Постанова
Іменем України
04 травня 2022 року
м. Київ
справа № 752/11266/20
провадження № 61-13180св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - заступник Дніпровської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Черемха Наталія Володимирівна,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21 травня 2021 року у складі судді Чередніченко Н. П. та постанову Київського апеляційного суду від 20 липня 2021 року у складі колегії суддів: Крижанівської Г. В., Оніщука М. І., Шебуєвої В. А.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2020 року Київська місцева прокуратура № 4, правонаступником якої є Дніпровська окружна прокуратура міста Києва, в інтересах держави в особі Київської міської ради звернулася з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Черемха Н.В. про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування державної реєстрації та визнання спадщини відумерлою.
Позов мотивований тим, що Київською місцевою прокуратурою № 4 під час здійснення процесуального керівництва у кримінальному провадженні за частиною четвертою статті 190 КК України було встановлено порушення інтересів держави в особі Київської міської ради за фактом незаконного заволодіння майном, що має їй належати.
Зокрема, встановлено, що власником квартири АДРЕСА_1 була ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі свідоцтва про право власності, виданого 29 березня 2007 року Головним управлінням житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради.
Відповідно до актового запису про смерть № 354 від 06 червня 2006 року ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Згідно інформації Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації та ЖБК «Мир», у вказаній квартирі із 20 серпня 1970 року по 06 липня 2006 року зареєстрована та проживала лише одна особа - ОСОБА_3 .
Згідно інформаційної довідки зі спадкового реєстру, 10 листопада 2006 року внесені відомості про заповіт № 41066855 від імені ОСОБА_3 , який посвідчений 21 листопада 2002 року під № 28 Середівською сільською радою Згурівського району Київської області.
Відповідно інформаційної довідки зі спадкового реєстру Другою Київською державною нотаріальною конторою відкрито спадкову справу № 41052811 після смерті ОСОБА_3 та видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 04 серпня 2007 року № 8-3696, за яким спадкоємцем майна ОСОБА_3 зазначено ОСОБА_2 . Спадкове майно складалось із квартири АДРЕСА_1 , яке належало померлій на підставі свідоцтва про право власності на квартиру. При цьому, заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_2 подав 04 серпня 2007 року разом із своїм піклувальником ОСОБА_4 . Право власності на вказану квартиру зареєстровано КП «КМБТІ» за ОСОБА_2 . Однак, до державного реєстру прав на нерухоме майно відповідна інформація про право власності ОСОБА_2 внесена державним реєстратором 30 травня 2017 року.
04 липня 2017 року ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу відчужив зазначену квартиру ОСОБА_1 , яка на даний час є володільцем зазначеної квартири.
ОСОБА_2 є пов`язаною із ОСОБА_1 особами, оскільки вона є матір`ю ОСОБА_4 , який в свою чергу, є піклувальником ОСОБА_2 .
Разом з тим, за інформацією Середівської сільської ради заповіт під № 28 від 21 листопада 2002 року від імені ОСОБА_3 на ім`я ОСОБА_2 секретарем зазначеної сільської ради не посвідчувався, отже, ОСОБА_3 за свого життя заповіту на ім`я ОСОБА_2 не складала та вказаний заповіт в порушення вимог закону не був зареєстрований в Єдиному реєстрі заповітів та спадкових прав.
Відомості щодо вказаного заповіту були внесені після смерті ОСОБА_3 . ОСОБА_2 не був членом сім`ї останньої, інші спадкоємці як за законом, так і за заповітом відсутні, інші особи до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини не звертались.
Оскільки заповіт ОСОБА_3 на ім`я ОСОБА_2 не видавала, заповіт належним чином не посвідчувався, а відтак він не породжує правових наслідків та є недійсним за своєю правовою природою (нікчемним), а тому не потребує додаткового визнання його недійсним за рішенням суду.
При цьому, законом передбачено, що свідоцтво про право власності на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування.
Оскільки реального волевиявлення ОСОБА_3 на посвідчення заповіту не було, наявні підстави для визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданим 04 серпня 2007 року на ім`я ОСОБА_2 .
З огляду на те, що первинна державна реєстрація права власності на спірний об`єкт нерухомого майна у реєстрі на підставі зазначеного свідоцтва проведена 06 червня 2017 року на підставі рішення державного реєстратора, то дійсний власник майна територіальна громада міста Києва вперше дізналась про факт незаконного вибуття майна, яке є відумерлою спадщиною, тільки після повідомлення Київської міської ради прокуратурою листом від 08 серпня 2019 року.
