Постанова
Іменем України
27 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 569/11463/15-ц
провадження № 61-12028св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від
20 січня 2017 року у складі судді Галінської В. В., постанову Волинського апеляційного суду від 02 липня 2020 року та додаткову постанову Волинського апеляційного суду від 14 липня 2020 року у складі колегії суддів: Данилюк В. А., Киці С. І., Шевчук Л. Я.
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
В серпні 2015 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк) про захист прав споживача фінансових послуг, визнання дій неправомірними, відновлення роботи інтернет-сервісів, стягнення інфляційних витрат, суми трьох процентів річних та пені за кожен день прострочення зобов`язання.
Позов мотивований тим, що на аккаунт ОСОБА_1 liqPay
№ НОМЕР_1 в період з 22 серпня 2014 року та 27 серпня 2014 року, за допомогою терміналу IPay, були здійснені платежі, на загальну суму
969 230,60 грн. Ці кошти з транзитного рахунку повинні були бути зараховані на рахунок LiqРay ОСОБА_1 , моб. тел. НОМЕР_1 , і фактично перераховані на картку № НОМЕР_2 , яка була прив`язана до рахунку LiqРay. Кошти так і не було зараховано на аккаунт LiqРay Ковальчука С. Л. Після виконання зазначених платежів, АТ КБ «ПриватБанк» заблоковано доступ до рахунків ОСОБА_1 та переказані кошти були заблоковані на транзитному рахунку АТ КБ «ПриватБанк». ОСОБА_1 неодноразово звертався до банку із вимогами розблокувати рахунки та зарахувати на них кошти, однак всі звернення по суті не розглянуті. Документи, які вимагав банк, ОСОБА_1 були повністю надані, однак вимоги задоволені не були. Посилаючись на вимоги статті 625 ЦК України ОСОБА_1 вважає, що має право на компенсації у зв`язку із порушенням АТ КБ «Приватбанк» зобов`язань щодо зарахування коштів.
ОСОБА_1 , з урахуванням заяв про уточнення (збільшення) позовних вимог, просив:
визнати дії банку неправомірними щодо невиконання банківських послуг при користуванні веб-інтерфейсом LiqPay;
зобов`язати банк зарахувати на рахунок ОСОБА_1 969 230,60 грн та відновити роботу всіх інтернет-сервісів Приват24, Фотокаса , ІРay, LiqPay ,
стягнути з банку на користь ОСОБА_1 580 624,92 грн суму на яку збільшується заборгованість з урахуванням встановленого індексу інфляції;
стягнути з банку на користь ОСОБА_1 43 575,55 грн суму трьох процентів річних;
стягнути з банку на користь ОСОБА_1 530 169,14 грн пені за кожен день прострочення зобов`язання;
стягнути з банку на користь ОСОБА_1 судові витрати.
В серпні 2015 року ОСОБА_4 (під час розгляду справи змінила прізвище на ОСОБА_5 ) звернулася з позовом до АТ КБ «ПриватБанк» про визнання дій банку неправомірними щодо ненадання банківських послуг при користуванні веб-інтерфейсом LiqPay, зобов`язати банк зарахувати на рахунок позивача грошові кошти та відновити роботу всіх інтернет-сервісів Приват24, Фотокаса, ІРay, LiqPay .
Позов мотивовано тим, що ОСОБА_2 є користувачем послуги web-інтерфейс liqPay, що надається АТ КБ «ПриватБанк» з переказу грошових коштів на підставі укладеного між сторонами договору про надання банківських послуг. Договори було укладено шляхом підписання ОСОБА_2 наданої АТ КБ «ПриватБанк» заяви, відповідно до якої договір складається із самої заяви, а також Умов та правил надання банківських послуг розміщених на сайті відповідача. На рахунок ОСОБА_2 LiqРay № НОМЕР_3 27 серпня 2014 року перераховано 344 100,00 грн.
