Постанова
Іменем України
28 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 359/9695/17
провадження № 61-18743св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
відповідач -ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 03 липня 2018 рокуу складі судді Ступак С. В. та постанову Київського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Олійника В. І., Желепи О. В., Кулікової С. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання права власності на спадкове майно.
Позов обгрунтований тим, що 23 листопада 2007 року батько позивачів ОСОБА_4 зареєстрував шлюб з ОСОБА_3 . За час їх спільного проживання за спільні кошти та спільною працею розпочато будівництво житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Після його смерті відкрилась спадщина на все майно, зокрема, на незавершене будівництво-житловий будинок з господарськими будівлями. За відсутності правовстановлюючих документів на ім'я їх батька на вказаний будинок нотаріус відмовив позивачам у видачі свідоцтва про право на спадщину.
Просили визнати незавершене будівництво житлового будинку з господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , спільною сумісною власністю ОСОБА_4 та ОСОБА_3 ; визнати за кожним із позивачів майнові права забудовника по 1/4 частини цього незавершеного будівництва житлового будинку з господарськими будівлями в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 03 липня 2018 року позов задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом право власності за кожним по 1/5 частині будівельних матеріалів та конструктивних елементів, із яких складається самочинно збудований будинок з погосподарськими будівлями, за адресою: АДРЕСА_1 , після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Задовольнивши позов частково, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивачі довели факт проживання однією сім`єю ОСОБА_4 та ОСОБА_3 без реєстрації шлюбу з моменту початку будівництва будинку, з 2005 року, і до моменту реєстрації шлюбу до 2007 року, що підтверджується показаннями свідків. Тому спірний будинок з погосподарськими будівлями є об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_3 . Оскільки самочинне будівництво цього будинку здійснювалося відповідачем спільно зі спадкодавцем ОСОБА_4 , є незавершеним будівництвом, то кожен із позивачів, як спадкоємців першої черги за законом набув право спадкування на 1/5 частини будівельних матеріалів та конструктивних елементів, із яких складається будинок.
Короткий зміст судових рішень суду апеляційної та касаційної інстанцій
Справа розглядалася судом апеляційної інстанції неодноразово.
Постановою Київського апеляційного суду від 04 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 03 липня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в позові. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Відмовивши у позові, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що суд першої інстанції, ухваливши рішення про визнання за кожним із позивачів в порядку спадкування за законом права власності на 1/5 частини будівельних матеріалів та конструктивних елементів, із яких складається самочинно збудований будинок, самостійно змінив спосіб захисту їх прав, оскільки останні з такими вимогами не зверталися, а просили визнати за ними майнові права забудовника на частину незавершеного будівництва житлового будинку.
Постановою Верховного Суду від 17 червня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 04 грудня 2018 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Верховний Суд зазначив, що висновок суду апеляційної інстанції про відмову в позові у зв'язку з непред`явленням позивачами таких вимог, суперечить статті 13 ЦПК України. Враховуючи те, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, належним чином не перевірив доводи апеляційної скарги, фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, норму матеріального права, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, то оскаржувана постанова апеляційного суду не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що відповідно до статті 411 ЦПК України є підставою для її скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постановою Київського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 03 липня 2018 року залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, що самочинне будівництво за адресою: АДРЕСА_1 здійснювалося відповідачем ОСОБА_3 спільно зі спадкодавцем ОСОБА_4 . Під час визначення частки на спадкове майно, суд врахував, що після смерті ОСОБА_4 , батьки померлого відмовились від своєї частки на користь дітей померлого, а на відповідну половину спадкового майна ОСОБА_4 претендує безпосередньо його дружина, яка є відповідачем. Суд правильно визнав за кожним з позивачів право власності на 1/5 частини будівельних матеріалів та конструктивних елементів, з яких складається самочинно збудований будинок з погосподарськими будівлями, оскільки в цій частині позов доведений.
