Постанова
Іменем України
03 травня 2022 року
м. Київ
справа № 362/4524/20
провадження № 61-19045 св 21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - акціонерне товариство «Банк «Український капітал»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Савченка С. І.,
Верланова С. М., Мережко М. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом
до акціонерного товариства «Банк «Український капітал» (далі - АТ «Банк «Український капітал», банк) про визнання недійсним договору
про задоволення вимог іпотекодержателя.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 21 серпня 2012 року між ним
та АТ «Банк «Український капітал» було укладено кредитний договір
№ 15/скл-12, за умовами якого він отримав кредит у розмірі 1 720 000 грн,
зі сплатою 23 % річних, строком до 03 жовтня 2013 року.
23 серпня 2012 року на забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором між ним і банкомукладено іпотечний договір, за умовами якого він передав в іпотеку банку належні йому житловий будинок по АДРЕСА_1 та присадибну земельну ділянку, площею 0,1240 га, яка розташована за цією самою адресою.
Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 06 березня 2014 року у справі № 362/7158/13-ц, яке набрало законної сили, позов АТ «Банк «Український капітал»задоволено, урахунок погашення його заборгованості за кредитним договором від 21 серпня 2012 року
у розмірі 2 195 411,35 грн звернуто стягнення на предмети іпотеки, а саме
на належні йому житловий будинок та земельну ділянку, які розташовані
по АДРЕСА_1 . Визначено спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом продажу з прилюдних торгів. Визначено початкову ціну предмета іпотеки на рівні не нижчому
за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
На виконання вищевказаного судового рішення банк отримав виконавчі листи
і пред`явив їх до примусового виконання, проте судове рішення виконано
не було.
10 жовтня 2017 року між ним та банком було укладено нотаріально посвідчений договір про задоволення вимог іпотекодержателя, за умовами якого він у рахунок погашення заборгованості за вищевказаним кредитним договором передав банку, як іпотекодержателю, у власність домоволодіння (житловий будинок) та земельну ділянку, які розташовані по АДРЕСА_1 .
При укладенні зазначеного договору він сподівався на припинення правовідносин з банком, проте на початку 2018 року йому надійшло кілька податкових повідомлень-рішень Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - ГУ ДФС у м. Києві) про необхідністьсплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
У ході оскарження у судовому порядку вказаних податкових повідомлень-рішень він дізнався, що банкнесвоєчасно зареєстрував право власності
на зазначені житловий будинок і земельну ділянку, чим завдав йому збитки.
Вважав, що укладений між ним та банкомдоговір про задоволення вимог іпотекодержателя від 10 жовтня 2017 року суперечить положенням частини першої статті 36 Закону України «Про іпотеку», яка передбачає,
що укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя здійснюється у будь-який час до набрання законної сили рішенням суду
про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Таким чином, оскільки вимоги банку, як іпотекодержателя, було задоволено у судовому порядку рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 06 березня 2014 року у справі № 362/7158/13-ц, яке набрало законної сили, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, то договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 10 жовтня 2017 року на підставі положень статей 203, 215 ЦК України слід визнати недійсним.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним укладений між ним та банком нотаріально посвідчений договір
прозадоволення вимог іпотекодержателя від 10 жовтня 2017 року.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області
від 19 травня 2021 року у складі судді Марчука О. Л. позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним укладений між ОСОБА_1 і ПАТ «Банк «Український капітал» договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 10 жовтня 2017 року. Стягнуто з АТ «Банк «Український капітал» на користь ОСОБА_1 840,80 грн у рахунок відшкодування судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що на час укладення
між сторонами спірного договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 10 жовтня 2017 року набрало законної сили рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 06 березня2014 року у справі № 362/7158/13-ц, яким позов банку задоволено й звернуто стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення заборгованості за тим самим кредитним договором. Тому зміст оспорюваного договору про задоволення вимог іпотекодержателя суперечить положенням частини першої статті 36 Закону України «Про іпотеку», що свідчить про його недійсність відповідно
до положень статей 203, 215 ЦК України.
