ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 травня 2022 року
м. Київ
справа № 480/4852/18
адміністративне провадження № К/9901/19931/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів: Берназюка Я.О., Чиркіна С.М., розглянувши у письмовому провадженні в касаційному порядку справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПАНАВТОС» до Сумської міської ради, третя особа - Управління з питань праці Сумської міської ради, про визнання протиправною та скасування постанови, за касаційною скаргою Управління з питань праці Сумської міської ради на постанову Другого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів Донець Л.О., Бенедик А.П., Гуцала М.І. від 13.06.2019,
УСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. У грудні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ПАНАВТОС» (далі у тексті цієї постанови також ТОВ «ПАНАВТОС», Товариство, позивач) звернулося з позовом до Сумської міської ради (далі у тексті цієї постанови також Міськрада, відповідач), третя особа - Управління з питань праці Сумської міської ради (далі також Управління), у якому просило скасувати постанову від 09.11.2018 №ОМС СМ1594/830/НД/АВ/П/ТД-ФС про накладення штрафу в сумі 335070 гривень (далі також спірна, оскаржувана постанова).
2. У позовній заяві наводились аргументи про те, що оскаржувана у цій справі постанова є протиправною, оскільки з громадянами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були укладені договори підряду, які відповідають вимогам Цивільного кодексу України. Крім того, позивач наголошував, що відповідач, надаючи оцінку цивільно-правовим договорам, вийшов за межі своїх повноважень, оскільки він повинен перевіряти лише трудові правовідносини. На думку позивача, дії ТОВ «ПАНАВТОС» щодо укладення договорів підряду не можуть бути розцінені, як фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору, що свідчить про відсутність в діях товариства ознак порушення частин першої, третьої статті 24 Кодексу Законів про працю України.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
3. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 06.03.2019 у задоволенні позову відмовлено з тих підстав, що відповідно до встановлених у цій справі обставин фактично предметом договорів підряду з громадянами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 визначено виконання трудової функції водія автотранспортного засобу (підпункти 1.1, 2.1 договору), за що і здійснюється виплата коштів вказаним особам.
4. Суд першої інстанції також відзначав, що договорами підряду передбачався обов`язок підрядників (фізичних осіб) суворо виконувати всі вказівки замовника ТОВ «ПАНАВТОС» (підпункт 6.1.2 договору), а праця за цими договорами не є юридично самостійною, оскільки здійснювалась у межах та за видами діяльності всього Товариства з систематичним виконанням трудових функцій, що підтверджується отриманням оплати за виконану роботу щомісячно за фактичний період часу.
5. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції звертав увагу й на те, що періодичність укладення договорів підряду та додаткових угод до них свідчить про системний характер виконання роботи водія транспортного засобу громадянами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , тобто, на переконання суду, вказані фізичні особи систематично виконували трудові функції на підприємстві відповідно до визначеного виду виконуваних робіт, у встановлений строк.
6. Крім того, у рішенні суду першої інстанції вказується, що згідно умов укладених договорів виконувана ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 робота не передбачає отримання певного матеріального результату, не є разовою та має системний характер, виконується за професією, у чітко визначений час, тому може виконуватися лише в рамках трудових відносин - виробничого процесу на умовах трудового договору. Оплата Виконавцям за актами приймання-передачі робіт здійснювалась саме за процес виконання роботи, що характерно для трудових відносин, а не за виконання конкретного обсягу робіт за цивільно-правовим договором.
7. При залученні фізичних осіб ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до виконання роботи водіїв ТОВ «ПАНАВТОС» фактично здійснено організацію їх трудової діяльності шляхом надання робочого місця і необоротних активів товариства у вигляді транспортних засобів та встановлено матеріальну відповідальність за невиконання або неналежне виконання покладених на них зобов`язань (розділ 7 договорів підряду).
