ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 травня 2022 року
м. Київ
справа № 540/1429/21
адміністративне провадження № К/9901/46377/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Коваленко Н.В., судді Шарапи В.М., розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії
за касаційною скаргою Вадима Меламеда в інтересах ОСОБА_1
на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 25 червня 2021 року (ухвалене у складі головуючого судді Пекного А.С.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2021 року (прийняту у складі колегії: головуючого судді Бітова А.І., суддів Лук`янчук О.В., Ступакової І.Г.),
У С Т А Н О В И В :
Короткий зміст позовних вимог
1. У квітні 2021 року ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивачка) звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (далі також - ГУПФ, відповідач) про:
визнання бездіяльності відповідача щодо не поновлення пенсії позивачки протиправною та дискримінаційною;
визнання протиправними та дискримінаційними та скасувати рішення про відмову у поновленні пенсії позивачці, викладене в листах відповідача №57/03-16 від 5 січня 2021 року, №2100-0304-8/618 від 12 січня 2021 року, та визнання протиправними та дискримінаційними дії відповідача стосовно відмови поновити виплату пенсію позивачці;
зобов`язання ГУПФ України в Херсонській області поновити виплату пенсії позивачці з 1 січня 2001 року на вказаний нею банківський рахунок, з нарахуванням індексації та компенсації втрати частини доходів, відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV (далі - Закон №1058-IV);
стягнення з відповідача коштів у сумі 100 000 гривень (сто тисяч гривень) на відшкодування моральної шкоди, заподіяної їй протиправними та дискримінаційними рішеннями, дією та бездіяльністю, в результаті яких відповідач відмовив у поновленні пенсії позивачці.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2. Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 25 червня 2021 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2021 року, у задоволенні позову відмовлено.
3. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що посвідчення особи громадянина Ізраїлю, яке видано Державою Ізраїль, та копія якого надана до ГУПФ України в Херсонській області, не є належним підтвердженням ані громадянства України, ані особи заявника. Тому, позивачем не дотримано встановленого порядку звернення за поновленням пенсії, оскільки заява про поновлення виплати пенсії за віком подана без дотримання вимог статті 44 Закону №1058-IV щодо необхідного пакету документів, а відтак територіальний орган ПФУ виконав обов`язок щодо розгляду заяви та роз`яснення порядку призначення пенсії.
4. Також судами попередніх інстанцій було зазначено, що заява позивачки подана до органу Пенсійного фонду України належним представником, право громадянина на призначення йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні. Проте, враховуючи, що позивачем до заяви не було надано належного посвідчення особи у розумінні норми пункту 2.9 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1, в редакції чинній на дату звернення), то позивачем не дотримано вищезазначеного порядку в частині обов`язковості надання документу, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
5. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, представник позивачки звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду, у якій просить скасувати оскаржувані рішення та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.
6. В обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що висновок судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для поновлення пенсії позивачці є хибним з огляду на те, що оскаржувані судові рішення прийняті з неправильним застосуванням положень статті 46 Закону № 1058-IV.
7. Скаржник стверджує, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 20 травня 2020 року у справі № 815/1226/18, які, головним чином, полягають у тому, що обмеження права пенсіонера на отримання належної йому пенсії певними строками є неприпустимим. Відновлення виплати пенсії має проводитися з дати ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 7 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009 без обмеження її виплати жодними строками з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
8. Поміж іншим, з огляду на висновок судів попередніх інстанцій про необхідність підтвердження громадянства шляхом надання документу, що його посвідчує, скаржник наводить висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 27 лютого 2018 року у справі № 127/20588/17, від 18 липня 2018 року у справі № 263/3644/17, від 29 липня 2020 року у справі № 489/89/17, а також від 22 вересня 2021 року у справі №520/2994/17, у якій, зокрема, встановлено, що наявність копії Ізраїльського посвідчення, яке містить інформацію про особу позивача є підставою для виплати пенсії.
9. Крім того, скаржник також наголошує на необхідності застосування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 23 листопада 2018 року у справі № 212/4534/16-а, від 21 лютого 2019 року у справі № 428/13508/16-а (засіб правового захисту має бути незалежним від будь-якої дискреційної дії державних органів влади і бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується), від 15 серпня 2019 року у справі № 227/4246/16-а (будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права).
10. Стосовно оскарження в частині вимог про врахування індексації при виплаті пенсії скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховано положень статті 18, частини другої статті 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05 жовтня 2000 року № 2017-III (далі - Закон № 2017-III) та статей 1, 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03 липня 1991 року № 1282-XII (далі - Закон № 1282-XII), а також висновку Верховного Суду, висловленого у постанові від 03 квітня 2019 року у справі № 638/9697/17, згідно з яким, механізм індексації має універсальний характер.
Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи
11. Касаційна скарга надійшла до Суду 17 грудня 2021 року.
12. Ухвалою Верховного Суду від 5 січня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі №540/1429/21, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати відзив на касаційну скаргу.
13. Ухвалою Верховного Суду від 10 травня 2022 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 11 травня 2022 року.
14. При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.
