Постанова
Іменем України
26 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 367/3776/19
провадження № 61-17840св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
заявник (боржник) - ОСОБА_1 ,
суб`єкт оскарження - головний державний виконавець Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Яковенко Тетяна Ігорівна,
заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 17 січня 2020 року у складі судді Карабази Н. Ф. та постанову Київського апеляційного суду від 29 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Ящук Т. І., Немировської О. В., Чобіток А. О.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст вимог
У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії головного державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві (далі - Голосіївського РВ ДВС ГТУЮ у м. Києві) Яковенко Т. І. в порядку статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» та скасування постанови.
Скаргу мотивовано тим, що 24 квітня 2019 року він отримав просте поштове відправлення з Голосіївського РВ ДВС ГТУЮ у м. Києві, яке містило супровідний лист, датований 02 квітня 2019 року, без зазначення реєстраційного номеру та кількості додатків, за підписом головного державного виконавця Яковенко Т. І., а також постанову від 02 квітня 2019 року про арешт коштів боржників за підписом головного державного виконавця Яковенко Т. І.
Зазначив, що на примусовому виконанні Голосіївського РВ ДВС ГТУЮ у м. Києві перебувало виконавче провадження ВП № 8280581 з примусового виконання рішення Ірпінського міського суду Київської області від 03 березня 2004 року про стягнення аліментів.
22 червня 2017 року головним державним виконавцем Голосіївського РВ ДВС ГТУЮ у м. Києві Бабковою Т. І. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження.
23 січня 2019 року виконавче провадження ВП № 8280581 було відновлено за результатами розгляду свідоцтва про народження та встановлення факту не досягнення повноліття дитиною, а саме: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Постановою головного державного виконавця Голосіївського РВ ДВС ГТУЮ у м. Києві Яковенко Т. І. від 02 квітня 2019 року накладено арешт на майно боржника.
Вважає, що постанова від 23 січня 2019 року про відновлення виконавчого провадження та постанова від 02 квітня 2019 року про арешт коштів боржника були винесені незаконно.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд: 1) визнати дії головного державного виконавця Голосіївського РВ ДВС ГТУЮ у м. Києві Яковенко Т. І. щодо винесеної 23 січня 2019 року постанови про арешт коштів боржника неправомірними; 2) скасувати постанову про арешт коштів боржника, винесену 02 квітня 2019 року головним державним виконавцем Голосіївського РВ ДВС ГТУЮ у м. Києві Яковенко Т. І.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції та постанови апеляційного суду
Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 17 січня 2020 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 29 жовтня 2020 року, у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.
Ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду мотивовано тим, що в ОСОБА_1 наявна заборгованість у виконавчому провадженні ВП № 8280581, боржником не надано належних доказів щодо її погашення, постанову головного державного виконавця Голосіївського РВ ДВС ГТУЮ у м. Києві Бабкової Т. І. від 23 січня 2019 року про відновлення виконавчого провадження № 8280581 не скасовано. З огляду на це, суди не встановили підстав для скасування постанови головного державного виконавця Голосіївського РВ ДВС ГТУЮ у м. Києві Яковенко Т. І. від 02 квітня 2019 року про арешт грошових коштів боржника.
Також суди вважали, що не підлягає задоволенню вимога ОСОБА_1 у частині визнання дій головного державного виконавця Голосіївського РВ ДВС ГТУЮ у м. Києві Яковенко Т. І. щодо винесення 23 січня 2019 року постанови про арешт коштів боржника неправомірними, оскільки вказана постанова вимог щодо арешту коштів боржника не містить.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 17 січня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 жовтня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення скарги.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували до спірних правовідносин положення частини першої статті 41 Закону України «Про виконавче провадження», яким встановлено, що виконавче провадження підлягає поновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення у разі, якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку.
Водночас, матеріали справи не містять будь-яких рішень про скасування постанови від 22 червня 2017 року про закінчення виконавчого провадження ВП № 8280581.
У зв`язку з викладеним суди також неправильно застосували норми частини першої статті 40 Закону України «Про виконавче провадження».
З огляду на відсутність доказів направлення боржнику будь-яких документів в межах виконавчого провадження ВП № 8280582, усі дії державного виконавця, у тому числі й винесення постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», є протиправними.
На переконання заявника, у виконавчому провадженні відсутні будь-які відомості про наявність заборгованості на момент винесення постанови про закінчення виконавчого провадження.
Також звертає увагу на те, що апеляційний суд розглянув справу за його відсутності, незважаючи на факт своєчасного подання клопотання про перенесення судового засідання.
Короткий зміст позиції інших учасників справи
Відзиви на касаційну скаргу інші учасники справи до суду не подавали.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 18 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , витребувано з Ірпінського міського суду Київської області цивільну справу № 367/3776/19.