З кореспондентського рахунку АТ КБ «ПриватБанк» гроші були зараховані на розподільчий (транзитний) рахунок в цьому банку, на якому обліковуються грошові кошти, переказані через ІРay. В подальшому ці кошти з останнього рахунку повинні були бути зараховані на рахунок LiqРay ОСОБА_2
і фактично перераховані на її картку, але кошти так і не було зараховано на рахунок LiqРay ОСОБА_2
ОСОБА_2 , з урахуванням заяв про уточнення (збільшення) позовних вимог, просила:
визнати дії банку неправомірними щодо невиконання банківських послуг при користуванні веб-інтерфейсом LiqPay;
зобов`язати банк зарахувати на рахунок позивача 344 100,00 грн та відновити роботу всіх інтернет-сервісів Приват24, Фотокаса , ІРay, LiqPay ;
стягнути з банку на користь ОСОБА_2 206 135,71 грн інфляційних втрат;
стягнути з банку на користь ОСОБА_2 14 904,71 грн суму трьох процентів річних;
стягнути з банку на користь ОСОБА_2 181 340,70 грн пені за кожен день прострочення зобов`язання.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції, постанов судів апеляційної та касаційної інстанцій
Ухвалою Рівненського міського суду від 15 жовтня 2015 року позови ОСОБА_1 та ОСОБА_2 об`єднані в одне провадження.
Рішенням Рівненського міського суду від 20 січня 2017 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 і ОСОБА_2 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що платіжний сервіс LiqPay - це торгова марка Банку, унікальний веб-інтерфейс для вводу реквізитів платежу в мережі інтернет і ініціювання переказу грошових коштів. Позивачі, стверджуючи, що є користувачами платіжного сервісу LiqPay, надали суду роздруківку виписки по їх рахунках, копії переписок з службою підтримки банку, письмові вимоги про розблокування рахунків та зарахування коштів. Надана анкета-заява про приєднання Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку від 19 серпня 2016 року ОСОБА_1 є неналежним доказом, так як була подана в 2016 року, а не в момент виникнення спірних правовідносин. Позивачі не довели суду належними та допустимими доказами факту існування правовідносин із відповідачем, в тому числі доказів користування платіжним сервісом Liqpay та здійснення платежів на користь позивачів. За таких обставин та враховуючи факт позовної вимоги про зобов`язання зарахування коштів на рахунки, на яких не передбачений облік грошових коштів взагалі, слід відмовити позивачам в задоволенні позову в цій частині.
Тому не підлягають до задоволення і інші вимоги позивачів, так як вони
є похідними, зокрема щодо стягнення заборгованості із врахуванням встановленого індексу інфляції та 3 % річних. Стосовно вимоги про відновлення роботи інтернет-сервісів, то будь-яких доказів того, що дані сервіси заблоковано для позивачів, суду не надано, а тому ці вимоги
є недоведеними та задоволенню не підлягають.
Ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 12 травня 2017 року прийнято відмову представника ОСОБА_1 та ОСОБА_7 - адвоката Тарновецького П. Я. від позову до АТ КБ «ПриватБанк» в частині вимог про зобов`язання зарахувати грошові кошти. Рішення Рівненського міського суду від 20 січня 2017 року в цій частині скасовано, а провадження
у справі закрито.
Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 19 травня 2017 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволені частково. Рішення Рівненського міського суду від 20 січня 2017 року скасовано.
Позов ОСОБА_1 задоволено частково:
визнано дії АТ КБ «Приватбанк» в частині невиконання банківських послуг при користуванні веб-інтерфейсом LiqРay, а саме незавершення переказів на користь ОСОБА_1 виконаних за період з 22 серпня 2014 року по
27 серпня 2014 року на загальну суму 955 862,34 грн, неправомірними;
зобов`язано АТ КБ «ПриватБанк» відновити роботу всіх інтернет-сервісів Приват24, Фотокаса , ІРay, LiqPay за номером телефона НОМЕР_1 ;
стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 572 561,54 грн інфляційних втрат за час із вересня 2014 року по січень 2016 року, 43 053,08 грн суми трьох процентів річних за час із 03 вересня 2014 року по 3 березня 2016 року, 523 812,56 грн пені за кожен день прострочення з 03 вересня
2014 року по 03 березня 2016 року та 8 791 грн судового збору.
Позов ОСОБА_2 задоволено частково:
визнано дії АТ КБ «Приватбанк в частині невиконання банківських послуг при користуванні веб-інтерфейсом LiqРay, а саме незавершення переказів на користь ОСОБА_2 виконаних 27 серпня 2014 року на загальну суму
344 100,00 грн, неправомірними;
зобов`язано АТ КБ «Приватбанк» відновити роботу всіх інтернет-сервісів Приват24 , Фотокаса , ІРay, LiqPay за номером телефона НОМЕР_3 ;
стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_2 206 135,71 грн інфляційних втрат за час із вересня 2014 року по березень 2016 року,
14 904,71 грн суми трьох процентів річних за час із 24 вересня 2014 року по
03 березня 2016 року, 181 340,70 грн пені за кожен день прострочення
з 24 вересня 2014 року по 03 березня 2016 року та 8 791 грн судового збору.
Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що між позивачами та банком укладено договори банківського рахунка, які складаються з заяви-анкети, Угоди користувача та Умов і правил надання банківських послуг. Обґрунтованість підстав блокування банком грошових переказів на користь позивачів виключається. Апеляційним судом встановлено рух грошових коштів ОСОБА_1 , в тому числі і з використанням сервісу ІРay
23 серпня 2014 року, що разом з іншими доказами свідчить про реальну можливість здійснення фінансових операцій за належним ОСОБА_1 рахунком LiqРay за час із 22 серпня по 27 серпня 2014 року на загальну суму 969 230,60 грн, а ОСОБА_2 здійснення фінансових операцій за її рахунком LiqРay 27 серпня 2014 року на суму 344 100,00 грн. За обставинами справи існує презумпція винуватості боржника, яким є АТ КБ «ПриватБанк». Існування фактів порушених прав позивачів ним спростовано не було,
в навпаки - банк, не зважаючи на законні вимоги суду, уникав надання інформації, що стосується безпосереднього предмета доказування у справі, покликаючись на різні мотиви, які колегія суддів вважає необґрунтованими. Судом також не було здобуто доказів, які свідчили би про відсутність таких фактів. З урахуванням наведеного апеляційний суд взяв до уваги, що наявність вини виконавця - банку, який одержав грошові кошти у споживача відповідно до угоди користувача та не довів, що вжив усіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язань за цим правочином згідно зі статті 614 ЦК України, і є підставою для покладення на нього цивільно-правової відповідальності за невиконання взятих на себе зобов`язань.
Перевірені та проаналізовані колегією суддів докази в справі збігаються у їх сукупності, є послідовними, переконливими і достатньо вказують про доведеність та обґрунтованість обставин незаконного незарахування АТ КБ «ПриватБанк» перерахованих грошових коштів на рахунки LiqРay, які належать ОСОБА_1 і ОСОБА_7 , а тому й невиконання всупереч вимогам закону банком своїх грошових зобов`язань перед позивачами. 12 травня 2017 року при відмові позивачів від позовної вимоги про зобов`язання банку зарахувати грошові кошти представник АТ КБ «Приватбанк» визнав ті обставини, що спірні кошти добровільно перераховано боржником на користь ОСОБА_1
і ОСОБА_7 у квітні 2017 року. Тобто позов у цій частині відповідачем визнано. Оскільки вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_7 в матеріально-правовому розумінні є взаємопов`язаними та нерозривними між собою, випливають з одних і тих самих прав та обов`язків сторін та стосуються тих самих фактів порушення відповідачем суб`єктивних цивільних прав позивачів, тому визнання банком позову в частині зобов`язання зарахувати грошові кошти тягне за собою й задоволення інших позовних вимог.
При вирішенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат, 3 % річних та пені, апеляційний суд зазначив, що оскільки за наведених умов договірні зобов`язання банку перед позивачами з приводу зарахування на їхні рахунки LiqРay є грошовими, а щодо їх виконання боржником допущено прострочення, то спірні правовідносини в цій частині регулюються правилами частини другої статті 625 ЦК України. З банку на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_7 підлягають стягненню інфляційні втрати та 3 % річних. Договірними умовами розмір пені не визначено, тоді як вимогами пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» передбачено відшкодування еквайром (у спірних правовідносинах - банком) 0,1 % суми платежу за кожен день призупинення завершення переказу. Тому
з банку на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_7 підлягає стягненню пеня визначена пунктом 37.1 статті 37 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».
При відхиленні заперечень відповідача про сплив позовної давності до вимог про стягнення пені апеляційний суд вказав, що представник банку брав участь у розгляді справи судом і користувався необхідними процесуальними правами та обов`язками сторони. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Між тим, такого клопотання АТ КБ «ПриватБанк» у суді першої інстанції не заявляв, що унеможливлює обґрунтованість його клопотання в апеляційному суді.
Постановою Верховного Суду від 05 лютого 2020 року касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено.
Рішення апеляційного суду Рівненської області від 19 травня 2017 року скасовано.
