Постанова
Іменем України
03 травня 2022 року
м. Київ
справа № 607/1220/19
провадження № 61-17351св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив «Корольова-5», ОСОБА_2 ,
третя особа - ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 березня 2020 року в складі судді Позняк В. М. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року в складі колегії суддів: Шевчук Г. М., Бершадської Г. В., Міцій О. Я.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст вимог
У січні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області із позовом до обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Корольова-5» (далі - ОК «ЖБК «Корольова-5»), ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про зобов`язання передати квартиру та документи згідно переліку.
Позовна заява мотивована тим, що вона має майнові права на квартиру АДРЕСА_1 , оскільки повністю оплатила її будівництво. Кооператив ухиляється від прийняття її в свої члени та не повідомив суму, яку позивач зобов`язана була доплатити за фактичну площу квартири, яка є відмінною від планової. ОСОБА_1 оплатила вартість неоплачених квадратних метрів згідно ціни, визначеної в постанові Верховного Суду від 18 липня 2018 року в справі 607/11798/15-ц. Ці грошові кошти з незрозумілих причин кооператив їй повернув. Позивач вважає, що всі свої зобов`язання щодо інвестування квартири вона виконала, будинок введений в експлуатацію, однак відповідач не вирішує питання про прийняття її в члени кооперативу, не передає оплачену нею квартиру у власність та не надає необхідні документи для реєстрації права власності; вона не може реалізувати свої майнові права та отримати у власність квартиру. У зв`язку із цим просила суд зобов`язати відповідача передати їй у власність спірну квартиру, а також документи, які необхідні для державної реєстрації права власності.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 березня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Зобов`язано ОК «ЖБК «Корольова-5» передати ОСОБА_1 за актом приймання-передачі частину нерухомого майна - 77,19 % квартири АДРЕСА_2 ;
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОК «Житлово-будівельний кооператив «Корольова-5» залишено без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 березня 2020 року - без змін.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суди виходили з того, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 11 липня 2011 року, яке набрало законної сили, визнано за ОСОБА_1 майнові права на 51,64 кв. м спірної квартири, а тому остання набула право вимоги передачі їй проінвестованої (оплаченої) нею частки цього майна.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У листопаді 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 березня 2020 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року.
У касаційній скарзі він просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 березня 2020 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 18 січня 2021 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 березня 2020 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди своїми рішеннями втрутилися в договірні відносини між нею як інвестором та кооперативом як правонаступником забудовника за договором інвестування спірної квартири та фактично змінили умови договору. Заперечення відповідача проти визнання за позивачем права власності на квартиру у зв`язку з необхідністю здійснення нею доплати за квартиру, не може бути підставою для позбавлення її можливості здійснити реєстрацію права власності на квартиру та набути всі права власника нерухомого майна. Крім того, суди не врахували, що позивач доплатила кооперативу 74 439,00 грн, тобто повністю проінвестувала (оплатила) вартість побудованої квартири. Підставами касаційного оскарження рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 березня 2020 року та постанови Тернопільського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року позивач вказує відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах. Касаційна скарга подана на підставі пункту 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Позиції інших учасників
Відзив на касаційну скаргу не надходив до суду.
Фактичні обставини, встановлені судами
26 березня 2010 року між ПП «Тернопільська фірма «Будівельник» (сторона-1) та ОСОБА_1 укладено договір, відповідно до умов якого сторона-1 приймала сторону-2 у пайове будівництво двокімнатної квартири АДРЕСА_3 . Планова вартість цільового об`єкта на момент укладення договору 262 768,00 грн.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 липня 2011 року (яке набрало законної сили) у справі № 2-5390/11 за позовом ОСОБА_1 до ПП «Тернопільська фірма «Будівельник» про визнання майнових прав на частку в об`єкті незавершеного будівництва, визнано за ОСОБА_1 майнові права на 51,64 кв. м двокімнатної квартири АДРЕСА_3 .
Для забезпечення завершення будівництва будинку на АДРЕСА_4 , пайовики ПП «Тернопільська фірма «Будівельник», які були інвесторами побудови квартир у цьому будинку створили ОК «ЖБК «Корольова-5».
ПП «Тернопільська фірма «Будівельник» не завершила будівництво будинку та згідно договору від 11 серпня 2011 року передала ОК «ЖБК Корольова-5» у власність матеріали та обладнання, які були використанні у процесі будівництва (створення майна) за відповідними актами передачі. У договорі зазначалось, що вказані матеріали та обладнання придбано за кошти осіб, з якими було укладено договори будівництва багатоквартирного житлового будинку на АДРЕСА_4 , в тому числі із ОСОБА_1 як інвестором квартири НОМЕР_1 . Останньою оплачено 199 999,00 грн із 254 222,00 грн вартості квартири, що становить 51,22 кв. м площі із 66,41 кв. м загальної площі квартири, тобто 78%.
Згідно із висновком ПП «Експертоцінка» про вартість майна від 21 жовтня 2011 року № 95, вартість переданого об`єкта станом на 13 жовтня 2011 року становить 33 117 440,00 грн.
09 січня 2013 року Інспекція ДАБК у Тернопільській області зареєструвала декларацію про готовність об`єкта до експлуатації № ТП 14313000568 на ім`я замовника ОК «ЖБК «Корольова-5» групи зблокованих секційних житлових будинків з вбудованими стоянками для автомобілів на АДРЕСА_4 .
