Постанова
Іменем України
03 травня 2022 року
м. Київ
справа № 755/7546/17
провадження № 61-17881св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю.,
Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , який діє в своїх інтересах та
в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Головне управління юстиції в місті Києві,
треті особи: ОСОБА_5 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Максимкова Ольга Олексіївна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Топілко Оксана Олександрівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , який діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , на рішення Дніпровського районного суду
міста Києва від 14 квітня 2021 року в складі судді Гончарука В. П. та постанову Київського апеляційного суду від 07 вересня 2021 року в складі колегії суддів: Сліпченка О. І., Сушко Л. П., Гаращенка Д. Р.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до
ОСОБА_2 , який діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Головного управління юстиції в місті Києві, треті особи: ОСОБА_5 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Максимкова О. О., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Топілко О. О., про визнання недійсним заповіту та спадкового договору.
Позовна заява мотивована тим, що у 2006 року ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у зв`язку з досягненням похилого віку попросили ОСОБА_1 , з якою перебували у добрих стосунках понад 20 років, піклуватися про них,
на що остання погодилася та надавала необхідну допомогу, зокрема,
і матеріальну, забезпечувала їх продуктами харчування, ліками, оплачувала лікування тощо.
ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які перебували у шлюбі та яким на праві власності належала квартира АДРЕСА_1 , 28 жовтня 2006 року склали на користь позивача два заповіти, за умовами яких кожний з них заповів по 1/2 частині зазначеної квартири. При цьому родичі спадкодавців були обізнані про вказаний заповіт, проте не заперечували проти таких обставин, оскільки їм було відмово про надання позивачем відповідної допомоги ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , а також вважали, що спірне майно повинне бути успадковане саме ОСОБА_1 .
Після смерті ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) у ОСОБА_7 погіршився стан здоров`я, почали прогресувати психічні розлади та з приводу чого остання проходила курс лікування у психоневрологічній лікарні.
ОСОБА_7 не могла достовірно усвідомлювати значення своїх дій, не орієнтувалася в просторі та часі.
Скориставшись недієздатним станом ОСОБА_6 , яка не усвідомлювала значення своїх дій внаслідок психічного захворювання, відповідач та третя особа, які в останні роки життя почали відвідувати спадкодавця,
вмовили останню, зокрема і шляхом обману та залякування, на підписання
документів - укладення спірних у цій справі правочинів. Так, 27 березня
2014 року ОСОБА_7 склала заповіт на ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які
є дітьми ОСОБА_2 . Крім того, 07 квітня 2016 року ОСОБА_7 склала заповіт на ОСОБА_2 та цього ж дня між вказаними особами укладено спадковий договір.
ОСОБА_6 в силу свого похилого віку та психічного стану фактично не усвідомлювала значення своїх дій та могла керувати ними під час укладення спірних правочинів.
На підставі викладеного ОСОБА_1 просила визнати недійсними вищевказані заповіти від 27 березня 2014 року та від 07 квітня 2016 року,
а також спадковий договір від 07 квітня 2016 року.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
і мотиви їх ухвалення
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 14 квітня 2021 року позов задоволено.
Визнано недійсним заповіт, складений ОСОБА_7 27 березня 2014 року на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Максимовою О. О., реєстровий номер 1560.
Визнано недійсним заповіт складений ОСОБА_7 07 квітня 2016 року на користь ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Топілко О. О., реєстровий номер 506.
Визнано недійсним спадковий договір, укладений 07 квітня 2016 року між ОСОБА_7 і ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Топілко О. О., реєстровий
номер 504.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 920 грн витрат по оплаті судового збору.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що зібраними у справі доказами, зокрема, і посмертною судово-психіатричною експертизою, підтверджено, що ОСОБА_7 за своїм психічним станом на час підписання заповітів від 27 березня 2014 року, від 07 квітня 2016 року та спадкового договору від 07 квітня 2016 року не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, тому відповідно до статті 225 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) вказані правочини необхідно визнати недійсними. ОСОБА_7 за життя та на час посвідчення оспорюваних правочинів страждала на психічні розлади.