Передано справу № 569/11463/15-ц на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Рішення Верховного Суду мотивоване тим, що апеляційний суд не з`ясував який договір був між відповідачами та банком (договір банківського рахунку; договір щодо порядку та умов використання електронного платіжного засобу) та чи можна відповідні зобов`язання кваліфікувати як грошові для застосування положень статті 625 ЦК України; не звернув увагу, що в пункті 37.1 статті 37 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів
в Україні» передбачено відповідальність у вигляді пені саме для еквайра або платіжної організації, які надають послуги еквайрингу для суб`єкта підприємницької діяльності.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Волинського апеляційного суду від 02 липня 2020 року апеляційні скарги ОСОБА_2 , ОСОБА_1 залишені без задоволення.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 20 січня 2017 року залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився з доводами суду першої інстанції та зазначив, що рішення суду першої інстанції про відмову в захисті прав споживача фінансових послуг в частині, що переглядається судом, ґрунтується на нормах закону. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають, а також спростовуються встановленими обставинами справи та нормами закону.
Та обставина, що у квітні 2017 року спірні кошти були перераховані банком на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , не може бути доказом на підтвердження вимог позивачів щодо порушення їх прав як споживачів фінансових послуг, оскільки встановити, які конкретно відносини та на підставі яких договорів з урахуванням наданих доказів не є можливим, оскільки дані докази є неналежними, на що і покликався суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні.
Додатковою постановою від 14 липня 2020 року Волинським апеляційним судом стягнено з відповідачів на користь АТ КБ «Приватбанк» судовий збір за подання касаційної скарги по 4 747,14 грн з кожного.
Аргументи учасників справи
У серпні 2020 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 подали до Верховного Суду касаційні скарги, в яких просили рішення першої інстанції, постанову апеляційного суду та додаткову постанову апеляційного суду скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 мотивовано тим, що апеляційним судом не з`ясовано, який договір було укладено між відповідачами та банком (договір банківського рахунку; договір щодо порядку та умов використання електронного платіжного засобу).
Крім того, їх представником ОСОБА_9 під час повторного розгляду апеляційної скарги заявлено клопотання від 27 березня 2020 року про долучення та дослідження доказів. Однак, апеляційний суд відхилив зазначене клопотання, не обґрунтувавши причин відхилення.
Предметом розгляду цієї справи є, зокрема, стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат через призупинення переказу адресованих позивачам платежів від третіх осіб. Враховуючи характер спірних правовідносин всі докази щодо призупинених платежів знаходилися виключно у АТ КБ «Приватбанк». Рівненський міський суд Рівненської області своїми ухвалами від 21 березня 2016 року та від 20 травня 2016 року витребував від АТ КБ «Приватбанк» інформацію та документи, зокрема, щодо того чи було відкрито позивачами рахунки в АТ КБ «Приватбанк», чи ініціювався переказ грошових коштів, чи в процесі здійснення фінансового моніторингу банку було здійснено зупинення операцій, витребувано заяви позивачів про приєднання до договору про надання банківських послуг, кому належать (на чиє ім`я відкрито) рахунки Liqpay № НОМЕР_1 , картковий рахунок № НОМЕР_2 , кому належать (на чиє ім`я відкрито) рахунки Liqpay
№ НОМЕР_3 картковий рахунок № НОМЕР_4 тощо. АТ КБ «Приватбанк» не надало жодної інформації чи документів, які були витребувані від нього судом.
В подальшому АТ КБ «Приватбанк» зарахувало їм грошові кошти за призупиненими переказами та своїми листами від 13 квітня 2017 року підтвердило, що призупинення завершення переказу з метою встановлення його правомірності відбулося з ініціативи саме АТ КБ «Приватбанк». За результатом проведеного фінансового моніторингу та службового розслідування було підтверджено правомірність переказів.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що їх правовідносини з АТ КБ «Приватбанк» щодо зарахування коштів на їх рахунки не є грошовими, а тому на них не поширюється дія статті 625 ЦК України. Однак зобов`язання АТ КБ «Приватбанк», які виникли у зв`язку з зарахуванням їм грошових коштів, є грошовими та на них розповсюджується дія статті 625 ЦК України, що узгоджується висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року по справі № 686/21962/15-ц (провадження N 14-16цс18). Такі ж висновки викладені Верховним Судом в постановах від 26 лютого 2020 року по справі № 201/16367/16-ц (провадження № 61-26561св18) та від 04 вересня 2019 року по справі № 463/4416/15-ц (провадження
№ 61-13469св18).
