Постанова
Іменем України
02 травня 2022 року
м. Київ
справа № 505/1871/20
провадження № 61-12106св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
заінтересована особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 08 вересня 2020 року у складі судді Івінського О. О. та постанову Одеського апеляційного суду від 17 березня 2021 року у складі колегії суддів: Комлевої О. С., Гірняк Л. А., Сегеди С. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст вимог заяви і рішень судів першої та апеляційної інстанцій
У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання на території України, заінтересована особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі - ГУ ДМС України в Одеській області).
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 вона народилась в с. Гиртоп Гриоріопольського району Молдавської PCP (нині - Республіка Молдова). У 1986 році її мати розійшлась з її біологічним батьком і вони переїхали на постійне місце проживання до України.
З 1986 по 2010 рік вона проживала разом з матір`ю, вітчимом - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також зі своїми братом і сестрою, ОСОБА_3 , 1986 року народження та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в с. Новоселівка, Котовського (до перейменування Подільського району) Одеської області.
Мати не попіклувалася про отримання нею паспорта громадянина України при досягненні шістнадцятирічного віку. Починаючи з 2010 року вона проживає однією сім`єю з ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , проте у зв`язку з відсутністю паспорта громадянина України вони не можуть зареєструвати шлюб.
Наразі вона знаходиться у вкрай вразливому становищі, адже через відсутність дійсних документів, що посвідчують особу, вона позбавлена можливості реалізувати низку своїх фундаментальних прав і свобод: офіційно працевлаштуватися та отримувати дохід, отримати медичну допомогу і лікування, отримувати соціальний захист, пенсію тощо.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила встановити факт постійного проживання у неповнолітньому віці на території України станом на 24 серпня 1991 року.
Рішенням Котовського міськрайонного суду Одеської області від 08 вересня 2020року заяву ОСОБА_1 задоволено. Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , у неповнолітньому віці на території України станом на 24 серпня 1991 року.
Задовольняючи заяву, суд першої інстанції виходив із доведеності та обґрунтованості вимог заявника.
Постановою Одеського апеляційного суду від 17 березня 2021року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із наявності доказів на підтвердження постійного проживання заявника на території України впродовж тривалого терміну та зокрема, станом на 24 серпня 1991 року. Крім того, встановлення факту постійного проживання на території України має для ОСОБА_1 юридичне значення, яке необхідне їй для підтвердження належності до громадянства України, отримання паспорта громадянина України.
Доводи апеляційної скарги ГУ ДМС України в Одеській області про те, що заявник звернулася до суду із заявою про встановлення факту передчасно, оскільки не зверталась до територіальних підрозділів ГУ ДМС України в Одеській області з заявою про набуття чи встановлення належності до громадянства України, не надала до ГУ ДМС України в Одеській області жодних документів та не використала всі можливості для отримання статусу громадянина України, суд визнав необґрунтованими, оскільки це спростовуються матеріалами справи та наданими доказами, які підтверджують факт постійного проживання ОСОБА_1 на території України станом на 24 серпня 1991 року.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги
У липні 2021 року ГУ ДМС України в Одеській області подано до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 08 вересня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 17 березня 2021 року, в якій просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. У касаційній скарзі вказує на те, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 757/44694/17-ц, від 08 квітня 2020 року у справі № 654/3462/17.
У своїй касаційній скарзі ГУ ДМС України в Одеській області просить розгляд касаційної скарги здійснювати у судовому засіданні за участю представника.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 43 ЦПК України учасники справи мають право, зокрема, брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи у касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Абзац другий частини першої статті 402 ЦПК України визначає, що у разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.
Відповідно до частини тринадцятої статті 7ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що право особи бути присутньою під час розгляду справи може бути реалізовано у разі розгляду такої справи у відкритому судовому засіданні, у всіх інших випадках присутність інших осіб при розгляді справи у порядку письмового провадження чинним ЦПК Українине передбачено.
Заінтересована особа реалізувала свої процесуальні права, які відповідають принципу змагальності на стадії касаційного перегляду справи, шляхом викладення своєї позиції у касаційній скарзі. Клопотання про розгляд справи судом касаційної інстанції за участю ГУ ДМС України в Одеській області не містить обґрунтувань того, які ще важливі для справи пояснення може надати представник лише особисто в суді, окрім тих, які викладені письмово.
Верховний Суд, враховуючи викладене, виходячи із повноважень суду касаційної інстанції, який не може встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами, оцінивши характер та суть правового питання, яке підлягає вирішенню у розглядуваній справі, вважає за можливе розглянути справу у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, тобто за наявними у ній матеріалами.
Верховний Суд створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів, у яких такий рух описаний. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Ураховуючи викладене та зважаючи на відсутність необхідності виклику учасників справи для надання пояснень з огляду на обставини справи, Верховний Суд не вбачає підстав для задоволення клопотання ГУ ДМС України в Одеській області.
Позиція Верховного Суду
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.
Обставини, встановлені судами
ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Гиртоп Гриоріопольського району Молдавської PCP (нині - Республіка Молдова), що підтверджується свідоцтвом про народження, серії НОМЕР_1 .
Згідно з довідкою від 21 лютого 2019 року № 315, виданої Виконавчим комітетом Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , за записами погосподарської книги Новоселівського старостинського округу з 1986 року по 2010 рік проживала в с. Новоселівка, Подільського (до перейменування Котовського) району, Одеської області.
З 01 вересня 1989 року по 30 квітня 1989 рік навчалась у Новоселівському закладі загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів (Наказ від 30 квітня 1998 року № 81).
З 15 травня 2010 року ОСОБА_1 зареєстрована та мешкає за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з довідкою Консульства Республіки Молдова в Одесі від 06 липня 2020 року № 97, ОСОБА_1 за даними Державного реєстру населення Республіки Молдова, громадянство Республіки Молдова не отримувала (громадянства Республіки Молдова не має) і з питання оформлення документів Національної паспортної системи не зверталась (паспортом громадянина Республіки Молдова не документована).
Викладені факти підтверджені висновком за результатами проведення процедури встановлення особи Подільського РВ ГУДМС України в Одеській області від 04 жовтня 2019 року, відповідно до якого встановлено особу ОСОБА_1 , належність до громадянства України якої не підтверджено.
Нормативно-правове обґрунтування
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Отже, законодавством передбачено встановлення юридичних фактів щодо виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, до яких відносяться й факти, що породжують право особи на підтвердження належності до громадянства України, зокрема, постійного проживання на території України.
Встановлення факту постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України або набрання чинності Законом України «Про громадянство України» є підставою для оформлення належності до громадянства України відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону.
Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 3 Закону України «Про громадянство України» громадянами України є: усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» проживали в Україні і не були громадянами інших держав.