8. Вирішуючи цей спір, суд першої інстанції також урахував підтверджені доказами обставини цієї справи про те, що фізичними особами ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 у періоді з червня 2017 року по червень 2018 року постійно здійснювалися міжнародні перевезення вантажів вантажними автомобілями, що належали ТОВ «ПАНАВТОС» (власні або орендовані). Але судом першої інстанції підкреслено, що виконання цієї роботи за цивільно-правовими договорами може здійснюватися тільки суб`єктами господарської діяльності на підставі відповідної ліцензії (відповідно до статті 7 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності») на відміну від виконання роботи водія на підставі трудового договору. Проте судом першої інстанції установлено. що громадяни ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 не були суб`єктами господарської діяльності, не мали відповідної ліцензії, а тому не могли виконувати роботи (надавати послуги) з перевезення товарів за договорами підряду.
9. Така ліцензія, як вказує у своєму рішення суд першої інстанції, була в наявності у ТОВ «ПАНАВТОС» (ліцензія Державної служби України з безпеки на транспорті від 20 жовтня 2016 року №747 (дозволені види робіт: міжнародні перевезення вантажів вантажними автомобілями (крім перевезення небезпечних вантажів та небезпечних відходів; внутрішні перевезення небезпечних вантажів та небезпечних відходів вантажними автомобілями)), й чинним законодавством не передбачено отримання вказаного виду ліцензії фізичними особами.
10. З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції констатував, що між Товариством та вищевказаними особами виникли саме трудові, а не цивільно - правові відносини, й такі відносини не були оформлені у відповідності до вимог законодавства шляхом укладення трудових договорів. Це, на думку суду першої інстанції, підтверджує вчинення позивачем порушень законодавства про працю, виявлених під час проведення інспекційного відвідування, та зафіксованих у складеному за його результатами акті, а отже вказує на законність та правомірність спірної постанови.
11. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 13.06.2019 рішення суду першої інстанції скасовано і прийнято нове судове рішення, яким позов задоволено, а саме - скасовано постанову Управління з питань праці Сумської міської ради про накладення штрафу №ОМС - СМ1594/830/НД/АВ/П/ТД-ФС від 09.11.2018 в сумі 335070 гривень.
12. Висновки суду апеляційної інстанції ґрунтуються на тому, що під час апеляційного перегляду справи не підтвердились обставини щодо системності здійснення перевезень, відсутності у громадяни ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 ліцензії на здійснення такого виду господарської діяльності, фактичного надання робочого місця і необоротних активів позивачу у вигляді транспортних засобів та встановлення матеріальної відповідності за невиконання або неналежне виконання покладених на нього зобов`язань.
13. Апеляційним судом враховано, що під час здійснення інспекційного відвідування вищевказані особи не були присутні на робочих місцях або інших виробничих потужностях Товариства. Крім цього, колегія суддів апеляційного суду зауважувала на тому, що особливості предмету перевезення вантажу за укладеними між позивачем і зазначеними вище особами угодами не передбачали необхідності щоденної присутності осіб на робочих місцях, підпорядкуванню трудовій дисципліні, використання виробничих потужностей позивача. При цьому, відсутність ліцензії пояснюється можливістю фактичного здійснення таких перевезень на умовах субпідрядних робіт іншими перевізниками.
14. За вказаних обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що Товариство не допускало порушення вимог законодавства про працю, які вказані у акті інспекційного відвідування, а отже й передбачені законом підстави для прийняття оскаржуваної постанови у цьому випадку були відсутні.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
15. Не погоджуючись із вищевказаною постановою апеляційного суду, Управління праці подало касаційну скаргу в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить її скасувати та залишити в силі судове рішення, ухвалене судом першої інстанції.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
16. Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі наказу начальника Управління Держпраці України в Сумській області №18 від 24.09.2018, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої від Сумського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області (лист від 15.08.2018 №17478/08-14), проведено інспекційне відвідування ТОВ «ПАНАВТОС», з питань дотримання трудового законодавства в частині належного оформлення трудових відносин.
