Постанова
Іменем України
04 травня 2022 року
м. Київ
справа № 752/5494/20
провадження № 61-20897св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи: служба у справах дітей Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації, служба у справах дітей Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 26 травня 2021 року у складі судді Шевченко Т. М., додаткове рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 17 червня 2021 року у складі судді Шевченко Т. М. та постанову Київського апеляційного суду від 02 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Стрижеуса А. М., Поливач Л. Д., Шкоріної О. І.,
ВСТАНОВИВ:
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей.
Позов мотивований тим, що з 02 вересня 2000 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . Позивачем подано позов про розірвання шлюбу
Під час шлюбу у подружжя народилися діти - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Позивач піклується про добробут в сім`ї, здійснює всі можливі заходи для її забезпечення, найкращого виховання та утримання дітей. Після народження доньки у 2014 році у відповідача різко змінилося відношення до позивача та до дітей в бік погіршення. Вона стала роздратованою, нервовою та злою. Після виповнення доньці одного року та десяти місяців відповідач вийшла з декретної відпустки на роботу, залишивши маленьку дитинe на позивача і він фактично був змушений виконувати роль матері, при цьому матеріально забезпечуючи сім`ю, працюючи вдома, дистанційно. Останні три з половиною роки позивач одноособово здійснює догляд та виховання за малолітньою донькою ОСОБА_4 , годує її, переодягає, постійно гуляє, розважає, навчає, заплітає волосся, проводить дозвілля, лікує, вкладає спати, тощо. Також позивач купує дітям одяг, продукти харчування, готує їжу. ОСОБА_1 постійно приділяє увагу неповнолітньому сину ОСОБА_3 , допомагаючи йому виконувати домашні завдання, займається з ним англійською мовою, купує все необхідне. Натомість відповідач, замість того, щоб піклуватися про сина, його сварить, не розуміє, що до дитини не можна застосовувати ремінь, силу, залякувати його, внаслідок чого син нервує та згризає ручки, кусає язик.
На протязі останніх двох років відповідач постійно вимагає, щоб позивач залишив квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , хоча частка відповідача становить 1/6 частку квартири. Ці вимоги почалися, коли відповідач вдалася до релігії, почала відвідувати екстрасенсів, ясновидців та здійснювати релігійні обряди.
На думку позивача, проживання малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком, яка фактично проживає з ним, буде відповідати саме інтересам дитини, яка потребує постійного догляду та турботи, позитивно сприятимеме її розвитку, як психологічному так і фізичному. Неповнолітньому ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 виповнилося 14 років, тому місце його проживання визначається ним самим.
Позивач просив визначити місце проживання малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком.
Короткий зміст судових рішення судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 26 травня 2021 року, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи - служба у справах дітей Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації, служба у справах дітей Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дітей, задоволено частково.
Визначено місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком ОСОБА_1 .
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Суд першої інстанції, врахувавши, що і батьком, і матір`ю створено належні умови для виховання та розвитку дітей, виходячи із найкращих інтересів дитини, встановивши, що малолітня донька вже досить тривалий час проживає разом із батьком, визнав місце проживання малолітньої ОСОБА_4 разом із позивачем. Суд на час ухвалення судового рішення не встановив обставин, які б давали підстави для висновку, що визначення місця проживання доньки з матір`ю, що фактично приведе до зміни місця проживання дитини. Зважаючи на вік доньки, інтереси дівчинки, яка проживає в атмосфері любові, турботи, захисту, суд першої інстанції зробив висновок, що для зміни місця її проживання відсутні вагомі підстави.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визначення місця проживання ОСОБА_3 , суд першої інстанції виходив з того, що на час пред`явлення ОСОБА_1 позову до суду ОСОБА_3 досяг чотирнадцяти років, отже, він у праві самостійно обирати своє місце проживання.
Додатковим рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 17 червня 2021 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи - служба у справах дітей Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації, служба у справах дітей Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дітей разом з батьком, задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 29 000, 00 грн.
Заяву ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи - служба у справах дітей Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації, служба у справах дітей Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дітей разом з батьком, залишено без задоволення.
