Постанова
Іменем України
03 травня 2022 року
м. Київ
справа № 753/10912/20
провадження № 61-7834св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Асоціація товарної нумерації України «ДЖІЕС1 Україна»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Опалюком Сергієм Валерійовичем, на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 23 вересня 2020 року, ухвалене у складі судді Цимбал І. К., та постанову Київського апеляційного суду від 15 квітня 2021 року, прийняту у складі колегії суддів: Мельника Я. С., Матвієнко Ю. О., Гуля В. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Асоціації товарної нумерації України «ДЖІЕС1 Україна» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що на підставі рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 25 вересня 2019 року у справі № 761/36549/18, яке було переглянуто судами апеляційної та касаційної інстанцій, з відповідача на її користь стягнуто компенсацію за невикористану відпустку, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та моральну шкоду.
Вважала, що відповідач допустив затримку розрахунку при звільненні, починаючи з часу ухвалення судом першої інстанції рішення та до дня фактичного розрахунку, а тому з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до положень статті 117 КЗпП України.
З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 , посилаючись на положення статті 117 КЗпП України, просила стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 26 вересня 2019 року по 19 червня 2020 року у розмірі 261 898,62 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 23 вересня 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 15 квітня 2021 року, позов ОСОБА_1 до Асоціації товарної нумерації України «ДЖІЕС1» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні залишено без задоволення.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що судовим рішенням вже вирішено позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а статтею 117 КЗпП України не передбачена відповідальність у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки виплати середнього заробітку після ухвалення рішення суду, яким вже вирішено питання такої відповідальності.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У квітні 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Опалюк С. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні позову, не врахували, що ухвалення судом рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, а тому позивач має право на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до положень статті 117 КЗпП України.
Підставами касаційного оскарження рішення Дарницького районного суду міста Києва від 23 вересня 2020 року та постанови Київського апеляційного суду від 15 квітня 2021 року заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 (провадження № 11-1210апп19), від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18), постановах Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 233/836/19 (провадження № 61-16679св19), від 22 квітня 2019 року у справі № 761/36733/17 (провадження № 61-4886св19), від 04 березня 2020 року у справі № 453/442/19 (провадження № 61-2996св20).
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У червні 2021 року Асоціація товарної нумерації України «ДЖІЕС1 Україна» подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судові рішення без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 19 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 21 лютого 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 25 вересня 2019 року у справі № 761/36549/18-ц позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з Асоціації товарної нумерації України «ДЖІЕС1» на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 63 888,24 грн, середній заробіток за затримку видачі трудової книжки у розмірі 7 317,05 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 89 462,35 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постановою Київського апеляційного суду від 29 січня 2020 року у справі № 761/36549/18-ц апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 задоволено частково, апеляційну скаргу представника Асоціації товарної нумерації України «ДЖІЕС1 Україна» залишено без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 вересня 2019 року в частині стягнення з Асоціації товарної нумерації України «ДЖІЕС1 Україна» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за затримку видачі трудової книжки, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відмови у стягненні моральної шкоди скасовано, позов у цій частині задоволено частково.
Стягнуто з Асоціації товарної нумерації України «ДЖІЕС1 Україна» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку видачі трудової книжки у розмірі 7 155,70 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 143 159,80 грн, 1 000 грн на відшкодування моральної шкоди. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
16 червня 2020 року на підставі виконавчого листа, виданого Шевченківським районним судом м. Києва від 19 травня 2020 року, з відповідача на користь позивача стягнуті присуджені за рішенням судів кошти, які надійшли на рахунок позивача 19 червня 2020 року.
Постановою Верховного Суду від 19 серпня 2020 року у справі № 761/36549/18-ц касаційну скаргу Асоціації товарної нумерації України «ДЖІЕС1 Україна» задоволено частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 29 січня 2020 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки скасовано.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Асоціації товарної нумерації України «ДЖІЕС1 Україна» про стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки відмовлено.
У решті рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 25 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 січня 2020 року залишено без змін (провадження № 61-4174св20).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають.
Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Аналіз статей 116, 117 КЗпП України дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.