17. Згідно з актом інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю від 08.10.2018 №ОМС-СМ1594/830/НД/АВ, встановлено порушення вимог додержання законодавства про працю, а саме: частин першої, третьої статті 24 Кодексу Законів про працю України щодо допущення працівника до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
18. На підставі акту інспекційного відвідування Управлінням Держпраці у Сумській області винесена постанова від 09.11.2018 №ОМС-СМ1594/830/НД/АВ/П/ТД-ФС про накладення штрафу в сумі 335070 гривень за допуск до роботи 3-х працівників без укладення трудового договору, що є порушенням вимог частин 1 та 3 статті 24 Кодексу Законів про працю України.
19. Не погоджуючись із такою постановою й вважаючи її протиправною, Товариство звернулося до суду з цим позовом.
ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
20. Скаржник вважає, що прийнята судом апеляційної інстанції постанова не відповідає закону, оскільки цим судом не з`ясовано повністю обставини справи, не досліджено зібрані у справі докази, а викладені у цьому судовому рішенні висновки не відповідають фактичним обставинам справи й ґрунтуються на підставі недопустимих доказів.
21. Так, у касаційній скарзі зазначається, що судом апеляційної інстанції при вирішенні цієї справи не правильно застосовані норми матеріального права, а саме: статті 21, 23, 24 Кодексу законів про працю України, внаслідок чого зроблено помилковий висновок, що матеріали справи не містять посилання на особливий характер системності виконання перевезень, а виконання їх протягом року одними й тими особами на думку апеляційного суду, не можуть бути ознакою їх системності, характерною для трудового договору. Дані твердження, на думку скаржника, не відповідають дійсності та спростовуються матеріалами справи.
22. Зокрема, Управління з питань праці Сумської міської ради звертає увагу на те, що залучення громадян без оформлення трудового договору та без повідомлення Державної фіскальної служби про прийняття працівника на роботу ТОВ «ПАНАВТОС» проводилось систематично та безперервно упродовж періоду з червня 2017 року по червень 2018 року, що підтверджується Звітами про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів.
23. Наголошує скаржник і на тому, що ТОВ «ПАНАВТОС» щомісячно у строк, передбачений частиною першою статті 115 Кодексу законів про працю України, проводилась оплата за звітний період у грошовій формі за роботу, виконувану в інтересах цього Товариства та в межах його господарської діяльності, на підставі відомостей на виплату грошей.
24. У касаційній скарзі підкреслюється, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини цієї справи стосовно того, що при залученні фізичних осіб ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до виконання роботи водіїв ТОВ «ПАНАВТОС» фактично здійснено організацію їх трудової діяльності шляхом надання робочого місця і необоротних активів Товариства у вигляді транспортних засобів (власних та орендованих), встановлено матеріальну відповідальність за невиконання або неналежне виконання покладених на них зобов`язань (розділ 7 договорів підряду), а також покладено зобов`язання суворого виконання вказівок ТОВ «ПАНАВТОС» (розділ 6 Договорів підряду).
25. Управління зауважує, що такі умови договорів підряду, укладених між позивачем та фізичними особами, відповідають обов`язкам працівників, закріплених у статтях 130, 139 Кодексу законів про працю України, а саме - працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір, несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків
26. Отже, на переконання Управління, вищезазначені обставини вказують на виникнення саме трудових, а не цивільно - правових відносин.
27. Це підтверджується і тим, що як встановлено у суді першої інстанції, апеляційний у договорах підряду не зазначено, який саме результат роботи повинен передати виконавець замовнику, а процес праці не передбачає будь-якого кінцевого результату. На думку скаржника, апеляційний суд не врахував, що жодним пунктом договорів підряду не встановлено обсяг виконуваної роботи у вигляді конкретних фізичних величин, які підлягають вимірюванню, що повинні були бути відображені в акті їх приймання. Не містяться у договорах підряду і відомості щодо того, який саме конкретний результат роботи повинні передати підрядники замовникові, не визначено переліку завдань роботи, її видів, кількісних і якісних характеристик, однак саме такі ознаки роботи за цивільно - правовим договором наведено у постанові Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №127/21595/16-ц.
