Постанова
Іменем України
26 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 278/2355/16-ц
провадження № 61-3822св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.
суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
відповідач (третя особа за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,
відповідач за зустрічним позовом - Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 16 жовтня 2020 року у складі судді Зубчук І. В. та постанову Житомирського апеляційного суду від 08 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Микитюк О. Ю., Борисюка Р. М., Григорусь Н. Й.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
Позовна заява мотивована тим, що 16 травня 2006 року між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним банком (далі - АКБ) «Райффайзенбанк Україна», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство (далі - ПАТ) «ОТП Банк», укладено кредитний договір № CNL-001/088/2006 про надання кредиту у сумі 35 000 євро строком до 16 травня 2018 року.
27 серпня 2008 року між ОСОБА_1 та банком укладено кредитний договір № ML-010/344/2008 про надання кредиту у сумі 51 000 доларів США строком до 27 серпня 2018 року.
27 серпня 2008 року для забезпечення виконання за кредитним договором № ML-010/344/2008 укладено договір поруки № SR-010/344/2008 згідно з яким ОСОБА_2 виступила поручителем за виконання умов вищевказаного кредитного договору ОСОБА_1
07 листопада 2014 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» укладено договір факторингу, зокрема, щодо вказаних кредитних договорів.
Умови договорів відповідачі належно не виконували, внаслідок чого утворилась заборгованість.
Ураховуючи наведене, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» просило суд стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором від 16 травня 2006 року № CNL-001/088/2006 у розмірі 26 477,56 євро, що згідно з офіційним курсом Національного банку України (далі - НБУ), станом на 05 серпня 2016 року, становить 731 506,14 грн та стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором від 27 серпня 2008 року № МL-010/344/2008 у розмірі 18 309,71 доларів США, що згідно з офіційним курсом НБУ, станом на 05 серпня 2016 року, становить 454 245,60 грн.
У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ТОВ «ОТП Факторинг Україна», ПАТ «ОТП Банк», третя особа - ОСОБА_2 , про визнання частково недійсним договору факторингу.
Зустрічна позовна заява мотивована тим, що ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не має генеральної ліцензії на вчинення валютних операцій, відсутні платіжні документи щодо сплати ТОВ «ОТП Факторинг Україна» на користь ПАТ «ОТП Банк» коштів за відступленими вимогами.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним вказаний договір факторингу у частині передачі права вимоги за укладеними ним кредитними договорами з підстав, передбачених статтями 203, 215, 227 ЦК України.
Ухвалою Житомирського районного суду Житомирської області від 23 грудня 2016 року позов ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та зустрічний позов ОСОБА_1 об`єднано в одне провадження для спільного розгляду.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 16 жовтня 2020 рокупозов ТОВ «ОТП Факторинг Україна» задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором від 27 серпня 2008 року № МL-010/344/2008 у розмірі 18 309,71 доларів США, що за офіційним курсом Національного Банку України станом на 05 серпня 2016 року еквівалентно 454 245,60 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачі допустили неналежне виконання зобов`язань, у зв`язку з чим утворилась заборгованість, тому позовні вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про стягнення заборгованості підлягають задоволенню у частині стягнення заборгованості за кредитним договором від 27 серпня 2008 року № МL-010/344/2008, що підтверджено належними письмовими доказами.
Суд відмовив у задоволенні позовних вимог у частині стягнення заборгованості за кредитним договором від 16 травня 2006 року № CNL-001/088/2006, оскільки позивачем не надано письмових доказів про відступлення права вимоги за вищевказаним кредитним договором на користь ЗАТ «ОТП Банк».
При цьому, суд вважав, що відсутні передбачені статтями 203, 215 ЦК України підстави для визнання договору факторингу недійсним, оскільки під час укладання оспорюваного договору було дотримано вимоги цивільного законодавства щодо змісту та форми вчинення, а позивач ОСОБА_1 не довів факту порушення його прав, у зв`язку з укладенням вищезгаданого договору від 07 листопада 2014 року, що є його процесуальним обов`язком.
Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції
Постановою Житомирського апеляційного суду від 08 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено.
Апеляційну скаргу ТОВ «ОТП Факторинг Україна» залишено без задоволення.
Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 16 жовтня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.