Врахувавши те, що на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін та виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, визначивши, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, що не призвело до зміни предмета позову та способу їх захисту, обраного позивачами.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У грудні 2020 року ОСОБА_3 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 03 липня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року, просила скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове рішення про відмову в позові.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.
Суд першої інстанції вийшов за межі заявлених вимог, оскільки позивачі не просили встановлювати факт спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу відповідача та їх померлого батька і не зазначали період такого проживання, проте суд першої інстанції встановив такий факт, пославшись на показання свідків.
Суд апеляційної інстанції відхилив доводи відповідача щодо виходу суду першої інстанції за межі позовних вимог.
Крім того, факт спільного проживання встановлено без належних доказів, а лише на підставі показань свідків, що суперечить практиці Верховного Суду згідно з постановами Верховного Суду від 14 лютого 2018 року, провадження № 61-2080св18, від 19 березня 2020 року, провадження № 61-43499св18, а також висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду України від 08 червня 2016 року, провадження № 6-2253цс16.
Суд апеляційної інстанції свідків не заслуховував та проігнорував посилання відповідача на те, що встановлення факту спільного проживання не є предметом судового розгляду і не може бути доведений лише на підставі показань свідків.
Позивачі не просили визнати за ними право власності на будівельні матеріали в порядку спадкування. Матеріали справи не містять доказів того, що спірне майно створено відповідно до вимог законодавства, а померлий ОСОБА_4 ніколи не набував право власності на будівельні матеріали та земельну ділянку, на якій розташовано будинок. Вважає, що висновок судів про те, що право власності на будівельні матеріали, з яких складається спірне майно, увійшло до складу спадщини померлого ОСОБА_4 є необґрунтованим.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України позивачі не довели, що померлий ОСОБА_4 та ОСОБА_3 до реєстрації шлюбу проживали однією сім`єю, що спірне майно є їх спільною сумісною власністю і увійшло до складу спадщини померлого ОСОБА_4 , отже, відсутні підстави для визнання за ними будь-яких прав на це майно. Крім того, матеріали справи містять докази того, що спірне майно є її особистою власністю і не може бути успадковане після смерті ОСОБА_4 .
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на те, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року, провадження № 61-2080св18, від 19 березня 2020 року, провадження № 61-43499св18, від 15 серпня 2019 року, провадження № 61-30273св18, від 30 жовтня 2019 року, провадження № 61-1623св19, від 25 січня 2018 року, провадження № 61-1678св17; у постанові Верховного Суду України від 12 грудня 2012 року, провадження № 6-148цс12, від 08 червня 2016 року, провадження № 6-2253цс16.
Аргументи інших учасників справи
Відзив ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на касаційну скаргу мотивований тим, що оскаржувані судові рішення є законними, ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд першої інстанції у мотивувальній частині зазначив фактичні обставини, встановлені судом та зміст правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.
Суд першої інстанції встановив факт проживання однією сім`єю ОСОБА_3 та ОСОБА_4 без реєстрації шлюбу з моменту початку будівництва будинку, з 2005 року, і до моменту реєстрації шлюбу, до 2007 року. Суд апеляційної інстанції обґрунтовано погодився з висновком суду першої інстанції.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.Відмовлено у зупиненні дії рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 03 липня 2018 року.
У січні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що рішенням Дударківської сільської ради Бориспільського району Київської області від 27 липня 2005 року № 350-24-IV ОСОБА_3 надано у приватну власність на будівництво індивідуального житлового будинку земельну ділянку площею 0,162 га в селі Займище.
Рішенням Дударківської сільської ради Бориспільського району Київської області від 24 грудня 2016 року № 440-10-VІІ вулицю «Горького» в селі Займище Бориспільського району Київської області перейменовано на вулицю « Центральна ».
Відповідно до копії витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу 23 листопада 2007 року ОСОБА_4 уклав шлюб з ОСОБА_3 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, про що Виконавчий комітет Требухівської сільської ради Броварського району Київської області 18 січня 2016 року зробив актовий запис №7 та видав свідоцтво про смерть.
