна, у зв`язку із цим звернулась до суду.
На підставі викладеного ОСОБА_1 просила суд:
- визнати частково недійсним договір дарування садового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, які розташовані по АДРЕСА_1 , від 17 листопада 2016 оку в частині дарування Ѕ частки такого нерухомого майна;
- визначити, що ОСОБА_1 належить на праві спільної часткової власності Ѕ частка у спірному садовому будинку, який складається з садового будинку літера А-І. загальною площею 226,40 кв. м; сараю (літера Б); вбиральні (літера В.); альтанки (літера Г); криниці - І; огорожі № 1-3.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівці від 09 червня 2021 року позов задоволено.
Визнано частково недійсним договір дарування від 17 листопада 2016 року садового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, які знаходяться на АДРЕСА_1 , в частині дарування Ѕ частки вказаного садового будинку.
Визначено, що ОСОБА_1 належить на праві спільної часткової власності Ѕ частка спірного садового будинку з господарськими будівлями та спорудами, які складається з: садового будинку літера А-І, загальною площею 226,40 кв. м, сараю (літера Б); вбиральні (літера В), альтанки (літера Г), криниці - І; огорожі № 1-3.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірний садовий будинок з належними до нього надвірними будівлями та спорудами, побудований ОСОБА_1 та відповідачем спільно в період шлюбу. Оскільки на спірне майно поширюється режим спільного сумісного майна, тому позивачці належить Ѕ частка спірного будинку.
Задовольняючи позовні вимоги щодо визнання частково недійсним договору дарування, місцевий суд виходив з того, що при відчуженні спірного будинку на користь ОСОБА_3 поділ майна подружжя проведений не був, тому ОСОБА_2 міг лише за згодою позивачки розпоряджатися нерухомим майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Не погодившись з таким рішенням місцевого суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Чернівецького апеляційного суду від 02 вересня 2021 року рішення місцевого суду скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оскільки об`єкт нерухомого майна належить на праві спільної сумісної власності кільком особам, то право власності кожного із співвласників у спільній сумісній власності поширюється на весь об`єкт. Відтак передати у власність можна лише об`єкт в цілому. Договір дарування спільного сумісного майна подружжя, укладений без згоди іншого з подружжя, може бути визнаний недійсним в цілому, а не в частині.
Таким чином, належним способом захисту є позовна вимога про визнання недійсним договору дарування в цілому.
При цьому, суд апеляційного суду послався на правову позицію, викладену у постанові Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 15 червня 2020 року у справі № 430/1281/14-ц (провадження № 61-43510сво18).
Відмовляючи у задоволенні позову в частині визначення, що позивачці належить на праві спільної часткової власності Ѕ частка у спірному садовому будинку, апеляційний суд виходив з того, що така позовна вимога є похідною від вимоги про визнання недійсним договору дарування, а тому також задоволенню не підлягає.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просила постанову суду апеляційної інстанції скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції ухвалив оскаржене судове рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, залишивши, зокрема, поза увагою, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 просять залишити без задоволення касаційну скаргу, а постанову апеляційного суду - без змін.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи.
23 жовтня 2021 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 31 січня 2022 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд встановив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 23 лютого 1992 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Ленінського районного суду міста Чернівці від 23 листопада 2000 року.
Пунктом 3.6. рішення від 12 квітня 2005 року № 283/6 виконавчого комітету Чернівецької міської ради ОСОБА_1 надано дозвіл переобладнати власний садовий будинок під індивідуальний житловий на земельній ділянці, площею 0,0575 га, яка належить її чоловікові ОСОБА_2 . Присвоєно вказаному будинку поштову адресу: АДРЕСА_2 .
Пунктом 1.10. рішення від 07 червня 2005 року № 409/9 виконавчого комітету Чернівецької міської ради затверджено акт державної технічної комісії щодо прийняття в експлуатацію індивідуального житлового будинку АДРЕСА_2 з належними до нього надвірними спорудами з видачею ОСОБА_1 свідоцтва про право власності на вказаний будинок.
Рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 03 вересня 2014 року у цивільній справі № 727/11936/13-ц за позовом ОСОБА_2 визнано незаконними та скасовано пункт 3.6. рішення від 12 квітня 2005 року № 283/6 виконавчого комітету Чернівецької міської ради, пункт 1.10. рішення від 07 червня 2005 року № 409/9 виконавчого комітету Чернівецької міської ради. Визнано недійсним свідоцтво про право власності на житловий будинок АДРЕСА_2 , видане на ім`я ОСОБА_1 .
Вказаним рішенням суду встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за час шлюбу з 1992 року по 1998 рік спільно здійснювали будівництво будинку та господарських споруд, які знаходяться на АДРЕСА_1 . Спірний будинок є самочинним будівництвом, яке здійснювалось спільно позивачкою та відповідачем.
13 січня 2016 року ОСОБА_2 зареєстрував право власності на садовий будинок літера А-І, загальною площею 226,40 кв. м, сарай (літера Б). вбиральню (літера В), альтанку (літера Г), криницю - І, огорожу № 1-3 , згідно з інформаційною довідкою № 223159589 від 08 вересня 2020 року.
Відповідно до нотаріально посвідченого договору дарування від 17 листопада 2016 року ОСОБА_2 подарував ОСОБА_3 садовий будинок з належними до нього надвірними будівлями та спорудами, які розташовані на території садівничого товариства «Садівник» на АДРЕСА_1 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Частиною першою статті 316 ЦК України встановлено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Частиною першою статті 3 ЦК України встановлено, що загальними засадами цивільного законодавства є: неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; свобода договору; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.