Відповідно до протоколу від 08 грудня 2013 року № 16 загальних зборів членів ОК «ЖБК Корольова-5» рішенням зборів затверджено вартість одного метра квадратного загальної площі квартири у розмірі 4 878,00 грн. Також, вирішено повторно підтвердити відчуження квартир та критих автостоянок в пайовиків, які не є членами кооперативу та неплатників пайових внесків, у тому числі і відчужити квартиру НОМЕР_1 ; затверджено список членів кооперативу, які виключені із нього та членів кооперативу, який передано до реєстраційного центру згідно додатків № 1 та № 2. За цим рішенням членом кооперативу стала власник квартири НОМЕР_1 - ОСОБА_3 .
Рішенням Апеляційного суду Тернопільської області від 26 лютого 2016 року, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 18 липня 2018 року в справі № 607/11798/15-ц: визнано недійсним рішення правління ОК «ЖБК «Корольова-5» № 11 від 12 березня 2013 року в частині продажу квартири АДРЕСА_1 ; визнано недійсним рішення загальних зборів ОК «ЖБК Корольова 5» № 13 від 21 квітня 2013 року та № 16 від 08 грудня 2013 року в частині продажу квартири НОМЕР_1 ; визнано недійсним договір про внесення пайового внеску від 10 вересня 2013 року, укладений між ОСОБА_3 та ОК «ЖБК «Корольова-5»; скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 06 грудня 2013 року № 8761115; визнано недійсним свідоцтво про право власності, видане 06 грудня 2013 року реєстраційною службою Тернопільського районного управління юстиції; скасовано державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 .
Відповідно до квитанції АТ «УкрСиббанк» від 07 грудня 2018 року позивач ОСОБА_1 перерахувала на розрахунковий рахунок ОК «ЖБК Корольова-5» грошові кошти у сумі 74 439,00 грн як внесок члена кооперативу, призначення платежу - оплата за 15,26 кв. м площі квартири АДРЕСА_1 .
ОК «ЖБК «Корольова-5» кошти в сумі 74 439,00 грн повернуті ОСОБА_1 як помилково зараховані, оскільки їх оплата не була узгоджена із кооперативом.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Як видно із касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Задовольняючи частково позовні вимоги про зобов`язання передати ОСОБА_1 частину нерухомого майна, а саме, 77,19% площі квартири АДРЕСА_1 , суди виходили з того, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 11 липня 2011 року, яке набрало законної сили, визнано за позивачем майнові права на 51,64 кв. м цієї двокімнатної квартири із 66,90 кв. м загальної площі квартири, а тому остання набула право вимоги передачі їй оплаченої (проінвестованої) нею відповідної частки майна.
Колегія суддів Верховного Суду погоджується із такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій.
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Відповідно до статті 190 ЦК майном як особливим об`єктом вважаються річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є не споживною річчю та визнаються речовими правами.
Закон України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» дає визначення поняття «майнові права», які можуть оцінюватися, як будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги (стаття 3 Закону).
Майнові права на нерухомість, що є об`єктом будівництва (інвестування), не є речовими правами на чуже майно, оскільки об`єктом цих прав не є «чуже майно», а також не є правом власності, оскільки об`єкт будівництва (інвестування) не існує на момент встановлення іпотеки, а тому не може існувати й право власності на нього.
Отже, майнове право, яке можна визначити як «право очікування», є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.
Захист майнових прав здійснюється у порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.
Законом України «Про інвестиційну діяльність» визначено загальні правові, економічні та соціальні умови інвестиційної діяльності на території України. Закон спрямований на забезпечення рівного захисту прав, інтересів і майна суб`єктів інвестиційної діяльності незалежно від форм власності, а також на ефективне інвестування економіки України, розвитку міжнародного економічного співробітництва та інтеграції.
Згідно зі статтями 1, 2 Закону України «Про інвестиційну діяльність» інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об`єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект. Такими цінностями можуть бути, зокрема, кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери. Інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій.
Об`єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об`єкти власності, а також майнові права (частина перша статті 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність»).
Суб`єктами (інвесторами і учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави. Інвестори - суб`єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об`єкти інвестування. Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності (стаття 5 Закону України «Про інвестиційну діяльність»).
Відносини, що виникають при здійсненні інвестиційної діяльності на Україні, регулюються цим Законом, іншими законодавчими актами України (частина 1 статті 6 Закону України «Про інвестиційну діяльність»).
Статтею 7 Закону України «Про інвестиційну діяльність» передбачено права суб`єктів інвестиційної діяльності та установлено, що всі суб`єкти інвестиційної діяльності незалежно від форм власності та господарювання мають рівні права щодо здійснення інвестиційної діяльності, якщо інше не передбачено законодавчими актами України. Розміщення інвестицій у будь-яких об`єктах, крім тих, інвестування в які заборонено або обмежено цим Законом, іншими актами законодавства України, визнається невід`ємним правом інвестора і охороняється законом. Інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об`єктами та результатами інвестицій, включаючи реінвестиції та торговельні операції на території України, відповідно до законодавчих актів України.
За статтею 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (стаття 321 цього Кодексу).
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі (частина друга статті 16 ЦК України).
У статті 331 ЦК України передбачено, що право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.