Постановою Київського апеляційного суду від 07 вересня 2021 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що посмертну судово-психіатричну експертизу проведено відповідно до норм чинного законодавства, на підставі доказів, які стосуються стану ОСОБА_7 . Крім того, місцевим судом досліджено й інші докази, зокрема, медичну документацію на ОСОБА_7 , допитано
в судовому засіданні експерта та враховано показання свідків щодо обставин життя останньої. Суд першої інстанції дослідив всі зібрані у справі докази, оцінив їх у сукупності, а результат указаної процесуальної дії виклав
у судовому рішенні.
Безпідставними є доводи відповідача, що місцевий суд помилково не залучив до участі у справі орган опіки і піклування, так як питання щодо майнових прав неповнолітніх дітей ОСОБА_2 не вирішувалось, оскільки таке право у них не виникло. Також не заслуговують на увагу доводи щодо пропуску позовної давності, оскільки позивач звернулась з позовом у цій справі у межах трирічного строку, встановлено статтею 257 ЦК України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі ОСОБА_2 , який діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
У касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень посилається на пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Вважає, що суди застосували норми права
без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 01 жовтня 2018 року у справі № 754/3352/14-ц (провадження № 61-28333св18),
від 12 вересня 2018 року у справі № 522/25597/13-ц (провадження
№ 61-10937св19), від 30 вересня 2020 року у справі № 463/844/13-ц (провадження № 61-16862св19), від 26 травня 2021 року у справі
№ 759/15503/14-ц (провадження № 61-648св20), від 07 липня 2021 року
у справі № 591/2616/18 (провадження № 61-14042св20).
Також у касаційній скарзі ОСОБА_2 посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу).
Разом з тим, відповідач зазначає, що дана справа має для нього виняткове значення, оскільки на його утриманні двоє малолітніх дітей, одна дитина перебуває на спеціальному лікуванні.
Касаційна скарга мотивована тим, що суддя першої інстанції зобов`язаний був заявити самовідвід, оскільки брав участь у розгляді справи
№ 755/1954/15 за позовом ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , Головного управління юстиції у міста Києві, третя
особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу
Максимова О. О., про визнання недійсним заповіту.
Суди дійшли помилкового висновку, що позивачем не пропущено
позовну давність. Висновки проведеної у справі посмертної
судово-психіатричної експертизи та показання експерта потребували призначення повторної експертизи, проте відповідні клопотання відповідача про призначення повторної експертизи безпідставно не були задоволені судом першої інстанції. Отже, висновки судів не ґрунтуються на належних та допустимих доказах, оскільки вищевказаний експертний висновок не є таким доказом. Висновок експерта складений з порушеним вимог закону.
При цьому відповідачем на спростування заявлених вимог надано висновок судово-психіатричного експерта, що був проведений експертами Державної установи «Центр психічного здоров`я і моніторингу наркотиків та алкоголю», якому судами не надано належної оцінки. Суди фактично залишили поза увагою наданий відповідачем висновок експерта.
Позивач та її представник зловживали своїми процесуальними правами, проте місцевий суд не застосовував до них суворих санкцій, обмежуючись лише усним зауваженням. При цьому судді апеляційного суду не дали можливості відповідачу належим чином виступити з промовою у дебатах та зупинили його під час промови.
Суди безпідставно не залучили до участі у справі третьою особою орган опіки та піклування (службу у справах дітей), оскільки заявлений у цій справі спір стосується прав та інтересів малолітніх дітей. Також апеляційний суд не правильно посилається в оскаржуваній постанові на висновки Верховного Суду щодо застосування статті 225 ЦК України.
Доводи інших учасників справи
ОСОБА_1 подала до суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки вони є законними та обґрунтованими.
