У Х В А Л А
20 квітня2022 року
м. Київ
Справа № 477/2330/18
Провадження № 14-31цс22
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Ситнік О. М.,
суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткача І. В.,
перевірила дотримання порядку передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду
цивільної справи за позовом заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 2 Миколаївської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про примусове припинення права власності на земельні ділянки
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 19 січня 2021 року у складі колегії суддів Тищук Н. О., Кушнірової Т. Б., Лівінського І. В.та
ВСТАНОВИЛА:
У вересні 2018 року заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 2 Миколаївської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, у якому просив примусово припинити права власності вказаних осіб на земельні ділянки з кадастровими номерами 4823381700:13:000:0090, 48233381700:13:000:0093, 482338170:13:000:0095, скасувати свідоцтва про право власності відповідачів на вищевказані земельні ділянки та зобов`язати їх повернути земельні ділянки у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області у стані, який існував до порушення прав, тобто на момент передачі їх у власність.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що у 2014 році ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 отримали суміжні земельні ділянки площею по 2 га кожний для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення в межах території Коларівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області.
Вказував, що у квітні 2016 року виявлено нецільове використання вказаних земельних ділянок, а саме видобуток на них піску. На земельних ділянках вирито кар`єр глибиною близько 10 метрів на площі 0,7874 га, з яких на земельній ділянці ОСОБА_1 - 0,1330 га, ОСОБА_2 - 0,5921 га, ОСОБА_3 - 0,0623 га. Відповідно на земельній ділянці, зайнятій кар`єром, знято та перенесено родючий шар ґрунту. Факт нецільового використання спірних земельних ділянок встановлений прокуратурою при вивченні стану додержання вимог земельного законодавства та підтверджений протоколом огляду місця події від 07 грудня 2017 року й інформацією Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 31 січня 2018 року. Інша частина землі, не зайнята кар`єром, засмічена, вкрита бур`яном та не містить слідів сільськогосподарського обробітку. Використання спірних земельних ділянок не за цільовим призначенням спричинило шкоду в розмірі 32 138,93 грн.
Таким чином, оскільки відповідачі використовують надані їм у власність спірні земельні ділянки не за цільовим призначенням, їх право власності може бути припинено на підставі статті 378 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та пункту "а" частини першої статті 143 Земельного кодексу України (далі - ЗК України).
Ураховуючи викладене, заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 2 Миколаївської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській областіпросив суд позов задовольнити.
15 жовтня 2020 року рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області в задоволенні позову заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 2 Миколаївської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області відмовлено.
Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Жовтневого районного суду Миколаївської області від 26 вересня 2018 року та постановою Миколаївського апеляційного суду від 29 листопада 2018 року.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що наявність кримінального провадження згідно із частиною першою статті 240 та статтею 254 Кримінального кодексу України ні прямо, ні опосередковано не впливає на реалізацію суб`єкта владних повноважень, що реалізує державний контроль за використанням та охороною земель, зокрема здійснення ним визначених законом повноважень щодо встановлення факту нецільового використання земельних ділянок з подальшими діями, які пов`язані з припиненням виявлених таких порушень.
Суд зазначив, що протокол огляду місця події, яким зафіксовано процесуальну дію в межах кримінального провадження, не може підмінити офіційних документів (актів, приписів тощо) уповноваженого суб`єкта владних повноважень, що повинні містити опис виявленого порушення земельного законодавства. При цьому суд указав, що нездійснення вирощування сільськогосподарської продукції (як зазначено в листі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 31 січня 2018 року № 10-14-0.165-904/2-18) та наявність на спірних земельних ділянках транспортних засобів й обладнання (що зафіксованого в протоколі огляду місця події) не є беззаперечним підтвердженням факту нецільового використання спірних земельних ділянок.
Крім цього, твердження прокурора, що на спірних земельних ділянках ведеться видобуток піску, не підтверджене належними і допустимими доказами, оскільки для визначення типу ґрунту, його морфологічних ознак необхідні спеціальні знання в галузі ґрунтознавства, а матеріали справи не містять будь-яких висновків спеціалістів, експертів у галузі ґрунтознавства, у тому числі піщаних ґрунтів чи інших доказів наявності в межах території спірних земельних ділянок корисних копалин державного чи місцевого значення та здійснення їх видобутку. При цьому повідомлення Вітовської районної адміністрації Миколаївської області, Коларівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області про видобуток піску на спірних земельних ділянках без підтвердження належними і допустимими доказами є припущеннями.
Суд зазначив, що не може бути примусово припинено право власності на землю, оскільки ЗК України не містить такої прямої норми, а може бути примусового припинено лише право користування земельною ділянкою.
При цьому суд послався на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду України від 18 серпня 2010 року у справі № 6-21895св09.
19 січня 2021 року постановою Миколаївського апеляційного суду апеляційну скаргу заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури задоволено.
Рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 15 жовтня 2020 року скасовано.
Позов заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 2 Миколаївської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області задоволено. Примусово припинено право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 2 га для ведення особистого селянського господарства в межах території Коларівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області (кадастровий номер 4823381700:13:000:0090), що належить йому на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_1, виданого 25 листопада 2014 року реєстраційною службою Жовтневого районного управління юстиції у Миколаївській області.
Скасовано свідоцтво про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_1, видане 25 листопада 2014 року реєстраційною службою Жовтневого районного управління юстиції у Миколаївській області ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 2 га для ведення особистого селянського господарства в межах території Коларівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області.
Зобов`язано ОСОБА_1 повернути у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області земельну ділянку площею 2 га для ведення особистого селянського господарства в межах території Коларівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області (кадастровий номер 4823381700:13:000:0090) у стані, який існував до порушення прав, тобто на момент передачі її у власність ОСОБА_4 .
Примусово припинено право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 2 га для ведення особистого селянського господарства в межах території Коларівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області (кадастровий номер 4823381700:13:000:0093), що належить їй на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_2, виданого 25 листопада 2014 року реєстраційною службою Жовтневого районного управління юстиції у Миколаївській області.
Скасовано свідоцтво про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_2, видане 25 листопада 2014 року реєстраційною службою Жовтневого районного управління юстиції у Миколаївській області ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 2 га для ведення особистого селянського господарства в межах території Коларівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області.
Зобов`язано ОСОБА_2 повернути у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області земельну ділянку площею 2 га для ведення особистого селянського господарства в межах території Коларівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області (кадастровий номер 4823381700:13:000:0093) у стані, який існував до порушення прав, тобто на момент передачі її у власність ОСОБА_4 .
Примусово припинено право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 2 га для ведення особистого селянського господарства в межах території Коларівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області (кадастровий номер 4823381700:13:000:0095), що належить їй на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_3, виданого 25 листопада 2014 року реєстраційною службою Жовтневого районного управління юстиції у Миколаївській області.
Скасовано свідоцтво про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_3, видане 25 листопада 2014 року реєстраційною службою Жовтневого районного управління юстиції у Миколаївській області ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 2 га для ведення особистого селянського господарства в межах території Коларівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області.
Зобов`язано ОСОБА_3 повернути у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області земельну ділянку площею 2 га для ведення особистого селянського господарства в межах території Коларівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області (кадастровий номер 4823381700:13:000:0095) у стані, який існував до порушення прав, тобто на момент передачі її у власність ОСОБА_3 .
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що спірні земельні ділянки використовувались відповідачами не за цільовим призначенням. При цьому, оскільки є порушення вимог земельного законодавства в частині цільового використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення, немає потреби доводити саме видобуток піску чи будь-якої іншої гірської породи.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що згідно з пунктом "а" частини першої статті 143 ЗК України примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі використання земельної ділянки не за цільовим призначенням. При цьому назва статті не містить вказівки на конкретну форму власності, будь-яких застережень із цього приводу в земельному законодавстві немає. Відтак поняття "право на земельну ділянку" включає в себе і право власності на земельну ділянку, тому суд першої інстанції помилкового виснував про те, що неможливо примусово припинити право власності на земельну ділянку у разі її нецільового використання, а можна припинити лише право користування нею.
Суд апеляційної інстанції врахував відповідну судову практику Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладену в постанові від 19 серпня 2020 року у справі № 287/587/16.
Крім того, суд зазначив, що Європейський суд з прав людини(далі - ЄСПЛ) вказав, що втручання держави в право власності особи у спірних правовідносинах є виправданим, оскільки воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого державам надається право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. При цьому володіння відповідача земельною ділянкою з порушенням норм земельного законодавства у зв`язку з використанням її не за цільовим призначенням порушує інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель сільськогосподарського призначення, що погіршує стан родючості ґрунтів та фактично призводить до знищення сільськогосподарських угідь, що суперечить державній політиці у сфері охорони земель.
Таким чином, оскільки відповідачі покладені на них земельним законодавством обов`язки не виконували, що фактично призвело до знищення сільськогосподарських угідь, чим завдано шкоди суспільним інтересам, тому апеляційний суд вважав, що є підстави для примусового припинення права власності на землю.
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Миколаївського апеляційного суду від 19 січня 2021 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно з`ясував фактичні обставини справи, від яких залежить правильне вирішення спору, оскільки йому та іншим відповідачам у справі належать на праві власності спірні земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства, а в матеріалах справи відсутні офіційні документи щодо факту нецільового використання зазначених земельних ділянок. Апеляційний суд помилково послався як на доказ на протокол огляду місця події від 07 грудня 2017 року, оскільки в ньому відсутні висновки або застереження щодо нецільового використання спірних земельних ділянок, тому зазначає, що суд першої інстанції зробив правильний висновок, що вказаний протокол огляду місця події, яким зафіксовано процесуальні дії в межах кримінального провадження, не може підмінити офіційних документів уповноваженого суб`єкта владних повноважень.
ОСОБА_1 вказав, що висновок апеляційного суду про примусове припинення права власності на спірні земельні ділянки є незаконним, оскільки ЗК України не передбачено примусового припинення права власності на земельні ділянки, адже норми ЗК України дають право на примусове припинення права користування земельною ділянкою. При цьому згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в рішенні від 18 серпня 2010 року у справі № 6-21895св09, яку вірно застосував районний суд, зазначено, що порядок припинення права на землю регулюється главою 22 ЗК України, яка визначає вичерпний перелік підстав як для припинення права власності на земельну ділянку, так і для припинення права користування земельною ділянкою, тому зазначає, що суд апеляційної інстанції вказану правову позицію проігнорував і застосував правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 19 серпня 2020 року у справі № 287/587/16-ц, провадження № 61-35160св18.
Таким чином, наявні дві рівнозначні, але взаємовиключні правові позиції, а тому відповідач вважав, що розглянути справу повинна Велика Палата Верховного Суду для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Крім того, посилався на Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та прецедентну практику ЄСПЛ щодо безпідставного втручання у право власності.
У травні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив від першого заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури на касаційну скаргу ОСОБА_1, у якому вказується, що доводи касаційної скарги є безпідставними, зводяться до переоцінки доказів, оскільки судом апеляційної інстанції на підставі наданих доказів правильно встановлено факт використання спірних земельних ділянок не за цільовим призначенням, а ОСОБА_1 жодних доказів протилежного не надано, тому просив касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
15 квітня 2021 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду відкрито касаційне провадження у вказаній справі.
07 червня 2021 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду справу призначено до судового розгляду.
30 червня 2021 року ухвалоюВерховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду справу передано на розгляд об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
07 липня 2021 року ухвалоюВерховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду справу прийнято до розгляду та призначено до розгляду Верховним Судом у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами.
14 лютого 2022 року ухвалою об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину п`яту статті 403 ЦПК України, якою передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Об`єднана палата вказала, що суди попередніх інстанцій установили такі обставини справи.