Задовольняючи частково заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції зробив висновок, що на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу стороною позивача надано суду письмові докази.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанцій
Постановою Київського апеляційного суду від 02 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 26 травня 2021 року та додаткове рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 17 червня 2021 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що, ураховуючи тривалість проживання малолітньої ОСОБА_4 з батьком, сталість її соціальних зв`язків з батьком, належне виконання ним батьківських обов`язків, створення для дитини необхідних умов для проживання та розвитку, забезпечення її усім необхідним, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок та вірно визначив місце проживання малолітньої ОСОБА_4 разом з батьком ОСОБА_1 , що буде відповідати як найкращим інтересам дитини та сприятиме її повноцінному вихованню та розвитку. Зважаючи на вимоги статей 141, 382 ЦПК України та виходячи із доведеності понесених ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про часткове задоволення заяви ОСОБА_1 з врахуванням співмірності понесених витрат та відмову в задоволенні заяви ОСОБА_2 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У грудні 2021 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 26 травня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 грудня 2021 року, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржені судові рішення є необґрунтованими та незаконними, постановлені з невірним застосуванням та тлумаченням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, незастосуванням правових позицій Верховного Суду у справах цієї категорії та практики ЄСПЛ, висновки, зроблені судами, не відповідають фактичним обставинам справи та суперечать наявним у справі доказам. Суд першої інстанції дослідив лише частину доказів, а також не послався на покази свідків, які викликалися за клопотанням відповідача. Обов`язок суду щодо об`єктивного встановлення усіх обставин справи не виконаний. Суд апеляційної інстанції ретельно не перевірив доводи апеляційної скарги, не проаналізував їх, не надав доводам належну оцінку. Суди не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 182/2037/17 (провадження № 61-423св20), від 20 січня 2021 року у справі № 585/1565/19 (провадження № 61-15778св20), від 08 вересня 2021 року у справі № 607/253451/19 (провадження № 61-5840св21), від 17 лютого 2021 року у справі № 375/148/18 (провадження № 61-210св20), від 11 серпня 2021 року у справі № 523/6990/19 (провадження № 61-5210св21). З матеріалів справи та доданих доказів вбачається, що позивач 12 травня 2020 року, не очікуючи на рішення суду за його позовною заявою, самочинно вчинив дії зі зміни місця проживання дітей, переїхавши з ними за адресою: АДРЕСА_2 . Законодавство України в сфері захисту прав дітей (зокрема, стаття 162 СК України) та міжнародні договори у цій сфері, зокрема, Гаазька Конвенція у частині першій статті 3 забороняє одному з батьків або членам сім`ї самостійно приймати рішення про зміну місця проживання дитини. Аналогічні положення містяться і в Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей 1996 року, Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, на що неодноразово наголошував Верховний Суд, узагальнюючи судову практику у справах цієї категорії (постанова від 02 вересня 2020 року у справі № 357/14110/18 (провадження № 61-22157св19, постанова від 08 серпня 2021 року у справі № 607/25451/19 (провадження № 61-5840св21). Верховний Суд неодноразово зазначав, що малолітня дитина має проживати у встановленому місці проживання, яке не може бути змінене самочинно як волею сторонніх осіб, так і волею когось одного із її батьків. У статті 162 СК України встановлена презумпція правомірності поведінки того з батьків, з ким проживала дитина (постанова Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 649/352/18). Неправомірна поведінка батька по відношенню до малолітньої доньки та неповнолітнього сина, самочинна зміна місця проживання дітей, в порушення вимог статей 160, 161 СК України, не може бути належним обґрунтуванням позовної заяви. Вказана позиція узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у справі № 725/3024/17 від 20 травня 2020 року. Якщо один з батьків самочинно, без згоди другого з батьків, з ким проживає дитина, змінює місце її проживання, це є викраденням дитини. У такому випадку, той із батьків, який самоуправно (шляхом викрадення) змінить місце проживання дитини без згоди іншого, не матиме права отримати рішення суду на місце проживання дитини з ним, бо це є проявом насилля по відношенню до дитини. Викрадення/відчуження дитини, самоуправна зміна місця проживання дитини становить також і порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (право на повагу до приватного сімейного життя), про що неодноразово наголошував Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях. Тривале перебування дитини з одним з батьків, який її вкрав, або який перешкоджає спілкуванню з другим із батьків, впливає на емоційний та психологічний стан дитини, що може призвести до негативних наслідків для неї. Отже, якщо дії