Позиція інших учасників справи
13. 1 лютого 2022 року до суду надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області на касаційну скаргу, у якому зазначається, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
14. Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області, зокрема зазначає, що ОСОБА_1 до заяви про призначення пенсії не було додано документи, необхідні для призначення пенсії, зокрема паспорт або інший документ, виданий компетентним органом України, який би посвідчував особу заявника.
Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи
15. Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є пенсіонером за віком. До 19 липня 2000 року позивачка проживала за адресою: АДРЕСА_1 .
16. У подальшому позивачка виїхала з України на постійне проживання до Держави Ізраїль, де була прийнята на консульський облік в Посольстві України в державі Ізраїль.
17. 28 липня 2020 року представник позивачки за довіреністю Меламед В.Б. звернувся до ГУПФ України в Херсонській області із заявою про поновлення виплати ОСОБА_1 пенсії за віком. До заяви додані такі документи: копія довіреності; копія посвідчення особи з перекладом на ім`я ОСОБА_1 , виданого Міністерством внутрішніх справ Держави Ізраїль 24 листопада 2013 року (дійсне до 19 листопада 2023 року); копія картки платника податків; копія трудової книжки; копія пенсійного посвідчення; заява про витребування пенсійної справи.
18. Відповідно до рішення №57/03-16 від 5 січня 2021 року відповідач відмовив позивачці у поновлені виплати пенсії, оскільки нею не дотримано встановленого Порядку №22-1 звернення за поновленням пенсії та не надано оригінал паспорту громадянина України або інший документ з відміткою про реєстрацію (довідку з місця проживання).
19. Крім того, 18 грудня 2020 року представник позивачки повторно звернувся до відповідача із заявою про поновлення пенсії, до якої додав: заяву про поновлення пенсії від 28 липня 2020 року, копія довіреності; копія посвідчення особи з перекладом на ім`я ОСОБА_1 , виданого Міністерством внутрішніх справ Держави Ізраїль 24 листопада 2013 року (дійсне до 19 листопада 2023); копія картки платника податків; копія трудової книжки; копія пенсійного посвідчення; заява про витребування пенсійної справи.
20. У відповідь на вказану заяву відповідачем у листі від 12 січня 2021 №2100-0304-8/618 повідомлено представника позивачки про прийняте пенсійним органом рішення від 5 січня 2021 року №57/03-16 про відмову у поновленні виплати пенсії з підстав не дотримання заявницею порядку подання та оформлення документів.
21. Вказане рішення від 5 січня 2021 року №57/03-16 про відмову у поновленні виплати пенсії та бездіяльність відповідача щодо не поновлення виплати пенсії позивачу, представник позивача вважає протиправними, що і стало підставою для звернення до суду з цим позовом.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка висновків судів попередніх інстанцій і доводів учасників справи
22. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
23. Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
24. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
25. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
26. Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 25 червня 2021 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2021 року відповідають, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на таке.
27. Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
28. Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64).
29. Європейська соціальна хартія (переглянута) від 3 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року №137-V, яка набрала чинності з 1 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
30. Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується, в тому числі, міжнародними зобов`язаннями України.
31. Особливою формою здійснення права на пенсію є пенсійні правовідносини, які водночас виступають як один із видів суспільних відносин. Пенсійні правовідносини розглядаються як особлива форма соціальної взаємодії, що об`єктивно виникає в суспільстві відповідно до закону, учасники якої мають взаємні кореспондуючі права та обов`язки і реалізують їх з метою задоволення своїх потреб та інтересів в особливому порядку, який не заборонений державою чи гарантований і охороняється нею в особі певних органів.
32. Згідно із частиною третьою статті 25 Конституції України Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.
33. Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
34. Крім того, суд зазначає, що пенсії за віком відповідають ознакам такої категорії як власність, а тому не залежать від місця проживання особи пенсіонера, а її протиправне позбавлення буде порушенням гарантій, передбачених частиною четвертою статті 41 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.
35. Поряд з цим, відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
36. Порядок нарахування та виплати пенсії регламентовано Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) та іншими нормативно-правовими актами.
37. Відповідно до статті 3 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року №16/98-ВР право на забезпечення за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням згідно з цими Основами мають застраховані громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено законодавством України, а також міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.
38. Згідно із пунктом 1 частини першої та частиною четвертою статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
39. Аналізуючи зазначені норми права, суд приходить до висновку, що, за загальним правилом, право на призначення (перерахунок, поновлення) пенсії мають громадяни України незалежно від місця проживання та іноземці і особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, на умовах та порядку, передбачених законодавством або міждержавними угодами.
40. Зазначений підхід узгоджується із позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 30 січня 2020 року у справі №489/5194/16-а та від 30 вересня 2021 року у справі № 540/4060/20.
41. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону № 1058-ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
42. Згідно зі статтею 51 Закону № 1058-IV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.
43. Рішенням Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
44. Згідно із частиною другою статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
45. Відповідно до статті 24 Конституції України, не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
46. Отже, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.
47. Тому, колегія суддів Верховного суду погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивачка, незалежно від її проживання в Державі Ізраїль, вправі користуватися всіма своїми конституційними правами, в тому числі і на пенсійне забезпечення, а тому за відсутності законодавчих перешкод відповідач зобов`язаний відновити їй виплату пенсії.
48. Як зазначено в пункті 3.3. Рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 оспорюваними нормами Закону № 1058-IV держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.