28. Не може свідчити про незаконність і протиправність спірної постанови й те, що станом на момент проведення інспекційного відвідування фізичні особи ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не були присутні на робочих місцях або інших виробничих потужностях позивача, оскільки для водія автотранспортного засобу робочим місцем є кабіна транспортного засобу, а специфіка роботи водія вантажного автомобіля, що перевозить вантажі на далекі відстані, у тому числі у міжнародних сполученнях, постійно пов`язана з відрядженням, що фактично не передбачає підпорядкуванню внутрішньому трудовому розпорядку безпосередньо на підприємстві. До того ж, інспекційне відвідування Товариства проводилось у жовтні 2018 року й такий захід державного контролю здійснювався на підставі інформації Сумського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області інформації (лист від 15.08.2018 №17478/08-14), відповідно до якої у позивача три працівника виконували роботи (надавали послуги) за цивільно- правовими договорами більше року у період з червня 2017 року по червень 2018 року, тобто до виходу інспекторів праці на об`єкт відвідування та прийняття наказу про його проведення.
29. Посилається скаржник і на те, що судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права, а саме - частини четвертої статті 296, статті 306 і частини четвертої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки прийнято до розгляду докази, які не подавались до суду першої інстанції й поважних причин, які унеможливили подання цих доказів, у апеляційній скарзі і під час апеляційного перегляду справи не зазначалось і це не перевірялось апеляційним судом.
30. Ці порушення допущені судом апеляційної інстанції під час апеляційного перегляду справи в частині надання позивачем до апеляційного суду копій «повідомлень про доставку вантажу», оформлення яких ніякими нормативно-правовими актами України не передбачено.
31. При цьому, як наголошує Управління у своїй касаційній скарзі, супроводження міжнародного автомобільного перевезення вантажів міжнародними автомобільними накладними (СМК) передбачено Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (Женева, 19 травня 1956 р.), до якої Україна приєдналася 01.08.2006, та Законом України «Про транспортно-експедиторську діяльність» 01.07.2004 №1955-ІУ з подальшими змінами та доповненнями. Відповідно до правових норм вищевказаних актів у міжнародних автомобільних накладних (СМК) вказується найменування перевізника, його адреса та ставиться його печатка, оскільки ці накладні є обов`язковими при митному оформленні вантажів при перевезенні його автомобільним транспортом. Водії ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , залучені ТОВ «ПАНАВТОС» до перевезення вантажів за кордон, проходили митний контроль, під час якого фіксувалися усі дані про власника, вантаж, перевізника і водія тощо. Все це здійснювалося під контролем митних органів, про що в міжнародних автомобільних накладних ними робилися відповідні відмітки.
32. До суду першої інстанції вищезазначених «повідомлень про доставку вантажу» не надавалося, а документи у формі повідомлень про доставку вантажу не були долучені до апеляційної скарги як відповідні докази й були надані позивачем до Другого апеляційного адміністративного суду лише 10.07.2019 та отримані Управлінням з питань праці СМР лише 11.07.2019.
33. У зв`язку з цим Управляння вважає, що суд апеляційної інстанції здійснив апеляційний перегляд цієї справи на підставі доказів, які не могли бути прийняті до розгляду в суді апеляційної інстанції, оскільки не подавались під час проведення інспекційного відвідування та розгляду справи у суді першої інстанції, а поважні причини, які цьому перешкоджали, у даному випадку відсутні.
34. У відзиві на касаційну скаргу Товариство висловлює незгоду з доводами та вимогами касаційної скарги Управління, оскільки вважає, що судом апеляційної інстанції ухвалене законне та обґрунтоване судове рішення, а з установлених апеляційним судом обставин цієї справи не вбачається наявності порушення позивачем вимог законодавства про працю, за які його притягнуто до відповідальності у вигляді штрафу.
