Постанова
Іменем України
27 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 334/5735/19
провадження № 61-1164св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),
суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Запоріжжяелектропостачання»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя в складі судді Турбіної Т. Ф. від 30 листопада 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду в складі колегії суддів: Крилової О. В., Кухаря С. В., Полякова О. З. від 22 листопада 2021 року,
ВСТАНОВИВ:
1.Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріжжяелектропостачання» (далі - ТОВ «Запоріжжяелектропостачання») про визнання наказу про звільнення недійсним, поновлення на посаді, нарахування та виплату матеріальної допомоги по тимчасовій непрацездатності, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування позовних вимог зазначало, що на підставі наказу № 14-к від 20 грудня 2008 року його було прийнято на роботу до ТОВ «Запоріжжяелектропостачання» на посаду заступника директора з питань забезпечення бізнесу. 24 травня 2019 року керівництвом ТОВ «Запоріжжяелектропостачання» йому було примусовому запропоновано звільнитися із займаної посади, при цьому мали місце елементи психологічного тиску стосовно нього. У якості підстави для звільнення було запропоновано керівництвом угоду сторін і він змушений був її підписати. Сторонами було визначено дату звільнення - 07 червня 2019 року, про що ним було зроблено відповідний запис у заяві від 24 травня 2019 року. Упродовж вказаного періоду керівництвом було винесено наказ № 343 від 03 червня 2019 року про звільнення позивача з вище вказаної посади на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України - за угодою сторін з 07 червня 2019 року. Вважає, що звільнення відбулося з ініціативи відповідача, а не за угодою сторін. Зміст наказу став відомим позивачу лише при видачі трудової книжки - 08 липня 2019 року, про що він зробив відповідний запис із позначенням дати. З 4 червня 2019 року він проходив стаціонарне лікування у 5-й міській лікарні до 19 червня 2019 року, а з 20 червня 2019 року він продовжив курс стаціонарного лікування у Запорізькій обласній лікарні до 05 липня 2019 року.
Позивач вважає, що відповідач повинен поновити його на роботі з наступного дня після звільнення, тобто з 08 червня 2019 року до 08 липня 2019 року включно, коли його було фактично звільнено та видано трудову книжку. За вказаний період має бути нараховано суму матеріальної допомоги по тимчасовій непрацездатності.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 30 листопада 2020 року в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що дії відповідача щодо звільнення позивача, наказ про його звільнення відповідають вимогам трудового законодавства. Підстав для задоволення позовних вимог про поновлення позивача на посаді з 08 червня 2019 по 08 липня 2019 року судом першої інстанції не встановлено, відповідно, відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, які є похідними вимогами від вимоги про поновлення на роботі в разі незаконного звільнення працівника.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Запорізького апеляційного суду від 22 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 30 листопада 2020 року залишено без змін.
Апеляційний суд погоджуючись з висновками суду першої інстанції про відмову в позові, зазначив про те, що місцевий суд на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки останнього було звільнено з дотриманням положень трудового законодавства. Будь-якого впливу на позивача при написанні заяви про звільнення за угодою сторін не встановлено.
Аргументи учасників справи
Узагальнені доводи вимог касаційної скарги
У січні 2022 ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 30 листопада 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 22 листопада 2021 року, у якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 205/4196/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України) в частині того, що не допускається звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 статті 40 КЗпП України), а також у період перебування працівника у відпустці (перше речення частини третьої статті 40 КЗпП України); а наслідки порушення гарантії, визначеної у першому реченні частини третьої статті 40 КЗпП України, усуваються шляхом зміни дати припинення трудових відносин на перший день після закінчення періоду непрацездатності чи відпустки.
Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу
У квітня 2022 року ТОВ «Запоріжжяелектропостачання» звернулося до Верховного Суду із відзивом на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просить зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Зазначає, що позивачем шляхом подання заяви було здійснено волевиявлення про припинення трудового договору за угодою сторін згідно пункту 1 статті 36 КЗпП України, а саме з 07 червня 2019 року, а відповідачем, прийнято та погоджено, шляхом підписання наказу від 03 червня 2019 року, з дати, яку позивач сам визначив у своїй заяві про звільнення. Оскільки стан тимчасової непрацездатності не перешкоджав припиненню трудових відносин за угодою сторін, заяв від позивача про відкликання його заяви або зміну дати припинення трудових відносин до відповідача не надходило, відповідно роботодавець не мав підстав проводити звільнення позивача в іншу дату, ніж 07 червня 2019 року.
Узагальнені доводи відповіді на відзив
У квітні 2022 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із відповіддю на відзив ТОВ «Запоріжжяелектропостачання», у якому просить відхилити доводи та аргументи зазначені відповідачем у відзиві на касаційну скаргу як необґрунтовані та такі, що не ґрунтуються на нормах матеріального і процесуального права.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 09 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі і витребувано цивільну справу № 334/5735/19 з Ленінського районного суду м. Запоріжжя.
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 11 квітня 2022 року зазначену справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд установив, що згідно наказу № 14-к від 20 грудня 2018 року ОСОБА_1 був прийнятий на посаду заступника директора з питань забезпечення бізнесу ТОВ «Запоріжжяелектропостачання» з 21 грудня 2018 року.
23 травня 2019 року ОСОБА_1 написав заяву про звільнення із займаної посади з 07 червня 2018 року згідно з частиною першою статті 36 КЗпП України. Відповідно до заяви про звільнення за угодою сторін від 23 травня 2019 року, у зв`язку з досягненням відповідачем та позивачем взаємної згоди (домовленості) про припинення з ОСОБА_1 трудового договору за угодою сторін, відповідач погоджується на звільнення позивача з 07 червня 2019 року.
Наказом № 343 від 03 червня 2019 року про припинення трудового договору ОСОБА_1 звільнено з 07 червня 2019 року із займаної посади на підставі заяви за угодою сторін згідно частини першої статті 36 КЗпП України.
Листом від 07 червня 2019 року № 900 ТОВ «Запоріжжяелектропостачання» на адресу ОСОБА_1 надіслано повідомлення про необхідність отримати трудову книжку.
Також суд установив, що з 04 червня 2019 року позивач проходив стаціонарне лікування у 5-й міській лікарні до 19 червня 2019 року, що підтверджується листком тимчасової непрацездатності АДУ № 481706.
З 20 червня 2019 року позивач продовжив курс стаціонарного лікування у Запорізькій обласній лікарні до 05 липня 2019 року, що підтверджується листком тимчасової непрацездатності АДЛ № 199235 (первинний), оформленим з 20 червня 2019 року по 05 липня 2019 року.
З наказом про звільнення ОСОБА_1 був ознайомлений 08 липня 2019 року, про що міститься його підпис в наказі про звільнення.
Згідно протоколу № 19 засідання комісії із соціального страхування від 10 липня 2019 року ОСОБА_1 за лікарняним листом АДУ № 481706 ТОВ «Запоріжжяелектропостачання» 19 червня 2019 року здійснило нарахування за період з 04 червня 2019 року по 19 червня 2019 року (за 16 календарних днів) всього 22 482,72 грн.
Згідно відомості розподілу виплат від 10 липня ОСОБА_1 10 липня сплачені лікарняні за червень 2019 року в розмірі 5 655,81 грн.
Згідно відомості розподілу виплат від 21 серпня 2019 року ОСОБА_1 21 серпня 2019 року сплачено лікарняні за червень 2019 року в сумі 12 422,78 грн.
2.Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.