Пеня, передбачена пунктом 37.1. статті 37 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин) підлягає стягненню з еквайра на користь отримувача переказу, а не особі, якій надаються послуги еквайрингу, а тому необхідно відступити від висновку Верховного Суду, викладеного у поставі від 05 лютого 2020 року у цій справі.
У випадку обґрунтованості відмови від стягнення пені на підставі пункту 37.1. статті 37 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин), апеляційний суд повинен був розглянути можливість застосування до спірних правовідносин пункт 32.2. статті 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин).
Таким чином постанова Волинського апеляційного суду від 02 липня
2020 року оскаржується з підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 389 ЦПК України (з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року по справі № 917/1739/17).
Волинським апеляційним судом прийнято додаткову постанову від 14 липня 2020 року, якою стягнення з них на користь АТ КБ «Приватбанк» судовий збір за подання касаційної скарги по 4747,14 грн з кожного.
Їх не було повідомлено про розгляд заяви АТ КБ «Приватбанк» про ухвалення додаткового рішення та не було надано копію такої заяви, що позбавило їх можливості надати свої заперечення.
Позов ними подано до АТ КБ «Приватбанк» у зв`язку з захистом прав споживача фінансових послуг. Відповідно до частини 3 статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав. При поданні позовної заяви звільнялися від сплати судового збору споживачі за позовами, що пов`язані з порушенням їхніх прав (пункт 7 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» в редакції від 12 серпня 2015 року). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року по справі № 761/24881/16-ц (провадження № 14-57цс18) висловлено правову позицію, що звільнення від сплати судового збору при захисті прав споживачів фінансових послуг також поширюється на наступні стадії цивільного процесу (апеляційному перегляді, касаційному перегляді).
У жовтні 2020 року АТ КБ «Приватбанк» подало до суду відзив, у якому просить оскаржені судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що при їх ухваленні судами з`ясовані всі обставини справи, дотримані норми матеріального та процесуального права.
Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційними скаргами ОСОБА_1 ,
ОСОБА_2 .
В ухвалі зазначено, що у касаційній скарзі представник заявника посилається на пункт 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд першої та апеляційної інстанції в оскаржених судових рішенняхпорушили норми процесуального права; застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц, від 04 грудня 2019 року
у справі № 917/1739/17, у постановах Верховного Суду від 26 лютого
2020 року у справі № 201/16367/16-ц, від 04 вересня 2019 року у справі
№ 463/4416/15-ц).
Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
З 22 серпня 2014 року по 27 серпня 2014 року на рахунок ОСОБА_1 LiqРay № НОМЕР_1 за допомогою сервісу АТ КБ «ПриватБанк» IPAY здійснено платежі на загальну суму 955 862,34 грн. Дані перекази здійснено ОСОБА_1 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ,
ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 і ОСОБА_2 . Однак грошові кошти на рахунок LiqРay ОСОБА_1 № НОМЕР_1 так і не було зараховано, а доступ до рахунка LiqРay заблоковано банком.
27 серпня 2014 року на аккаунт ОСОБА_2 LiqРay № НОМЕР_3 за допомогою сервісу IPAY здійснено платежі на загальну суму 344 100 грн. АТ КБ «ПриватБанк» доступ до рахунку ОСОБА_2 LiqРay АТ КБ «ПриватБанк» було заблоковано, а переказані грошові кошти не зараховано.
Апеляційний суд вказав, що банк листом (без вихідного номера та дати, але виготовленим не пізніше 11 грудня 2014 року) визнав наявність правовідносин між ОСОБА_1 та банком, підтвердив надходження на рахунки позивача №№ НОМЕР_2 , НОМЕР_5 грошових коштів від різних фізичних осіб, де, при цьому, річна сума таких надходжень перевищувала 120 розмірів мінімальної заробітної плати станом на 1 січня 2014 року і просив надати, зокрема, податкову декларацію про доходи за останній звітний період, яка була направлена в органи Державної податкової служби. Також наявна роздрукована в письмовій формі переписка між ОСОБА_1 і банком протягом часу з 19 червня 2015 року по 14 липня 2015 року з офіційної електронної пошти відповідача reader@privatbank за посиланням http\\|pos.liqpay.com\contacts\. Аналогічно роздрукована переписка в письмовій формі між ОСОБА_7 і банком протягом часу з 8 червня 2015 року по 24 липня 2015 року з офіційної електронної пошти reader@privatbank за посиланням http\\|pos.liqpay.com\contacts\.