ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 травня 2022 року
м. Київ
справа № 420/470/21
адміністративне провадження № К/9901/36210/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,
розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 420/470/21
за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення
за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Лагунов Віктор Іванович,
на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 березня 2021 року, ухвалене суддею Радчуком А.А.
та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі: головуючого судді: Бітова А.І., суддів: Лук`янчук О.В., Ступакової І.Г.,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. У січні 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулася до суду з позовом до Державної міграційної служби України (далі - відповідач, ДМС України), де просила:
1.1. визнати протиправним та скасувати рішення ДМС України від 04 грудня 2020 року №455-20, яким ОСОБА_1 було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (далі - рішення № 455-20);
1.2. зобов`язати ДМС України прийняти рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту стосовно ОСОБА_1 .
2. Обґрунтовуючи свої вимоги, позивачка вказувала, що оскаржуване рішення є протиправним з огляду на той факт, що існує ризик переслідувань позивачки та членів її родини, за ознаками їх належності до соціальної групи особи, що вважаються прихильниками західного образу життя. Зважаючи на те, що позивачка з родиною вже тривалий час перебувають за кордонами Афганістану, зокрема в Україні, у випадку повернення до країни походження вони можуть стати жертвою переслідувань і зі сторони державних органів, і зі сторони неурядових суб`єктів. При цьому інформація по країні походження підтверджує обґрунтованість побоювань позивачки повертатися до країни громадянської належності через нестабільну ситуацію в сфері безпеки через внутрішній збройний конфлікт на території Афганістану.
2.1. На думку позивачки її заява відповідає критеріям для визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, однак ДМС України при прийнятті оскаржуваного рішення зазначені обставини до уваги не прийняла, у зв`язку з чим рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є необґрунтованим, незаконним та таким, що підлягає скасуванню.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 березня 2021 року, яке залишено без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2021 року, у задоволенні позову відмовлено.
4. Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції виходив з того, що побоювання позивачки стати жертвою переслідувань у країні походження не є обґрунтованими, за відсутності фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними, також в матеріалах справи відсутні докази загрози життю позивача, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування до неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, з огляду на встановлені обставини.
4.1. Окрім того, судами відхилено доводи позивачки про те, що інформація по країні походження підтверджує наявність у неї обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань у разі повернення до Афганістану, оскільки інформація по країні походження сама по собі не може бути підставою для позитивного вирішення питання щодо надання статусу біженця особам, які прибули до України та звернулись із такою заявою або визнання особою, що потребує додатково захисту, без наявності передбачених на це законодавством підстав щодо конкретної особи, яка звернулася за захистом.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух в касаційній інстанції
5. 04 жовтня 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Лагунов Віктор Іванович, у якій скаржник просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 березня 2021 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2021 року і ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
6. В обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного, зокрема, у постановах Верховного Суду від 26 квітня 2018 року у справі № 815/2038/17 та від 04 квітня 2018 року у справі № 815/1656/16 щодо застосування частини п`ятої статті 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту" від 08 липня 2011 року № 3671-VI (далі - Закон № 3671-VI).
6.1. На думку скаржника, суди попередніх інстанцій при постановленні оскаржуваних рішень неповно з`ясували обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення цього спору (зокрема, без дослідження інформації щодо країни походження), порушили норми матеріального та процесуального права.
6.2. Скаржник наголошує, що підстави та умови визнання біженцем відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону № 3671-VI можуть виникнути вже після виїзду з країни походження.
6.3. Також скаржник звертає увагу на те, що найбільш актуальна інформація по країні походження позивачки підтверджує численні порушення прав людини та поширеність невибіркового насилля у ситуації внутрішнього збройного конфлікту на території Афганістану. Так, станом на момент проголошення рішення апеляційного суду вже було відомо про вихід військ міжнародної коаліції з Афганістану, і що центральний уряд втратив контроль над практично всією територією країни, окрім м. Кабул.
7. 04 жовтня 2021 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя - доповідач) Єресько Л.О., судді Загороднюк А.Г., Соколов В.М.
8. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
9. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 05 травня 2022 року закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження у відповідності до вимог статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Позиція інших учасників справи
10. 11 січня 2022 року від ДМС України надійшов відзив на касаційну скаргу, у якій відповідач посилається на не обґрунтованість доводів цієї касаційної скарги та просить її відхилити, а рішення прийняті судами попередніх інстанцій залишити без змін, як такі, що є законними та обґрунтованими. Вказують на те, що позивачем не доведено, що перебування в країні походження або повернення до неї реально загрожує його життю та свободі.