щодо вчинення перешкод у спілкуванні з дитиною є умисними і завдають шкоду психічному здоров`ю дитини, вони можуть бути розцінені як психологічне насильство за умови наявності таких доказів. Такі докази були надані суду відповідачем та підтверджені показами свідків, зокрема, ОСОБА_8 . Малолітня дитина може бути розлучена з матір`ю лише у виняткових випадках. Таких випадків суди першої та апеляційної інстанцій у цій справі не встановили, а позивач не довів і не надав суду переконливих доказів, що відповідач не здатна опікуватися дітьми, чи діяла не в інтересах дітей чи завдала дітям будь-якої шкоди. Суди не застосували до спірних правовідносин висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 23 грудня 2020 року у справі № 712/11527/17 (провадження № 61-18882св19), де зазначено, що висновки психолога, які додані в якості доказів до матеріалів справи, не є належними доказами у справі, бо висновки психолога містять загальні висновки про прихильність дітей до батька без урахування фактичних обставин у справі, яка переглядається. Суди першої та апеляційної інстанцій поклали в основу своїх рішень недопустимий доказ - висновок психолога Голосіївського районного в м. Києві центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді № 100/09/10-787 від 21 серпня 2020 року, який отриманий з порушенням встановленого законодавством порядку, про що було заявлено відповідне клопотання в суді першої та апеляційної інстанцій. Суд першої інстанції по суті заявленого клопотання ніяким чином не відреагував, мотиви відхилення чи прийняття зазначеного клопотання не навів. Висновок органу опіки № 108-14531 від 11 листопада 2020 року є недопустимим доказом, бо в основу його рішення покладено висновок психолога Голосіївського районного в м. Києві центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді висновок № 100/09/10-787 від 21 серпня 2020 року, який долучено позивачем у незаконний спосіб, на що суди не звернули уваги та не надали відповіді на кожний аргумент відповідача. Крім того, суди залишили поза увагою доводи та аргументи відповідача про те, що зазначений висновок психолога долучений до матеріалів справи шляхом шахрайських дій адвоката позивача, який здійснив підміну доказів, додавши до клопотання від 22 вересня 2020 року документ, який не зазначений у переліку додатків до нього. Суди не взяли до уваги та не надали оцінки у сукупності з іншими доказами ухвалі Голосіївського районного суду м. Києва від 25 листопада 2020 року, яка долучена до матеріалів справи. Цією ухвалою на підставі заяви відповідача внесені відомості до ЄРДР за частиною першою статті 163 КК України та розпочато досудове розслідування у зв`язку з порушенням позивачем таємниці листування, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передаються засобами зв`язку або через комп`ютер, оскільки висновок психолога Голосіївського районного в м. Києві центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді № 100/09/10-787 від 21 серпня 2020 року був надісланий на електронну адресу відповідача. У цій справі всі висновки психологів, які долучені до матеріалів справи, спростовані експертним дослідженням акредитованого судового експерта Назарова О. А., який у своєму висновку, між іншим, зазначив про неповноту цих досліджень та неправильне застосування деяких методик. Відповідач наголошувала, що ці висновки складені на дату, коли діти вибули з місця проживання матері (через їх викрадення) та попали під вплив батька, який став залякувати дітей, чинити на них тиск, маніпулювати їхньою думкою, втягувати дітей у конфлікт лояльності, налаштовувати дітей проти матері, свідомо розривати зв`язок дітей з матір`ю, на що суди не звернули уваги. На дату подачі позовної заяви (13 березня 2020 року) права позивача не були порушені, оскільки шлюб не був розірваний и вони проживали разом зі спільним дітьми за однією адресою. Підстави для подання такого позову та відкриття провадження у справі були відсутні, бо згідно вимог статті 161 СК України право на подання такого позову виникає у того з батьків, хто проживає окремо від дітей. Позивач не довів належним та допустимими доказами, що він може утримувати дітей. Помешкання батька за адресою: АДРЕСА_2 не є спокійним, стійким середовищем для проживання дітей, бо за цією адресою також проживають сестра позивача - особа з інвалідністю 2 групи та мати позивача - пенсіонер, які є непрацездатними та потребують стороннього догляду. Суди порушили принцип безпосередності дослідження доказів. Судам надані докази, що поведінка батька дітей не є прикладом для наслідування, бо він схильний до насильства та до правопорушень, про що свідчать судові рішення, які додані в якості доказів до матеріалів справи, де задокументовані належним чином факти вчинення домашнього насильства позивачем, які не були досліджені судами. Суди безпідставно не взяли до уваги покази свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 . Суди не взяли до уваги правові висновки Верховного Суду у справах про стягнення витрат на правничу допомогу, вкладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, постанові Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 300/941/19, постанові Верховного Суду від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19.
