Постанова
Іменем України
26 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 521/3724/18
провадження № 61-16775св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
треті особи: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Крицький Олександр Васильович, ОСОБА_4 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Краснопивцев Олексій Костянтинович, на постанову Одеського апеляційного суду від 03 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Погорєлової С. О., Заїкіна А. П., Таварткіладзе О. М.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Крицький О. В., ОСОБА_4 , в якому просила: визнати недійсним договір дарування, укладений між нею і ОСОБА_2 22 червня 2011 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Крицьким О. В., про передачу в дар ОСОБА_2 ѕчастини квартири АДРЕСА_1 та витребувати з незаконного володіння ОСОБА_3 вказану частину квартири.
Позов мотивувала тим, що 22 червня 2011 року вона за нотаріально посвідченим договором дарування передала в дар ОСОБА_2 ѕ частини квартири АДРЕСА_1 , що в цілому складається з двох кімнат, житловою площею 28,9 кв. м, загальною площею 47,2 кв. м.
Квартира перебувала у спільній частковій власності з ОСОБА_4 , яка є власником ј частини.
ОСОБА_2 запропонувала їй довічне утримання і власне житло меншої площі в обмін на дарування належної позивачу частки у спірній квартирі. Також домовленістю між сторонами було передбачено, що позивач буде проживати у подарованій квартирі до придбання на її ім`я іншого житла.
Після оформлення оспорюваного договору дарування позивач проживала у подарованій квартирі до січня 2014 року.
Позивач посилалась на те, що при укладенні оспорюваного договору дарування припустилась помилки щодо обставин, які мають істотне значення, а саме щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, оскільки вважала, що укладає договір довічного утримання, а уклала договір дарування квартири, яка є єдиним її житлом.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 12 березня 2019 року у складі судді Коблової О. Д. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 у дохід держави суму судового збору у розмірі 8 810,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 у дохід держави суму судового збору у розмірі 704,80 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_2 реально прийняла подаровані ОСОБА_1 ѕ частини спірної квартири. Виконує всі зобов`язання, покладені на неї законом та іншими нормативними актами, сумлінно сплачує комунальні платежі тощо.
В ухвалі Апеляційного суду Одеської області від 19 травня 2014 року (справа № 521/13032/13-ц), яка набрала законної сили, судом встановлено, що 22 червня 2011 року був укладений договір дарування ѕ частини квартири АДРЕСА_1 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Договір посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Крицьким О. В., зареєстрований у реєстрі за № 1823. На виконання договору дарування ОСОБА_2 прийняла в дар подароване майно, оскільки проживає без реєстрації в квартирі, на неї відкрито особовий рахунок на квартиру, що підтверджено довідкою ЖСК «Вимпел» від 09 лютого 2012 року. Згідно з довідкою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мешкають у квартирі АДРЕСА_1 .
Крім того, в ухвалі зазначено, що ОСОБА_1 , яка була власником ѕ частини квартири мала законне право на свій розсуд розпорядитись своїм майном, уклавши з ОСОБА_2 договір дарування, а ОСОБА_2 прийняла в дар і користується таким майном. Тому підстав для визнання договору дарування як фіктивного правочину не вбачається.
Таким чином, існують таки фактичні обставини, які вже встановлені судами, та викладені у рішеннях, які набрали законної сили.
Договір дарування від 23 лютого 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про передачу в дар ѕ частини квартири АДРЕСА_1 укладений із додержанням всіх необхідних вимог чинного законодавства. На момент укладання цього договору дарування дарувальник, тобто ОСОБА_2 , була власником нерухомого майна та передала його у власність ОСОБА_3 безоплатно, згідно з умовами договору дарування, та останній прийняв це майно в дар.
Отже, ОСОБА_3 є законним власником спірної частки квартири.
Постановою Одеського апеляційного суду від 03 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення суду першої інстанції скасовано з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 .
Визнано недійсним договір дарування, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 22 червня 2011 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Крицьким О. В. щодо ѕ частини квартири АДРЕСА_1 .
Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_3 3/4 частини квартири АДРЕСА_1 , що в цілому складається з двох кімнат житловою площею 28,9 кв. м, загальною площею 47,2 кв. м.
Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , в рівних частках, на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 5 230,62 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , у рівних частках, на користь держави судовий збір у розмірі 3 487,08 грн.
