ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 травня 2022 року
м. Київ
справа № 826/14188/16
касаційне провадження № К/9901/49896/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві
на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 листопада 2017 року (головуючий суддя - Вєкуа Н.Г.)
та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2018 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Губська Л.В.; судді - Вівдиченко Т.Р., Федотов І.В.)
у справі № 826/14188/16
за позовом ОСОБА_1
до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
В С Т А Н О В И В:
У вересні 2016 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ; позивач; платник) звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві; відповідач; контролюючий орган) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 06 квітня 2016 року № 108-1305.
Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 22 листопада 2017 року адміністративний позов задовольнив повністю.
Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 14 лютого 2018 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.
ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві звернулася до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 листопада 2017 року, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2018 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права. При цьому наголошує на правильності здійсненого ним розрахунку податкового обов`язку платника в межах розглядуваних правовідносин.
Верховний Суд ухвалою від 04 червня 2018 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві.
Відзиву на касаційну скаргу від позивача не надійшло, що в силу частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 06 квітня 2016 року № 108-1305, згідно з яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов`язання із земельного податку з фізичних осіб у розмірі 212495,40 грн.
Підставою для прийняття вказаного акта індивідуальної дії слугувало те, що позивач є власником нежилих приміщень, загальною площею 641,70 кв. м., за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до договору купівлі продажу нежилих приміщень від 17 червня 2008 року і Реєстраційного посвідчення Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна від 08 липня 2008 року № 007768.
Частина належних приміщень за зазначеною вище адресою, а саме - 284,6 кв. м. використовується позивачем як фізичною особою-підприємцем для провадження господарської діяльності згідно з КВЕД, зазначених у відповідному державному реєстрі.
Надаючи оцінку правомірності прийняття контролюючим органом оскаржуваного акта індивідуальної дії, Верховний Суд виходить із такого.
Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ЗК України) використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Згідно з пунктом 269.1 статті 269 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) платниками податку (плати за землю) є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), та землекористувачі.
Статтею 270 ПК України передбачено, що об`єктами оподаткування земельним податком є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.
Відповідно до підпунктів 271.1.1, 271.1.2 пункту 271.1 статті 271 ПК України базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.
Пунктом 287.1 статті 287 ПК України передбачено, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
Згідно з пунктом 287.8 статті 287 ПК України власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Відповідно до пункту 286.6 статті 286 ПК України на земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб:
1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом;
2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності;
3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.
Пунктом 286.1 статті 286 ПК України передбачено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.