Установлені судами фактичні обставини справи
11. ОСОБА_1 , громадянинка Афганістану, місце народження м. Кабул (Афганістан), за національністю таджичка, віросповідання мусульманка-сунітка, рідна мова дарі.
11.1. Позивачка виїхала із Афганістану 05 жовтня 2017 року авіарейсом Кабул (Афганістан) - Дубаї (ОАЕ) - Баку (Азербайджан) - Москва (РФ) на підставі паспортного документу серії 00440765 та оформленої візи до Російської Федерації.
11.2. З Росії позивачка вибула у грудні 2019 року разом з чоловіком та двома синами. Державний кордон перетнули 25 грудня 2019 року нелегально, поза пунктом пропуску.
11.3. 13 січня 2020 року позивачка звернулася до ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
11.4. Наказом Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області № 10 від 16 січня 2020 року здійснено оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянки Афганістану ОСОБА_1 .
11.5. 02 листопада 2020 року Управлінням з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області відносно громадянки Афганістану ОСОБА_1 складено висновок про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
11.6. ДМС України 04 грудня 2020 року прийнято рішення № 455-20, яким громадянці Афганістану ОСОБА_1 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якому зазначено, що умови передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI стосовно заявника відсутні.
11.7. 23 грудня 2020 року Управлінням з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області винесено повідомлення № 281 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. ОСОБА_1 повідомлено, що відповідно до статті 6 Закону №3671-VI позивачці відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, через відсутність умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 зазначеного Закону, а саме у зв`язку з наступним:
- подана історія переслідування не відповідає критеріям статусу біженця та додаткового захисту;
- отримана інформація щодо причин виїзду з Батьківщини має низку суперечностей, що суттєво вплинули на прийняття негативного рішення за особовою справою.
11.8. Крім того, судом першої інстанції встановлено, що до потрапляння на територію України на території Російської Федерації позивачка перебувала протягом 2 років та 2 місяців.
12. Вважаючи рішення № 455-20 відповідача протиправним, позивачка звернулася із цим позовом до суду.
Нормативне регулювання
13. Згідно з частиною першою статті 14 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року, кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах і користуватися цим притулком.
14. Порядок правового регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08 липня 2011 року № 3671-VI (далі - Закон № 3671-VI).
15. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
16. Пунктом 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI установлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
17. Як передбачено у частині п`ятій статті 5 Закону № 3671-VI особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.
18. Згідно з частиною першою статті 7 Закону № 3671-VI оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.
19. Частиною одинадцятою статті 9 Закону № 3671-VI передбачено, що після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
20. Відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону № 3671-VI за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
21. Пункт 42 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця (згідно Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року, що стосуються статусу біженців) Управління Верховного комісару ООН у справах біженців, видання 1992 року (далі - Керівництва) передбачає, що знання умов країни походження прохача - якщо не основна мета, то вельми важливий елемент в оцінці достовірності відомостей, наданих прохачем. Загалом, побоювання прохача повинні вважатися цілком обґрунтованими, якщо він може довести в межах розумного, що його тривале перебування в країні походження стало нестерпним для нього з причин, вказаних у визначенні, чи з тих же причин було б нестерпним, якби він повернувся назад.
22. Відповідно до пунктів 45 та 66 Керівництва для того, щоб уважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
23. Згідно пункту 195 Керівництва у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані, в першу чергу, самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця, повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
24. Відповідно до частини першої статті 5 Директиви 2011/95/EU від 13 грудня 2011 року "Про стандарти для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту, єдиного статусу для біженців, або для осіб, які підпадають під додатковий захист, а також змісту цього захисту" обґрунтовані побоювання зазнати переслідування або ризику постраждати від серйозної шкоди можуть ґрунтуватися на подіях, які сталися після виїзду заявника з країни походження.
Позиція Верховного Суду
Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
25. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
26. Зі змісту ухвали Верховного Суду від 22 грудня 2021 року слідує, що провадження у справі відкрито з підстав, визначених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме суди попередніх інстанцій застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного, зокрема, у постановах Верховного Суду від 26 квітня 2018 року у справі № 815/2038/17 та від 04 квітня 2018 року у справі № 815/1656/16 щодо застосування частини п`ятої статті 10 Закону № 3671-VI.
27. Спір у цій справі виник у зв`язку із прийняттям ДМС України рішення від 04 грудня 2020 року №455-20, яким громадянці Афганістану ОСОБА_1 було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
28. Надаючи оцінку оскаржуваним судовим рішенням у межах доводів касаційної інстанції за правилами статті 341 КАС України, Верховний Суд виходить із такого.
29. Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року визначено, що поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.