Аналіз доводів касаційної скарги свідчить, що судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій оскаржуються в частині задоволених позовних вимог про визначення місця проживання дитини з батьком та розподілу судових витрат. В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.
Позиція інших учасників справи
У лютому 2022 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити в силі рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 26 травня 2021 року, додаткове рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 17 червня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 грудня 2021 року, касаційну скаргу залишити без задоволення.
Відзив мотивований тим, що відповідач байдуже ставиться до доньки. Позивачу завжди доводилось здійснювати одноособово її догляд та виховання: годувати, переодягати, постійно гуляти, розважати, навчати, заплітати волосся, проводити дозвілля, лікувати, укладати спати тощо. Вони постійно відвідували з дочкою розважальні заклади. У 2018 році позивач записав дитину на бальні танці, водив до басейну. Останні п`ять років відповідач відмовилася дбати про сина. Якщо діти хворіли, з ними був батько. Він завжди вчасно возив дітей на медичні огляди, займався оздоровленням дітей. Після переїзду у травні 2020 року з квартири АДРЕСА_3 , діти стали спокійніше себе почувати. Наразі, проживаючи з батьком, діти стали спокійні, вони фізично здорові та веселі. Органи опіки та піклування підтвердили, що батько добре піклується про дітей, готує їм їжу, діти завжди добре одягнуті, здорові та завжди поруч з ними батько. Для дітей створені належні умови проживання, діти нагодовані, веселі. З травня 2020 року діти постійно проживають з позивачем і знаходяться на його утриманні. Позивач ніколи не чинив перешкод у спілкуванні відповідача з дітьми. Єдина мета всіх заяв відповідача, це давати завідомо неправдиві свідчення, щоб після складання протоколів позбавити право володіння власників квартири АДРЕСА_3 , де вона мешкає зараз і яку стала вважати своєю. «Незалежний» приватний експерт ОСОБА_10 жодного разу не бачив і не спілкувався з дітьми і не знає, як вони виглядають, а надав свої висновки лише зі слів відповідача. Навпаки психолог Голосіївського району 12 разів спілкувалася з дітьми і надала висновок. Під час розгляду цієї справи були заслухані представники Служби у справах дітей та сім`ї Солом`янського району в місті Києві державної адміністрації. Вони повідомили, що часто відвідують сім`ю, спілкуються з обома дітьми та вважають, що дітям краще після розлучення проживати разом із батьком.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі № 752/5494/20, витребувано з суду першої інстанції, у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання (дії) рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 26 травня 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 02 грудня 2021 року відмовлено.
У лютому 2022 року матеріали цивільної справи № 752/5494/20 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 17 лютого 2022 року у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання (дії) рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 26 травня 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 02 грудня 2021 року відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду від 06 квітня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 18 січня 2022 року вказано, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 182/2037/17, від 20 січня 2021 року у справі № 585/1565/19, від 08 вересня 2021 року у справі № 607/25451/19, від 17 лютого 2021 року у справі № 375/148/18, від 11 серпня 2021 року у справі № 523/6990/19, від 02 вересня 2020 року у справі № 357/14110/18, від 08 вересня 2021 року у справі № 607/25451/19, від 04 грудня 2019 року у справі № 649/352/18, від 20 травня 2020 року у справі № 725/3024/17, від 23 грудня 2020 року у справі № 712/11527/17, від 23 лютого 2021 року у справі № 209/2730/19, від 27 січня 2021 року у справі № 727/3856/18, від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, від 23 січня 2020 року у справі № 300/941/19, від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19, від 24 листопада 2021 року у справі № 127/16344/19 та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).
Фактичні обставини
Суди встановили, що 02 вересня 2000 року відділом реєстрації актів громадянського стану Залізничного районного управління юстиції у м. Києві зареєстрований шлюб між сторонами у справі.
Під час шлюбу у подружжя народилися двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 13 березня 2020 року задоволено позов ОСОБА_2 , шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , укладений 02 вересня 2000 року відділом реєстрації актів громадянського стану Залізничного районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 527, розірвано.