Постанова
Іменем України
26квітня 2022 року
м. Київ
справа № 761/3986/20
провадження № 61-10455св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану через адвоката Яким`якова Олега Володимировича, на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 12 лютого 2020 року у складі судді Фролової І. В. та постанову Київського апеляційного суду від 17 червня 2020 року у складі колегії суддів: Шкоріної О. І., Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) про стягнення невиплаченого гарантованого відшкодування за договором вкладу від 19 травня 2014 року в розмірі 200 000,00 грн та 10 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
Позов обґрунтований тим, що 19 травня 2014 року між Публічним акціонерним товариством «Старокиївський банк» (далі - ПАТ «Старокиївський банк») та ОСОБА_1 укладено договір банківського вкладу № 8109, згідно з яким позивачу відкрито банківський рахунок клієнта № НОМЕР_1 у євро.
Згідно з умовами договору банківського вкладу протягом травня 2014 року вона внесла на рахунок № НОМЕР_1 кошти у розмірі 13 081,00 євро.
17 червня 2014 року банк віднесено до категорії неплатоспроможних.
У жовтні 2014 року позивач звернулася з позовом до Фонду з вимогами про включення до реєстру вкладників.
26 вересня 2019 року банк ліквідований.
Постановою Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 826/16422/14, провадження К/9901/6245/18, позов ОСОБА_1 задоволено частково, зокрема зобов`язано уповноважену особу Фонду включити ОСОБА_1 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду.
У 2014 році ОСОБА_1 мала одержати належні їй до відшкодування кошти за вкладом у розмірі 200 000,00 грн.
Вона неодноразово протягом 2016 - 2019 років зверталася до Фонду із заявами про відшкодування за вкладом, однак до сьогодні належні до виплати грошові кошти, гарантоване законом відшкодування за договором вкладу у розмірі 200 000,00 грн, Фонд їй не виплатив.
Позивачу завдано майнову та моральну шкоду у зв`язку з неналежним розглядом відповідачем її скарг та заяв, з безпідставною відмовою визнати на її користь обов`язок, покладений на відповідача законом та підтверджений рішенням Верховного Суду.
На заяву ОСОБА_1 від 04 грудня 2019 року Фонд повідомив, що відповідно до частини сьомої статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон) Фонд завершив виплати гарантованих сум відшкодування вкладникам ПАТ «Старокиївський банк». Ліквідація банку вважається завершеною, банк ліквідовано, тому повноваження Фонду як ліквідатора ПАТ «Старокиївський банк» припинено.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 12 лютого 2020 року, яка залишена без змін постановою Київського апеляційного суду від 17 червня 2020 року, у відкритті провадження відмовлено.
Відмовивши у відкритті провадження, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що ця справа має розглядатися в порядку адміністративного судочинства, а не цивільного, оскільки вимоги про стягнення з Фонду гарантованої суми підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Крім того, суд першої інстанції послався на висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 813/921/16, провадження № 61-126апп18, від 23 травня 2018 року у справі № 820/3770/16, провадження № 11409апп18, від 06 червня 2018 року у справі № 727/8505/15-ц, провадження № 14-180цс18, від 23 січня 2019 року у справі № 285/489/18-ц, провадження № 14-470цс18, від 10 квітня 2019 року справі № 761/10730/18, провадження № 14-116цс19, від 24 квітня 2019 року у справі № 761/2499/18, провадження № 14-176цс19 та від 18 вересня 2019 року у справі № 194/1149/17, провадження № 14-176цс19.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
У липні 2020 року ОСОБА_1 через адвоката Яким`якова О. В. звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 12 лютого 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 червня 2020 року, просила скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.
Суди дійшли помилкового висновку, що справу необхідно розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Суди не надали належної оцінки доводам позивача, не встановили характер спірних правовідносин, не дослідили зміст порушеного права, за захистом якого звернулася позивач, дійшли помилкового висновку про наявність між позивачем і Фондом публічно-правових відносин.
Предметом спору є відшкодування позивачу шкоди, завданої відмовою Фонду у виплаті гарантованої суми відшкодування. Позивач просила стягнути не суму гарантованого відшкодування, а відшкодувати матеріальну шкоду у розмірі гарантованого відшкодування.
Позивач зазначає, що спір про відшкодування гарантованої суми у розмірі, що не перевищує 200 000,00 грн вирішений Верховним Судом у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 826/16422/14, провадження К/9901/6245/18.
Позов заявлено після ліквідації ПАТ «Старокиївський банк», коли повноваження Фонду як ліквідатора припинені, що означає припинення Фондом владних управлінських функцій з організації виплат відшкодування гарантованої суми.
Згідно з частиною третьою статті 5 ЦПК України встановлено єдиний спосіб захисту порушеного права позивача - відшкодування завданої шкоди у грошовій формі. Позивач заявила позов про відшкодування шкоди згідно з цивільним правом без вирішення публічно-правового спору, тому спір має розглядатися в порядку цивільного судочинства.
Аналізуючи частину сьому статті 26, частину четверту статті 53 Закону можна дійти висновку про період існування права на гарантоване відшкодування і його припинення, яке настає з початком введення тимчасової адміністрації і припиняється з моменту ліквідації банку. У зазначений період Фонд здійснює владно-управлінські функції, оспорювання яких можна віднести до публічно-правових спорів.
Позивач звернулася до суду після завершення ліквідації банку, тому до спірних правовідносин не підлягають застосуванню норми Закону.
Станом на день звернення із касаційною скаргою відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, наслідком чого є невизначеність у судовій практиці при розгляді подібних справ.
Аргументи інших учасників справи
У вересні 2020 року Фонд надіслав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, який мотивований тим, що оскаржувані судові рішення є законними, ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Фонд посилається на безпідставність доводів касаційної скарги та відповідність висновків суддів про необхідність розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства, просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 11 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.
У вересні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 31 травня 2021 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у складі колегії з п`яти суддів.
Ухвалою Верховного Суду від 16 червня 2021 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2021 року справу повернено на розгляд колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на те, що суди порушили статті 19, 89, 263 ЦПК України, крім того, відсутній правовий висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Верховний Суд керується тим, що при визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Предметом позову у цій справі є відшкодування виплат гарантованого відшкодування та моральної шкоди.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Відповідно до статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.