У задоволенні іншої частини вимог відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач є особою похилого віку, у зв`язку з онкологічним захворюванням потребувала стороннього догляду і матеріальної допомоги, укладаючи з відповідачем договір дарування належної їй на праві власності частини квартири, діяла під впливом помилки, оскільки вважала, що укладає договір довічного утримання, за умовами якого відповідач буде доглядати за нею, помилялась щодо правової природи правочину, прав та обов`язків, які виникнуть після його укладення між нею та відповідачами. Укладаючи оскаржуваний договір, ОСОБА_1 не мала наміру дарувати частину квартири, яка була її єдиним житлом, а отже, є підстави для визнання такого договору недійсним.
Що стосується доводів суду першої інстанції про преюдиційність обставин, встановлених судами при розгляді цивільної справи № 521/1071/14-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення аліментів та цивільної справи № 521/13032/13-ц за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Крицький О. В., про визнання договору дарування недійсним, суд апеляційної інстанції виходив з того, що предмети цивільних справ № 521/1071/14-ц та № 521/13032/13-ц не встановлюють ті обставини, які є предметом та підставами даного позову, та не співпадають із предметом справи, яка розглядається. У наведених справах суди не вирішували питання про наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання.
Апеляційний суд відхилив доводи ОСОБА_2 щодо пропуску позивачем строку позовної давності, посилаючись на те, що моментом перебігу позовної давності у цій справі є не момент укладення оскаржуваного договору дарування - 22 червня 2011 року (про що зазначає ОСОБА_2 ), а момент, коли ОСОБА_1 стало відомо про порушення її права - 06 серпня 2016 року, оскільки саме у цей день позивача було знято з реєстраційного обліку у квартирі АДРЕСА_1 .
Задовольняючи позовні вимог ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння, суд апеляційної інстанції виходив з того, що договір дарування спірної квартири, укладений 22 червня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , визнаний судом недійсним, а отже, підлягає витребуванню з незаконного володіння ОСОБА_3 ѕ частини квартири АДРЕСА_1 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У жовтні 2021 року до Верховного Суду через засоби поштового зв`язку ОСОБА_3 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 02 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження, справу витребувано із суду першої інстанції.
10 січня 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-2469цс16, у постановах Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 464/5089/15 (провадження № 61-1256св18), від 03 жовтня 2019 року у справі № 910/12959/18, від 13 лютого 2020 року у справі № 756/6516/16-ц (провадження № 61-13359св19).
Касаційна скарга мотивована тим, що, визнаючи договір дарування недійсним, апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_1 є особою похилого віку та має онкологічне захворювання, а тому діяла під впливом помилки. Проте суд залишив поза увагою, що в іншому судовому процесі позивач доводила дійсність зазначеного договору, посилаючись саме на те, що укладено саме договір дарування.
Позивач не могла помилитися щодо обставин договору дарування в момент його укладення, оскільки в іншій судовій справі наполягала на його дійсності.
Відповідачем заявлено про застосування строку позовної давності, проте суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що моментом перебігу позовної давності у цій справі є момент, коли ОСОБА_1 стало відомо про порушення її права - 06 серпня 2016 року, оскільки саме у цей день позивачку було знято з реєстраційного обліку у квартирі.
Такий висновок суду є результатом неправильного застосування норм права і неврахування правових висновків Верховного Суду. Так, для вимоги про визнання правочину недійсним перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась, або могла довідатись про вчинення цього правочину. Стаття 261 ЦК України дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не зверну вся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права.
Підписуючи договір дарування 22 червня 2011 року позивач не могла не знати, що укладає договір, навіть якщо нібито помилялась щодо його правової природи.
Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи до Верховного Суду не подано.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
22 червня 2011 року ОСОБА_1 за договором дарування, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Крицьким О. В., зареєстрованим у реєстрі за № 1823, передала в дар ОСОБА_2 ѕ частини квартири АДРЕСА_1 , що в цілому складається з двох кімнат, житловою площею 28,9 кв. м, загальною площею 47,2 кв. м.
Квартира перебувала у спільній частковій власності з ОСОБА_4 , яка є власником ј частини.
У квітні 2011 року, за два місяці до укладення договору дарування, у ОСОБА_1 було виявлено онкологічне захворювання.
Після оформлення оспорюваного договору дарування ОСОБА_1 проживала у подарованій квартирі до січня 2014 року та була у ній зареєстрована до 06 серпня 2016 року.
Відповідач у цей період здійснювала догляд за ОСОБА_1 , купувала ліки, їжу тощо.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.