У задоволенні позову ТОВ «ОТП Факторинг Україна» відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним договір факторингу від 07 листопада 2014 року, укладений між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» в частині відступлення права вимоги за кредитними договорами від 16 травня 2006 року № CNL-001/088/2006 та від 27 серпня 2008 року № МL-010/344/2008.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не надало суду генеральну та/або індивідуальну ліцензію НБУ на право здійснення операцій з іноземною валютою та не посилалось на її наявність. За таких обставин договір факторингу у частині передачі права вимоги за спірними валютними кредитними договорами є недійсним і ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не набуло право вимоги за цими договорами. Вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором від 16 травня 2006 року № CNL-001/088/2006 не підлягає задоволенню з викладених підстав. Висновок суду першої інстанції про часткову обґрунтованість первісного позову і безпідставність зустрічного позову суперечить обставинам справи і не відповідає нормам матеріального права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у березні 2021 року до Верховного Суду, ТОВ «ОТП Факторинг Україна», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким первісний позов задовольнити, а у задоволенні зустрічного позову відмовити.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що необхідно відступити від висновку Верховного Суду у постанові від 16 грудня 2020 року у справі № 461/2900/11 (провадження № 61-2309св18), на який послався суд апеляційної інстанції та який вважає незаконним, таким що суперечить положенням законодавства України, а також практиці Верховного Суду.
Вважає, що для надання послуг з факторингу не потрібна була ліцензія на час укладання договору факторингу 07 листопада 2014 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» щодо відступлення права вимоги, зокрема за кредитними договорами з відповідачами. Право ТОВ «ОТП Факторинг Україна» на здійснення такої фінансової послуги, як факторинг, підтверджується свідоцтвом про реєстрацію фінансової установи від 03 грудня 2009 року.
Вказує, що апеляційним судом взагалі не надано жодної правової оцінки судовому рішенню суду першої інстанції та доводам апеляційної скарги у частині відмови у стягненні заборгованості за кредитним договором від 16 травня 2006 року № CNL-001/088/2006.
Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу
У травні 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали до Верховного Суду аналогічні за змістом відзиви на касаційну скаргу, в яких заперечують щодо її доводів, вважають скаргу необґрунтованою, а оскаржуване судове рішення правильним та законним, тому просять залишити касаційну скаргу ТОВ «ОТП Факторинг Україна» без задоволення, а постанову Житомирського апеляційного суду від 08 лютого 2021 року - без змін.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2021 відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
23 квітня 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 04 червня 2021 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
16 травня 2006 року між ОСОБА_1 та АКБ «Райффайзенбанк Україна» укладено кредитний договір № CNL-001/088/2006 про надання кредиту у сумі 35 000 євро з терміном повернення кредиту до 16 травня 2018 року зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами.
27 серпня 2008 року між ОСОБА_1 та ЗАТ «ОТП Банк» укладено кредитний договір № ML-010/344/2008 про надання кредиту у сумі 51 000 доларів США строком до 27 серпня 2018 року, поручителем за яким є ОСОБА_2
27 серпня 2008 року для забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором № ML-010/344/2008 між банком та ОСОБА_2 укладено договір поруки № SR-010/344/2008, згідно з яким остання стала поручителем за виконання умов вищевказаного кредитного договору ОСОБА_1
07 листопада 2014 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» укладено договір факторингу. У тому числі, відступлено право вимоги за кредитним договором від 27 серпня 2008 року № МL-010/344/2008.
Станом на 05 серпня 2016 року, за розрахунком банку, заборгованість за кредитним договором від 16 травня 2006 року № CNL-001/088/2006 становить 26 477,56 євро, що еквівалентно 731 506,14 грн за курсом Національного банку України, з яких: 24 679,78 євро (681 838,15 грн) - заборгованість за тілом кредиту; 1 797,78 євро (49 667,99 грн) - заборгованість за відсотками.
Станом на 05 серпня 2016 року, за розрахунком банку, ОСОБА_1 має заборгованість за кредитним договором від 27 серпня 2008 року № МL-010/344/2008 у розмірі 18 309,71 доларів США, що еквівалентно 454 245,6 грн, з яких: 15 898,1 доларів США (419 224,96 грн) - заборгованість за тілом кредиту; 1 411,61 доларів США (35 020,63 грн) - заборгованість за відсотками.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень заявник вказує необхідність відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 461/2900/11, що був застосований апеляційним судом в оскаржуваній постанові (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга ТОВ «ОТП Факторинг Україна» підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України (частина перша статті 1048 ЦК України).
За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.
Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.
Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Встановивши, що банк належно виконав свої зобов`язання за кредитним договором № МL-010/344/2008, а боржник допустив неналежне виконання зобов`язань, у зв`язку із чим утворилась заявлена банком заборгованість, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за вказаним кредитним договором на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна», яке є правонаступником ПАТ «ОТП Банк» за цим кредитним договором.
При цьому, суд відмовив у задоволенні позовних вимог у частині стягнення заборгованості за кредитним договором від 16 травня 2006 року № CNL-001/088/2006, оскільки позивачем не надано письмових доказів про відступлення права вимоги за вищевказаним кредитним договором.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частини перша, четверта статті 202 ЦК України).
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначені у статті 203 ЦК України.
Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Презумпція правомірності правочину означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.
Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину.
Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.
За змістом статті 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.