Постанова
Іменем України
27 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 347/1265/20
провадження № 61-9718св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
третя особа - Служба у справах дітей Косівської районної державної адміністрації,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справикасаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 09 березня 2021 року в складі судді Крилюк М. І. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 25 травня 2021 року в складі колегії суддів: Бойчука І. В., Девляшевського В. А., Фединяка В. Д.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та просила усунути перешкоди у користуванні належним їй житловим будинком АДРЕСА_1 шляхом виселення відповідачів та малолітньої ОСОБА_7 з вказаного житлового будинку.
В обґрунтування позову зазначала, що їй на підставі договору дарування від 26 березня 2018 року належить на праві приватної власності житловий будинок АДРЕСА_1 .
Після отримання в дар вищезазначеного житлового будинку на прохання ОСОБА_2 вона надала згоду на тимчасове проживання останньої з її чоловіком ОСОБА_3 в цьому житловому будинку до осені 2018 року. В подальшому у вказаному будинку почала проживати дочка ОСОБА_2 - ОСОБА_4 з чоловіком ОСОБА_5 та їх малолітньою дочкою ОСОБА_7 . Незважаючи на те, що дозволений нею термін тимчасового проживання ОСОБА_2 з родиною вже закінчився, вона відмовляється у добровільному порядку виселитись із вказаного будинку, чим чинить їй перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження цим нерухомим майном, не допускаючи її до нього.
Відповідачі на сьогодні зареєстровані в будинку АДРЕСА_2 .
Оскільки відповідачі самоправно зайняли належний їй житловий будинок, володіють ним незаконно, ОСОБА_1 просила позов задовольнити.
Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції
Рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 09 березня 2021 року, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 25 травня 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що в спірному будинку з моменту народження проживає малолітня дитина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а тому перед укладанням договорів щодо його відчуження обов`язково необхідно було отримати дозвіл органу опіки та піклування на укладення таких договорів. Зазначений дозвіл органом опіки та піклування не надавався, чим було порушено житлові права малолітньої дитини.
Вимоги ОСОБА_1 в частині виселення відповідачів зі спірного будинковолодіння є передчасними, оскільки судом не ухвалено рішення в справі за позовом ОСОБА_2 про оскарження нею договору купівлі-продажу спірного житлового будинку від 11 березня 2016 року та договору дарування цього ж житлового будинку від 26 березня 2018 року, який раніше належав їй на праві власності.
При виселенні в судовому порядку з житлового приміщення відсутність постійного жилого приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в позові про виселення, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 є такими, що не підлягають задоволенню.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У червні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просила скасувати рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 09 березня 2021 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 25 травня 2021 року і направити справу на новий розгляд.
В обґрунтування касаційної скарги зазначала про застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 653/1096/16-ц, від 15 серпня 2018 року в справі № 595/1271/16-ц, від 25 листопада 2020 року в справі № 134/1946/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Вказувала про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права в подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України). Також оскаржила судові рішення з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Зазначала, що відповідачі не є її членами сім`ї, тому на них не розповсюджуються положення статті 156 ЖК Української РСР, якою визначені права членів сім`ї власників житлового будинку.
Встановлені судами обставини свідчать про те, що відповідачі вселилися та набули право користування житловим будинком, який належить їй на праві власності, тимчасово, підтвердженням чого є той факт, що вони не змінювали реєстрацію їх місця проживання.
Висновок комісії органу опіки та піклування «Про доцільність виселення малолітньої дитини», у якому комісія вважає за недоцільне надання дозволу на виселення з житлового будинку ОСОБА_7 , оформлений неналежним чином, до нього не додані документи на підтвердження викладених в ньому обставин.
Вона зверталася до суду з клопотанням про витребування доказів в органу опіки та піклування, які необхідні для доведення того факту, що на момент відчуження спірного будинку в ньому не проживала малолітня дитина, а була вселена лише для вирішення вказаного спору, однак суди попередніх інстанцій не розглянули це клопотання та вирішили справу за наявними в ній доказами.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 28 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Косівського районного суду Івано-Франківської області.
19 серпня 2021 року справа № 347/1265/20 надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 26 березня 2018 року належить на праві приватної власності житловий будинок АДРЕСА_1 , що підтверджується інформацією з Державного Реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.
Відповідно до акту комісії Косівської міської ради від 19 липня 2019 року на момент обстеження будинковолодіння АДРЕСА_1 на подвір`ї перебувала ОСОБА_2 , зі слів якої в даному будинку проживає без реєстрації її родина за договором найму, укладеним між нею та ОСОБА_1 . Комісія рекомендувала вирішити спір про усунення перешкод у користуванні майном в судовому порядку.
Відповідно до висновку комісії з питань захисту прав дітей № 2/1-21 від 18 січня 2021 року в будинку АДРЕСА_1 з моменту народження проживає малолітня дитина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а тому перед укладанням договору купівлі-продажу будинку обов`язковим є отримання дозволу органу опіки та піклування на відчуження даного майна. Такого дозволу органом опіки та піклування не надавалося, чим було порушено житлові права малолітньої дитини, відтак будинок, право користування яким має малолітня дитина, був відчужений у спосіб, що не передбачений законом. На засіданні комісії бабусею малолітньої ОСОБА_7 . ОСОБА_2 було повідомлено, що в квартирі, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , в якій зареєстрована малолітня онука, проживає ОСОБА_8 разом з дружиною ОСОБА_9 та двома неповнолітніми дітьми - ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Комісія дійшла висновку про недоцільність надання дозволу на виселення малолітньої ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з житлового будинку АДРЕСА_1 .
Встановлено, що 11 березня 2016 року ОСОБА_2 уклала з ОСОБА_11 договір купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1 . Зазначений будинок належав ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності, виданого виконавчим комітетом Косівської міської ради 31 травня 2007 року на підставі рішення цієї ж ради від 30 травня 2007 року. Підставою укладення вказаного договору стали боргові зобов`язання ОСОБА_2 перед ОСОБА_11 з метою гарантування виконання наявних боргових зобов`язань. В подальшому ОСОБА_11 26 березня 2018 року уклав з ОСОБА_1 договір дарування спірного житлового будинку.