Постанова
Іменем України
27 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 367/3419/20
провадження № 61-15631св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
боржник - ОСОБА_2 ,
розглянув в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Київського апеляційного суду від 31 серпня 2021 року про відмову у відкритті апеляційного провадження у складі колегії суддів: Кулікової С. В., Заришняк Г. М., Рубан С. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст заяви
У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітніх дітей.
30 червня 2020 року Ірпінський міський суд Київської області видав судовий наказ про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання дітей.
У серпні 2020 року ОСОБА_2 подав до суду заяву про перегляд судового наказу Ірпінського міського суду Київської області від 30 червня 2020 року за нововиявленими обставинами та скасування судового наказу.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 30 листопада 2020 року відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами.
Суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для відмови у видачі судового наказу, передбачених статтею 165 ЦПК України як на час видачі судового наказу судді Ірпінського міського суду Київської області від 30 червня 2020 року, так і на час перегляду судового наказу за нововиявленими обставинами. Наведені ОСОБА_2 доводи, які він вважав такими, що мають істотне значення для перегляду судового наказу, на переконання суду першої інстанції, не впливають на вирішення спору щодо утримання спільних дітей заявника і боржника.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, заявник ОСОБА_2 оскаржив його в апеляційному порядку.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 09 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 30 листопада 2020 року залишено без руху. Надано строк для усунення недоліків апеляційної скарги протягом семи днів з дня отримання копії цієї ухвали.
Апеляційний суд виходив з того, що 30 листопада 2020 року судом першої інстанції постановлено ухвалу та її копію направлено учасникам справи. Апеляційна скарга на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 30 листопада 2020 року подано ОСОБА_2 25 червня 2021 року, тобто з пропуском строку визначеного статтею 354 ЦПК України. В апеляційній скарзі особа, яка подала апеляційну скаргу, не просить поновити пропущений строк на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції та не надає обґрунтованої заяви про поновлення строку із зазначенням підстав його пропуску. За наведених обставин суд апеляційної інстанції запропонував усунути недоліки апеляційної скарги шляхом подання на адресу апеляційного суду обґрунтованої заяви про поновлення, визначеного у статті 354 ЦПК України, п`ятнадцятиденного строку на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції із зазначенням підстав його пропуску. Крім того, апеляційний суд звернув увагу особи, яка подала апеляційну скаргу, на порушення під час апеляційної скарги пункту 2 частини четвертої статті 356 ЦПК України, зокрема ОСОБА_2 не додав до апеляційної скарги її копії для заявника.
З метою усунення недоліків апеляційної скарги, 14 липня 2021 року ОСОБА_2 подав до апеляційного суду заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали суду та копію апеляційної скарги.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 16 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу суду першої інстанції залишено без руху та надано строк для зазначення інших поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження ухвали Ірпінського міського суду Київської області від 30 листопада 2020 року, а також надання доказів, що підтверджують вказані обставини.
26 липня 2021 року ОСОБА_2 подав до апеляційного суду заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження, в якій звертав увагу на те, що оскаржувану ухвалу було йому вручено 21 липня 2021 року, тому вважав, що строк на апеляційне оскарження ним не пропущено. Також вказував, що його не участь в судовому засідання, була викликана непереборними і незалежними від нього перешкодами, а саме обмеженнями, які діяли у зв`язку з пандемією вірусу Covid-19.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 31 серпня 2021 року у відкритті апеляційного провадження в справі за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 30 листопада 2020 року відмовлено.
Апеляційний суд виходив з того, що 30 листопада 2020 року судом першої інстанції постановлено ухвалу про відмову ОСОБА_2 у задоволенні заяви про перегляд судового наказу за нововиявленими обставинами. При цьому
ОСОБА_2 подав до суду заяву про розгляд заяви без участі сторін, зазначивши, що відкладення розгляду справи призведе до подальшого порушення його прав. Апеляційна скарга подана ОСОБА_2 25 червня 2021 року, тобто із значним пропуском строку на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції. Наведені ОСОБА_2 причини для поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження ухвали суду не дають достатніх підстав для визнання їх поважними. Поновлення процесуального строку зі спливом встановленого строку та за підстав, які не видаються переконливими може свідчити про порушення принципу юридичної визначеності.
Посилання особи, яка подала апеляційну скаргу, як на підставу для поновлення строку на апеляційне оскарження на те, що копію оскаржуваної ухвали він отримав лише 21 липня 2021 року апеляційний суд відхилив, оскільки в заяві про поновлення строку на апеляційне оскарження від 14 липня 2021 року, апелянт зазначав, що після отримання повідомлення в електронному кабінеті про постановлення ухвали він не звертався до суду першої інстанції для отримання копії ухвали суду, оскільки розпочав перемовини із своєю дружиною щодо її відмови від стягнення аліментів через виконавчу службу, проте взаємної згоди щодо вказаного питання дійти не вдалося, у зв`язку з чим він і звернувся з апеляційною скаргою на ухвалу суду першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції вказав, що із заявою про отримання копії ухвали Ірпінського міського суду Київської області від 30 листопада 2020 року
ОСОБА_2 звернувся до суду першої інстанції лише 14 липня 2021 року після залишення його апеляційної скарги без руху. Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень оскаржувана ОСОБА_2 в апеляційному порядку ухвала була оприлюднена 04 грудня 2020 року. Таким чином, вказані обставини дають підстави вважати, що строк на апеляційне оскарження ухвали суду пропущений не з поважних причин, а лише за наслідками власних дій та рішень ОСОБА_2 . Будь-яких інших поважних причин пропуску строку
на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції ОСОБА_2 не вказав
та доказів на підтвердження цього не надав.
Аргументи учасників справи
У вересні 2021 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу,
в якій просить скасувати на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 30 листопада 2020 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 31 серпня
2021 року, ухвалити нове судове рішення, яким скасувати судовий наказ Ірпінського міського суду Київської області від 30 червня 2020 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що
ухвала Ірпінського міського суду Київської області від 30 листопада 2020 року на адресу заявника судом першої інстанції не направлялась. Вказану ухвалу заявник отримав лише 21 липня 2021 року за його вимогою. Таким чином відповідно до статті 254 ЦПК України строк на апеляційне оскарження почав обчислюватися лише з 21 липня 2021 року;
відповідно до частин третьої, четвертої статті 357 ЦПК України, пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України заявник має право на поновлення строку для апеляційного оскарження ухвали суду першої інстанції. Зазначає, що двічі звертався до апеляційного суду із заявами про поновлення строку на апеляційне оскарження, в яких вказував, що ухвалу суду першої інстанції не отримував, наголошував про існування інших поважних причин, які унеможливлювали звернення до суду з апеляційною скаргою у межах визначених процесуальних строків;
ухвала Київського апеляційного суду від 31 серпня 2021 року порушує його право на апеляційне оскарження ухвали Ірпінського міського суду Київської області від 30 листопада 2020 року, гарантоване нормами Конвенції про захист прав та основоположних свобод та національного процесуального законодавства.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 23 вересня 2021 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 30 листопада 2020 року у цій справі.
Ухвалою Верховного Суду від 23 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 06 квітня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції
в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 23 вересня 2021 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права).
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів дійшла висновку про задоволення касаційної скарги з таких мотивів.
Європейський суд з прав людини вказує, що відповідно до пункту 1 статті