Вказувала, що суди належним чином дослідили зібрані у справі докази,
а також правильно встановили фактичні обставини, що ОСОБА_7 не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними під час підписання спірних у цій справі правочинів. Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів. Діти ОСОБА_2 не набули жодних прав на спірне майно, тому у суду були відсутні правові підстави для залучення органу опіки та піклування. При цьому відповідач не звертався до місцевого суду з клопотанням про залучення вищевказаного органу. Також безпідставними є доводи відповідача щодо пропуску строку позовної давності, оскільки відповідно до статей 1220, 1223 ЦК України право на спадкування, як наслідок, всі похідні від нього права виникають у день відкриття спадщини. У матеріалах справи відсутні докази, що позивач та її представник зловживали процесуальними правами.
Інші учасники справи відзиву на касаційну скаргу не направили.
Провадження у суді касаційної інстанції
Касаційна скарга подана до Верховного Суду ОСОБА_2 01 листопада 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
Суди встановили, що подружжю ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в рівних частках належала квартира АДРЕСА_1 .
ОСОБА_6 та ОСОБА_9 28 жовтня 2006 року склали заповіти на користь ОСОБА_1 , що були посвідчені державним нотаріусом Десятої Київської нотаріальної контори.
ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 89 років.
ОСОБА_7 27 березня 2014 року склала заповіт на малолітніх
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що є дітьми ОСОБА_2
ОСОБА_2 і ОСОБА_5 перебували у зареєстрованому шлюбі з 04 серпня 2007 року.
ОСОБА_7 07 квітня 2016 року склала заповіт на ОСОБА_2 та 07 квітня 2016 року між ОСОБА_7 і ОСОБА_2 укладено спадковий договір, відповідно до якого останній взяв на себе зобов`язання щодо купівлі продуктів харчування, ліків, сплати комунальних послуг та прибирання квартири спадкодавця.
Крім того, 07 квітня 2016 року нотаріусом посвідчено заяву ОСОБА_7 ,
в якій остання стверджує, що вона не є обмежено дієздатною чи недієздатною особою та стосовно неї не приймалися будь-які рішення щодо обмеження її дієздатності та на будь-які психічні захворювання вона не хворіє та не перебуває на обліку.
ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 у віці 91 рік.
Витрати на поховання ОСОБА_7 поніс ОСОБА_2 .
Судами також встановлено, що згідно з медичною документацією
ОСОБА_7 проходила лікування в медичних закладах з психіатричними розладами.
Відповідно до висновку посмертної судово-психіатричної експертизи
від 10 червня 2019 року ОСОБА_7 за життя та в період посвідчення спірних у цій справі правочинів від 27 березня 2014 року та від 07 квітня
2016 року страждала стійким хронічним психічним розладом, не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.
Вказаний висновок експертизи в судовому засіданні підтвердив експерт Хоменко О. В. , який категорично наполягав на тому, що під час посвідчення оспорюваних правочинів спадкодавець ОСОБА_7 не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.
Згідно з наданою відповідачем копією висновку судово-психіатричного експерта, що була проведена експертами Державної установи «Центр психічного здоров`я і моніторингу наркотиків та алкоголю» за заявою представника відповідача, спадкодавець ОСОБА_7 за життя та на час посвідчення оспорюваних правочинів страждала на психічні розлади. Також в неї ( ОСОБА_7 ) малося згубне вживання алкоголю (зловживання зі шкідливими наслідками). При цьому експерти дійшли висновку, що
ОСОБА_7 могла усвідомлювати свої дії та керувати ними у визначені періоди.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується
з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Задовольняючи позов, суди виходили з того, що зібраними у справі доказами, зокрема, і посмертною судово-психіатричною експертизою, яку проведено відповідно до норм чинного законодавства, підтверджено, що ОСОБА_7 за своїм психічним станом на час підписання заповітів від 27 березня
2014 року, від 07 квітня 2016 року та спадкового договору від 07 квітня
2016 року не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, тому відповідно до статті 225 ЦК України вказані правочини необхідно визнати недійсними. ОСОБА_7 за життя та на час посвідчення оспорюваних правочинів страждала на психічні розлади.
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками судів попередніх інстанцій, враховуючи таке.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Згідно зі статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.
Статтею 1302 ЦК України визначено, що за спадковим договором одна сторона (набувач) зобов`язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача.