Постанова
Іменем України
26 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 757/55436/18
провадження № 61-19120св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Національний медичний університет імені О. О. Богомольця, Міністерство охорони здоров`я України, ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 на постанову Київського апеляційного суду від 12 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Гаращенка Д. Р., Сліпченка О. І., Сушко Л. П., касаційну скаргу Національного медичного університету імені О. О. Богомольця на рішення Печерського районного суду м. Києва від 02 квітня 2021 року у складі судді Остапчук Т. В. та постанову Київського апеляційного суду від 12 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Гаращенка Д. Р., Сліпченка О. І., Сушко Л. П.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Національного медичного університету імені О. О. Богомольця, Міністерства охорони здоров`я України, ОСОБА_2 про визнання незаконним, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
Позов обґрунтований тим, що 14 серпня 2018 року наказом Міністерства охорони здоров`я України № 42-о «Про покладення обов`язків» виконання обов`язків ректора Національного медичного університету імені О. О. Богомольця покладено на
ОСОБА_4 .
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 вересня 2018 року у справі № 826/14303/18 зупинено дію наказу Міністерства охорони здоров`я України № 42-о «Про покладення обов`язків» від 14 серпня 2018 року на ОСОБА_4 .
Починаючи з 05 вересня 2018 року ОСОБА_4 не мав права виконувати будь-які обов`язки ректора Національного медичного університету імені
О. О. Богомольця, у тому числі видавати наказ від 05 вересня 2018 року № 3-з про призначення ОСОБА_2 виконувачем обов`язків ректора Національного медичного університету імені О. О. Богомольця.
Наказом в. о. ректора Національного медичного університету імені О. О. Богомольця ОСОБА_2 від 25 вересня 2018 року № 13/1-з «Про звільнення» звільнено
25 вересня 2018 року відповідно до пункту 4 статті 40 КЗпП України ОСОБА_1 . Підстава для звільнення: акти про відсутність на робочому місці від 17, 18, 19, 20, 21, 24, 25 вересня 2018 року.
Відповідно до наказу Національного медичного університету імені О. О. Богомольця від 02 жовтня 2018 року № 25-з ОСОБА_2 приступив до виконання обов`язків ректора Національного медичного університету імені О. О. Богомольця.
У зв`язку з відсутністю у ОСОБА_5 повноважень звільняти працівників Національного медичного університету імені О. О. Богомольця, враховуючи відсутність факту прогулу без поважних причин та позбавлення позивача можливості надати письмові пояснення до застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення, ОСОБА_1 , підлягає поновленню на відповідній посаді у Національному медичному університеті імені О. О. Богомольця у судовому порядку.
Звільнення позивача також відбулося із порушенням статті 47 КЗпП України, а саме, не було видано належним чином оформлену трудову книжку, тому підлягає виплаті середній заробіток за час вимушеного прогулу на підставі статті 235 КЗпП України.
Крім того, позивач вказувала, що їй внаслідок спільних протиправних дій відповідачів заподіяно моральну шкоду, розмір відшкодування якої вона оцінює в 10 000,00 грн.
Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просила визнати незаконним та скасувати наказ Національного медичного університету імені О. О. Богомольця № 3-з «Про призначення виконуючого обов`язки ректора НМУ ім. О. О. Богомольця»
від 05 вересня 2018 року; визнати незаконним та скасувати наказ Національного медичного університету імені О. О. Богомольця від 25 вересня 2018 року № 13/1-з «Про звільнення» у частині звільнення ОСОБА_1 ; поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді начальника планово-фінансового відділу Національного медичного університету імені О.О. Богомольця; стягнути з Національного медичного університету імені О. О. Богомольця на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25 вересня 2018 року по день ухвалення судом рішення; солідарно стягнути з Національного медичного університету імені О. О. Богомольця, Міністерства охорони здоров`я України та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 10 000,00 грн як компенсацію завданої моральної шкоди.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 02 квітня 2021 року позов
ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ Національного медичного університету імені О.О. Богомольця від 25 вересня
2018 року № 13/1-з «Про звільнення» у частині звільнення ОСОБА_1 . Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника планово-фінансового відділу Національного медичного університету імені О. О. Богомольця із 25 вересня 2018 року. Стягнуто з Національного медичного університету імені О.О. Богомольця на користь
ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 123 657,12 грн. Стягнуто з Національного медичного університету імені О.О. Богомольця на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 3 000,00 грн. В іншій частині у задоволенні позову відмовлено. Допущено негайне виконання рішення суду у частині поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати у межах одного місяця у розмірі 8 636,37 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення мотивоване тим, що звільнення проведене з порушенням норм трудового законодавства України, оскільки позивач не вчиняла прогулу, тому наказ Національного медичного університету імені О.О. Богомольця від 25 вересня
2018 року № 13/1-з «Про звільнення» у частині звільнення ОСОБА_1 є незаконним та підлягає скасуванню, а позивач підлягає поновленню на посаді з 25 вересня
2018 року. Також з урахуванням обставин справи, характеру та глибини душевних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків, виходячи з принципу розумності та справедливості, позивачу підлягає відшкодуванню моральна шкода. Вимоги позивача про визнання незаконним і скасування наказу Національного медичного університету імені О. О. Богомольця № 3-з «Про призначення виконуючого обов`язки ректора НМУ імені О. О. Богомольця» від 05 вересня 2018 року є безпідставними, оскільки позивачкою не доведено порушення її прав оскаржуваним наказом.
Постановою Київського апеляційного суду від 12 жовтня 2021 року апеляційні скарги сторони позивача та Національного медичного університету імені О. О. Богомольця залишено без задоволення, рішення Печерського районного суду м. Києва
від 02 квітня 2021 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що звільнення ОСОБА_1 відбулося з порушенням норм КЗпП України, факт вчинення ОСОБА_1 прогулу відповідачем не доведено, тому наказ Національного медичного університету імені О. О. Богомольця від 25 вересня 2018 року № 13/1-з «Про звільнення» у частині звільнення ОСОБА_1 є незаконним та підлягає скасуванню, а позивач підлягає поновленню на посаді з 25 вересня 2018 року із виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Крім того, позивачу у зв`язку з незаконним звільненням заподіяно моральну шкоду.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційних скарг, позиції інших учасників справи
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду
від 12 жовтня 2021 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 823/254/16, від 17 червня 2020 року у справі № 820/1505/18, від 26 серпня 2020 року у справі № 501/2316/15, від 13 січня 2021 року у справі № 264/949/19,
від 09 червня 2021 року у справі № 569/11319/19. Також, у касаційній скарзі як на підставу для оскарження судового рішення представник заявниці посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу), а саме: апеляційний суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).
У грудні 2021 року Національний медичний університет імені О. О. Богомольця подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Печерського районного суду
м. Києва від 02 квітня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду
від 12 жовтня 2021 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі
№ 804/2252/14, від 20 лютого 2018 року у справі № 818/1394/17, від 20 жовтня
2020 року у справі № 676/2489/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 278/1232/18, від 21 березня 2021 року у справі № 554/10804/19. Також, у касаційній скарзі, як на підставу для оскарження судових рішень, заявник посилається на пункт 4
частини другої статті 389 ЦПК України (якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу), а саме: суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).
У січні 2022 року Національний медичний університет імені О. О. Богомольця подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , у якому просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін, посилаючись на те, що у цій справі, під час вирішення питання щодо розміру суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно з`ясували обставини справи, навели у своїх рішеннях результати оцінки доказів.
У лютому 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подала відзив на касаційну скаргу Національного медичного університету імені О. О. Богомольця, у якому просить закрити касаційне провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України, оскільки доводи скаржника про те, що оскаржувані судові рішення ухвалено судами першої та апеляційної інстанцій без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах є безпідставними.
Позиція Верховного Суду
Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої та третьої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 , подана представником ОСОБА_3 , підлягає частковому задоволенню, а касаційна скарга Національного медичного університету імені О. О. Богомольця підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
Встановлені судами обставини
ОСОБА_1 працювала на посаді начальника планово-фінансового відділу Національного медичного університету імені О. О. Богомольця із 05 січня 2015 року
(т. 2, а. с. 21).
ОСОБА_4 виконував обов`язки ректора Національного медичного університету імені О. О. Богомольця на підставі наказу Міністерства охорони здоров`я України
від 14 серпня 2018 року № 42-о (т. 1, а. с. 61).
ОСОБА_2 виконував обов`язки ректора на підставі наказу Міністерства охорони здоров`я України від 07 вересня 2018 року № 1639 «Про деякі питання управління Національним медичним університетом імені О. О. Богомольця» та наказу Національного медичного університету імені О. О. Богомольця від 02 жовтня
2018 року № 25-з (т. 1, а. с. 62-63).
Наказом Національного медичного університету імені О. О. Богомольця
від 25 вересня 2018 року № 13-з ОСОБА_1 звільнено на підставі пункту 4
статті 40 КЗпП України. Підстава - акти про відсутність на робочому місці
від 17, 18, 19, 20, 21, 24, 25 вересня 2018 року (т. 2, а. с. 23-30).
В акти про відсутність позивача на робочому місці за адресою адміністративної будівлі Національного медичного університету імені О. О. Богомольця
(бул. Т. Шевченка, 13, м. Київ) не зазначено поверх та/або кабінет.
Відповідно до наказу Національного медичного університету імені О. О. Богомольця
від 14 вересня 2018 року № 488 місце розташування планово-фінансового відділу Національного медичного університету імені О. О. Богомольця визначено у фізико-хімічному корпусі Національного медичного університету імені О. О. Богомольця за адресою: проспект Перемоги, 34, м. Київ (7 поверх, каб. 2).
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що звільнення позивачки проведене з порушенням норм трудового законодавства, тому наказ Національного медичного університету імені
О. О. Богомольця від 25 вересня 2018 року № 13/1-з «Про звільнення» у частині звільнення ОСОБА_1 є незаконним та підлягає скасуванню, а позивачка підлягає поновленню на посаді з 25 вересня 2018 року із виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 123 657,12 грн.
Проте із висновками судів у частині визначення розміру середнього заробітку не можна погодитися з огляду на таке.
Нормативно-правове обґрунтування
Статтею 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.
Згідно з частиною першою статті 142 КЗпП України трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) на основі типових правил.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності, можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Статтею 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення.
Частиною першою статті 148 КЗпП України визначено, що дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення.
Ознакою порушення трудової дисципліни є наявність проступку в діях або бездіяльності працівника.
Дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов`язків. Складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов`язків; вина працівника; наявність причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов`язків.
Недоведеність хоча б одного з цих елементів виключає наявність дисциплінарного проступку.
Разом із тим, саме на роботодавця покладається обов`язок доказування фактів винного вчинення працівником дисциплінарного проступку. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати всі обставини, за яких вчинено проступок. Для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності в обов`язковому порядку має бути встановлена вина, як одна із важливих ознак порушення трудової дисципліни. При відсутності вини працівник не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності.
У статті 149 КЗпП України визначено, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.
Така процедура є однією з гарантій від безпідставного притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності.
При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.
Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з`ясувати поважність причини такої відсутності.
Поважними причинами визнаються такі причини, що виключають вину працівника.
Отже, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4 статті 40 КЗпП України є з`ясування поважності причин його відсутності на роботі.