35. Так, у відзиві на касаційну скаргу позивач наполягає, що відповідно до змісту вказаних в акті договорів за дорученням замовника підрядник зобов`язується на власний ризик виконати роботи в обсязі і на умовах передбачених договором та додатковими угодами до нього, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити дані роботи. Підрядник не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку замовника, а сам організовує процес виконання робіт і зобов`язаний виконати усі роботи у повній відповідності до умов договору. Факт виконання відповідних робіт з боку підрядника засвідчується актами приймання-передачі наданих робіт. Факт оплати за виконані роботи - прибутковими і видатковими касовими ордерами, чеками про зняття готівки, відомостями на виплату грошей.
36. Усі виконані ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 роботи згідно з договорами, укладеними з цими особами ТОВ «ПАНАВТОС», були прийняті за актами приймання - передачі виконаної роботи і фактично оплачені.
37. На думку Товариства, законодавство не містить заборони ТОВ «ПАНАВТОС» щодо укладення вищезазначених договорів, які станом на момент виникнення спірних у цій справі правовідносин були чинні, а отже підлягали виконанню і врегульовували, а також не регламентує, у яких випадках сторони зобов`язані укладати трудові договори, а в яких цивільно-правові договори (угоди) на виконання певних робіт. Тому позивач вважає, що сторони договору (працедавець та працівник) вільні у своєму виборі щодо форми оформлення відносин, і на свій розсуд вправі визначати вид такого договору.
38. При цьому, у відзиві зазначається, що органи Держпраці не наділені повноваженнями зобов`язати підприємство та фізичну особу укласти трудовий договір, коли між ними фактично існують відносини іншого характеру, або ж визнати існуючий між ними договір недійсним.
39. З цих підстав Товариство вважає, що оскільки фізичні особи залучалися ТОВ «ПАНАВТОС» до виконання робіт на підставі цивільно-правових (договорів підряду), а не трудових договорів чи контрактів, вони відповідно до статті 1 Закону України «Про охорону праці» не вважалися працівниками, а тому на них не розповсюджувалися положення статей 18 та 21 вказаного закону.
40. З огляду на це позивач вважає правильними і обґрунтованими висновки апеляційного суду щодо протиправності спірної постанови та наявності підстав для задоволення цього позову, а рішення суду першої інстанції, на думку Товариства, підлягало скасуванню як незаконне і, до того ж, ухвалене з порушенням норм процесуального права.
41. Позивач також відзначає, що наведені у касаційній скарзі аргументи потребують виходу за межі повноважень касаційного суду, закріплених у статті 341 Кодексу адміністративного судочинства, а тому не можуть бути враховані та оцінені Верховним Судом.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
42. Так, відповідно до частини першої статті 259 Кодексу Законів про працю України, державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
43. На виконання частини першої статті 259 Кодексу Законів про працю України Кабінет Міністрів України постановою від 26.04.2017 №295 затвердив Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, який згідно із його пунктом 1 визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об`єкт відвідування).
44. Згідно із пунктом 2, підпунктом 3 пункту 5 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці, зокрема, Держпраці та її територіальних органів. Інспекційні відвідування проводяться, у тому числі за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-7 цього пункту.
45. Пунктами 19, 20, 27, 28, 29 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю передбачено, що за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складається акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення.
46. Акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об`єкта відвідування або його уповноваженим представником. Один примірник акта залишається в об`єкта відвідування.
47. У разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом інспекційного відвідування або актом невиїзного інспектування, після розгляду зауважень об`єкта відвідування (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого вносить припис та/або вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності.
48. Частиною першою статті 265 Кодексу Законів про працю України встановлено, що посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.
49. Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі, зокрема, фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення (абзаци перший, другий частини другої статті 265 Кодексу Законів про працю України).
50. Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
51. Правові засади і гарантії здійснення громадянами права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено Кодексом Законів про працю України.
52. Зокрема, частиною першою статті 3 Кодексу Законів про працю України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
53. Статтею 4 цього ж Кодексу визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
54. Визначення трудового договору міститься у частині першій статті 21 Кодексу Законів про працю України та означає угоду між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.