Родинні відносини між позивачами ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та померлим ОСОБА_4 підтверджуються копіями свідоцтв про народження позивачів.
Згідно з копією спадкової справи № 402/2016 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , після смерті останнього його діти, позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , звернулися до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини. Батьки померлого ОСОБА_6 та ОСОБА_7 від прийняття належної їм частини майна спадкодавця відмовилися на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_8 .
Відповідно до постанови нотаріуса Броварської районної державної нотаріальної контори Куценко Є. О. від 28 вересня 2016 року позивачам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на частину житлового будинку під номером АДРЕСА_1 у зв`язку з відсутністю документів, що посвідчують право власності спадкодавця на спадкове майно.
На час звернення до суду і розгляду справи судом першої інстанції будівництво житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , завершено і відповідно до технічного паспорту на житловий будинок загальна площа будинку становить 78,5 кв. м, житлова площа 24,0 кв. м, який позначений на плані «А», з господарськими будівлями та спорудами: прибудова - «а», ганок - «І», погріб - «Б», убиральня - «В», літня кухня «Г», сарай - «Д», навіс - «Е», гараж - «Є», свердловина II», огорожа - № 1, ворота - № 2, хвіртка - № 3.
Відповідно до листа Бориспільського районного БТІ від 12 серпня 2016 року № 14831 право власності на будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , ні за ким не зареєстроване.
Згідно з довідкою, виданою Виконавчим комітетом Дударківської сільської ради Бориспільського району Київської області від 24 травня 2017 року № 331, ОСОБА_3 належить самовільно збудований будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Будинок збудований в 2006 році.
Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 17 вересня 2016 року, земельна ділянка, кадастровий номер 3220883602:02:001:0083, площа 0,1615 г, за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві приватної власності ОСОБА_3 . Фактичний розмір вказаної земельної ділянки становить 0,1620 га.
Встановлено факт проживання однією сім`єю ОСОБА_9 та ОСОБА_4 без реєстрації шлюбу з початку будівництва будинку від 2005 року і до реєстрації шлюбу, до 2007 року.
Спірний будинок, є об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_9 та ОСОБА_4 .
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Як на підставу касаційного оскарження, заявник посилається на те, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 129/2115/15-ц, провадження № 61-2080св18, від 19 березня 2020 року у справі № 303/2865/17, провадження № 61-43499св18, від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15-ц, провадження № 61-30273св18, від 30 жовтня 2019 року у справі № 643/6799/17, провадження № 61-1623св19, від 25 січня 2018 року у справі № 337-5266/15-ц, провадження № 61-1678св17; у постанові Верховного Суду України від 12 грудня 2012 року у справі № 6-148цс12, від 08 червня 2016 року у справі № 6-2253цс16.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Спір виник між сторонами щодо спадкування будинку після смерті ОСОБА_4 , батька позивачів.
Згідно з частиною другою статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.
Відповідно до пункту 6 рішення Конституційного Суду від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 до членів сім`ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт.
Згідно з частинами першою, другою статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них прав та обов`язків подружжя.
Відповідно до частини 1 статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.
Згідно з частиною першою статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
Верховний Суд зауважує, що проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема, права спільної сумісної власності на майно.
Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню.
Так, при встановленні факту наявності у осіб спільного побуту необхідно враховувати ознаки, визначені у понятті домогосподарства.
Домогосподарство є сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об`єднують та витрачають кошти.
Взаємність прав та обов`язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов`язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно - правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з`ясування місця і часу такого проживання. Підтвердженням цього може бути їх реєстрація за таким місцем проживання, показання свідків, представників житлово-експлуатаційної організації. Щодо часу проживання необхідно зазначити, що за своєю природою проживання однією сім`єю спрямоване на довготривалі відносини.
Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 643/6799/17, провадження № 61-1623св19.
Згідно з матеріалами справи, заперечуючи проти позову, ОСОБА_3 зазначала, що вона з померлим ОСОБА_4 до реєстрації шлюбу як подружжя не проживала, встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу позивачі не просили.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини другої статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).