Крім того, з огляду на спрямованість договору купівлі-продажу спірної квартири від 04 липня 2017 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , на незаконне заволодіння зазначеним майном, вказаний правочин є таким, що порушує публічний порядок, тобто є недійсним з моменту його вчинення.
На думку позивача, оспорюваним договором беззаперечно порушуються права та інтереси територіальної громади в особі Київської міської ради.
З огляду на наявність підстав для визнання недійсними свідоцтва про спадщину та договору купівлі-продажу, скасування відповідних реєстрацій права власності, вказана квартира в силу вимог статті 1277 ЦК України та статті 338 ЦПК України має бути визнана відумерлою і має перейти у власність територіальної громади м. Києва.
Позивач просив:
визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 04 серпня 2007 року, видане Другою Київською державною нотаріальною конторою на ім`я ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 ;
визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 04 липня 2017 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Черемхою Н. В., зареєстрований в реєстрі за № 1214;
скасувати державну реєстрацію права власності, оформлену записом № 20764330 від 30 травня 2017 року про право власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 ;
скасувати державну реєстрацію права власності, оформлену записом № 21214999 від 04 липня 2017 року про право власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 ;
визнати квартиру АДРЕСА_1 відумерлою спадщиною після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 ,
передати квартиру АДРЕСА_1 територіальній громаді м. Києва в особі Київської міської ради.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 21 травня 2021 року, з урахуванням ухвали Голосіївського районного суду м. Києва від 15 червня 2021 року про виправлення описки, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 20 липня 2021 року, задоволено позов заступника керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Черемха Н. В., про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування державної реєстрації та визнання спадщини відумерлою.
Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 04 серпня 2007 року, видане Другою Київською державною нотаріальною конторою на ім`я ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 .
Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 04 липня 2017 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Черемхою Н.В., зареєстрований в реєстрі за № 1214.
Скасовано державну реєстрацію права власності, оформлену записом № 20764330 від 30 травня 2017 року (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на нерухоме майно № 35532124 від 06 червня 2017 року) про право власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта 1266940380000).
Скасовано державну реєстрацію права власності, оформлену записом № 21214999 від 04 липня 2017 року (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на нерухоме майно № 35972015 від 04 липня 2017 року) про право власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта 1266940380000).
Визнано квартиру АДРЕСА_1 відумерлою спадщиною після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 .
Передано квартиру АДРЕСА_1 територіальній громаді м. Києва в особі Київської міської ради.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірна квартира незаконно вибула із власності територіальної громади м. Києва, а тому наявні підстави для визнання свідоцтва про право на спадщину від 04 серпня 2007 року недійсним, оскільки, останнє видане на підставі нікчемного заповіту, а відтак позовні вимоги в частині визнання свідоцтва про право на спадщину за заповітом недійсним є обґрунтованими та законними, в зв`язку з чим підлягають задоволенню. ОСОБА_2 на час укладення договору купівлі-продажу квартири не був законним власником зазначеного майна, а свідоцтво про право на спадщину за заповітом було оформлене на підставі підробленого документу (заповіту), тому в силу статті 317 ЦК України, він не мав права ним розпоряджатись. З огляду на викладене, суд першої інстанції зробив висновок, що вказаний договір купівлі-продажу суперечить чинному закону, порушує право власності територіальної громади м. Києва, спрямований на незаконне заволодіння спірною квартирою, є таким, що порушує публічний порядок. Встановивши, що спадкоємці за заповітом і за законом відсутні, суд першої інстанції ухвалив рішення про визнання спадщини відумерлою та про передачу її територіальній громаді відповідно до закону. Суд першої інстанції зробив висновок, що саме з дати внесення відомостей до ЄРДР - 06 травня 2018 року починається перебіг позовної давності, а даний позов було подано до суду в червні 2020 року, в зв`язку з чим стороною позивача позовну давність пропущено, а клопотання сторони відповідача в цій частині є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У серпні 2021 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 21 травня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 липня 2021 року, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтована тим, що судом апеляційної інстанції застосуванні норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 02 грудня 2019 року у справі № 643/9546/16-ц (провадження № 61-31872св18), від 20 травня 2020 року у справі № 522/11473/15-ц (провадження № 61-47178св18), від 14 листопада 2019 року у справі № 204/2341/17 (провадження 61-48204св18), від 14 січня 2021 року у справі № 643/2291/17 (провадження 61-23163св19); судом неправильно встановлено обставини справи, внаслідок неправильної оцінки наявних у справі доказів, як наслідок, судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи; висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції та постанові Київського апеляційного суду не відповідають обставинам справи; суди неправильно застосували норми матеріального права. Права особи, яка вважає себе власником майна, не захищаються шляхом задоволення позову до добросовісного набувача на підставі статей 215 і 216 ЦК України. Такий захист можливий шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). Відповідні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові 28 листопада 2018 року, справа № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18). Право на звернення до суду з вимогою про витребування майна від набувача має власник цього майна. На час укладення договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 04 липня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради не була власником майна, тому твердження позивача, що спірна квартира вибула із володіння власника поза його волею є безпідставними, а відсутність цієї ознаки виключає застосування статті 388 ЦК України. Висновок експертів № 13245/20-33/13246/20-32 від 11 листопада 2020 року не є категоричним та ґрунтується на припущеннях, а тому не може бути достатньою підставою для задоволення позову, оскільки доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. При цьому, ймовірність такого доказу викликає сумнів у його достовірності. Згідно практики та позиції Верховного Суду, висновок експерта, що не є категоричним, по-перше, є таким, що зроблений із недотриманням вимог Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5, по-друге, не вказує на нікчемність заповіту та, по- третє, є таким, що ґрунтується на припущеннях. Таким чином, висновки експертів жодним чином не підтверджували доводи заступника керівника Київської місцевої прокуратури № 4 Шитої Н. М. про те, що ОСОБА_3 не висловлювала свого волевиявлення щодо?розпорядження своїм майном та не складала заповіт від 21 листопада 2002 року на користь ОСОБА_2 . Щодо листів Середівської сільської ради від 10 липня 2019 року № 02-25-264 та від 02 серпня 2019 року № 02-25-30 ОСОБА_1 зазначила, що як відсутність заповіту в архіві Середівської сільської ради, так і відсутність інформації про заповіт, не може свідчити про відсутність волевиявлення ОСОБА_3 на складення такого заповіту.
Позиція інших учасників справи
У вересні 2021 року Дніпровська окружна прокуратура м. Києва подала відзив на касаційну скаргу, у якій просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 21 травня 2021 та постанову Київського апеляційного суду від 20 липня 2021 року - без змін.
Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що матеріалами справи у повній мірі підтверджено факт відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 , відсутність у неї законних спадкоємців та волевиявлення на заповідання належного їй майна, у тому числі ОСОБА_2 , оскільки заповіт на ім`я останнього не складався, не посвідчувався та не був зареєстрований в Єдиному реєстрі заповітів та спадкових прав. Таким чином, в силу положень статті 1277 ЦК України, у територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради виникло право на визнання в судовому порядку спадщини відумерлою та її перехід у власність територіальної громади. Разом з тим, наявність реєстрації за відповідачами права власності на спірне майно порушує таке право територіальної громади, свідчить про наявність спору про право та стало підставою для захисту порушеного права в судовому порядку. У разі визнання недійсними незаконного правочину та скасування незаконної реєстрації будуть усунуті перешкоди законному власнику - територіальній громаді м. Києва в особі Київської міської ради, здійснювати будь-які дії, пов`язані з основоположними правами дійсного власника. Таким чином, обраний прокурором спосіб захисту про визнання недійсними правовстановлюючих документів та їх державної реєстрації одночасно з визнанням спадщини відумерлою є ефективним, оскільки відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення, а також у повній мірі забезпечить поновлення порушеного права власності територіальної громади м. Києва. Висновок експертів, долучений прокурором до матеріалів справ, є належним і допустимим доказом, який підтверджує, що ОСОБА_3 за своє життя не складала заповіт на ім`я ОСОБА_2 . Цей факт також підтверджується листами Середівської сільської ради від 10 липня 2019 року № 02-25-264 та від 02 серпня 2019 року № 02-25-300, що додатково вказує на ознаки підробки заповіту, поданого ОСОБА_2 04 серпня 2007 року до нотаріальної контори для видачі йому свідоцтва про право на спадщину майна померлої ОСОБА_3 , проте вказані обставину жодним чином відповідачем не спростовано.