Ухвалою Верховного Суду від 06 квітня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 02 лютого 2004 року у справі № 2-52/2004 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання їхнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку, але не менше Ѕ частини неоподаткованого мінімуму доходів громадян щомісяця, починаючи з 24 січня 2003 року і до досягнення дитиною повноліття. На виконання вказаного рішення 03 березня 2004 року Ірпінським міським судом Київської області видано виконавчий лист № 2-52/2004.
На виконання указаного рішення суду та на підставі виконавчого листа від 03 березня 2004 року № 2-52/2004 постановою державного виконавця Голосіївського РВ ДВС ГТУЮ у м. Києві від 11 липня 2008 року було відкрито виконавче провадження ВП № 8280581.
Відповідно до постанови про закінчення виконавчого провадження від 08 серпня 2008 року, до відділу ДВС надійшла заява ОСОБА_1 про направлення виконавчого листа за місцем роботи: ТОВ «Енергосклоприлад» за адресою м. Бородянка Київської області. Заборгованість станом на 23 червня 2008 року складала 25 476,76 грн.
Постановою державного виконавця відділу ДВС Бородянського РУЮ від 29 серпня 2008 року було відмовлено у прийнятті до провадження вказаного виконавчого листа про стягнення аліментів, оскільки заяву не було завірено в установленому законом порядку, не виконано вимоги частини четвертої статті 20 Закону України «Про виконавче провадження», у постанові про закінчення виконавчого провадження не вказано адресу місця роботи боржника.
Постановою державного виконавця РВ ДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві від 11 вересня 2008 року було повторно відкрито виконавче провадження з виконання даного виконавчого листа.
Відповідно до постанови головного державного виконавця Голосіївського РВ ДВС ГТУЮ у м. Києві Бабкової Т. І. від 22 червня 2017 року виконавче провадження № 8280581 з примусового виконання виконавчого листа № 2-52, виданого 03 березня 2004 року Ірпінським міським судом Київської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів у розмірі 1/4 частини, закінчено на підставі пункту 7 частини першої статті 39, статті 40 Закону України «Про виконавче провадження».
Згідно з постановою головного державного виконавця Голосіївського РВ ДВС ГТУЮ у м. Києві Бабкової Т. І. від 23 січня 2019 року на підставі статті 41 Закону України «Про виконавче провадження» відновлено виконавче провадження № 8280581 з виконання виконавчого листа № 2-52, виданого 03 березня 2004 року Ірпінським міським судом Київської області, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів в розмірі ј частини всіх видів заробітку, але не менше 1/2 частини неоподаткованого мінімуму доходів громадян щомісяця.
Постановою головного державного виконавця Голосіївського РВ ДВС ГТУЮ у м. Києві Яковенко Т. І. від 02 квітня 2019 року накладено арешт на грошові кошти божника ОСОБА_1 у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів у розмірі 135 350,15 грн на підставі статті 56 Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до довідки-розрахунку від 02 квітня 2019 року заборгованість ОСОБА_1 у виконавчому провадженню ВП № 8280581/2 згідно з постановою про закінчення виконавчого провадження від 08 серпня 2008 року станом на 23 червня 2008 року становить 25 476,76 грн. Заборгованість за аліментами станом на 23 січня 2019 року становить 135 350,15 грн.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 727/11251/19 (провадження
№ 61-8013св20), від 09 вересня 2020 року у справі № 524/3607/19 (провадження № 61-15293св19), від 17 квітня 2019 року у справі № 914/4192/15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Також заявник вказує про порушення судом апеляційної інстанцій норм процесуального права, оскільки, незважаючи на факт своєчасного направлення клопотання про перенесення судового засідання, суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив це клопотання та розглянув справу за відсутності заявника (пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України, пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права
Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги, колегія суддів вважає, що ухвала Ірпінського міського суду Київської області від 17 січня 2020 року та постанова Київського апеляційного суду від 29 жовтня 2020 року не повною мірою відповідають зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України.
Відповідно до частини другої статті 129 Конституції України обов`язковість судового рішення є однією з основних засад судочинства.
Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд (стаття 1291 Конституції України).
Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), практика якого застосовується судом як джерело права відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України та Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», неодноразово звертав увагу на те, що «право, передбачене частиною першою статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система дозволяла остаточному та обов`язковому судовому рішенню залишатися без дії на шкоду однієї зі сторін» (рішення ЄСПЛ від 19 березня 1997 року у справі Hornsby v. Greece («Хорнсбі проти Греції»), п.40), рішення ЄСПЛ від 20 липня 2004 року у справі Shmalko v. Ukraine («Шмалько проти України»), п. 43).
На час відкриття виконавчого провадження щодо примусового виконання рішення Ірпінського міського суду Київської області від 02 лютого 2004 року у справі № 2-52/2004 діяв Закон України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі також - Закон № 606-XIV). Згідно зі статтею 1 цього закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
У разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення (частина перша статті 27 Закону № 606-XIV).