Суд першої інстанції відхилив посилання відповідача щодо реєстрації за ним права власності на іпотечне майно, так як указаний факт не спростовує порушення положень частини першої статті 36 Закону України «Про іпотеку» при укладенні між сторонами оспорюваного договору.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року апеляційну скаргу АТ«Банк «Український капітал» задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Банк «Український капітал» судовий збір у розмірі 1 261,21 грн.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції помилково ототожнив договір про задоволення вимог іпотекодержателя (застереження в іпотечному договорі), який може передбачати умови
та способи позасудового врегулювання спору у випадку порушення умов кредитного договору із договором, укладеним між сторонами у рамках позасудового врегулювання спору, з огляду на вже наявні порушення, яким вирішено питання щодо повернення боргу позивача. При цьому зазначена сторонами назва договору про задоволення вимог іпотекодержателя не має правового значення і не впливає на його сутність, як договору за наслідками позасудового врегулювання існуючого боргу. Тобто положення частини першої статті 36 Закону України «Про іпотеку» до спірних правовідносин застосуванню не підлягають.
Крім того, оспорюваний договір про задоволення вимог іпотекодержателя
від 10 жовтня 2017 року укладений між сторонами добровільно, за взаємною згодою і стосується фактичного врегулювання боргових зобов`язань позивача перед відповідачем, як кредитором, шляхом передачі ОСОБА_1
у власність банку майна для погашення боргу в повному обсязі
та не суперечить положенням статті 36 Закону України «Про іпотеку». Правові підстави для визнання такого договору недійсним, передбачені статтями 203, 215 ЦК України, відсутні.
Апеляційний суд урахував правовий висновок Верховного Суду, викладений
у постанові від 30 березня 2020 року у справі № 643/15938/17 (провадження
№ 61-11020св19), зокрема, що існування судового рішення за умови його невиконання не перешкоджає зверненню стягнення на предмет іпотеки
у позасудовому порядку.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, з урахуванням її уточненої редакції, ОСОБА_1 просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати й залишити
в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
В обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення апеляційного суду заявник посилається на необхідність відступлення
від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, а також на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування окремих норм права у подібних правовідносинах. Крім того, судом апеляційної інстанції належним чином
не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 2, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду
від 06 грудня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року залишено без руху
та надано строк на усунення її недоліків.
У наданий судом строк заявник направив матеріали на усунення недоліків, зазначених в ухвалі Верховного Суду від 06 грудня 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 362/4524/20 із Васильківського міськрайонного суду Київської області. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих
до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу
та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У грудні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 квітня 2022 року у задоволенні клопотань ОСОБА_1 , АТ «Банк «Український капітал» про розгляд справи за участю сторін відмовлено. Справу призначено до судового розгляду в складі колегії
з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження
без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що укладення між сторонами оспорюваного договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 10 жовтня 2017 року після набрання законної сили рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 06 березня 2014 рокуу справі № 362/7158/13-ц, яким позов банку задоволено й звернуто стягнення на предмет іпотеки, суперечить положенням частини першої статті 36 Закону України «Про іпотеку», оскільки позасудове врегулювання спору між сторонами мало здійснюватися
до набрання законної сили рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Вказує, що банк, як іпотекодержатель, обрав судовий спосіб захисту своїх порушених прав, тому відповідно до положень статей 203, 215 ЦК України оспорюваний договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 10 жовтня 2017 року є недійсним. Унаслідок укладення оспорюваного правочину, звернення стягнення на предмет іпотеки відбулося вдруге, що свідчить
про подвійне притягнення позивача до відповідальності.
При цьому він власноручно не підписував оспорюваний договір і через неправильне сприйняття фактичних обставин, що вплинуло на його волевиявлення, надав представнику право на підписання договору, який було укладено під тиском іпотекодержателя.
Банк відмовився від своєчасної реєстраціє за собою права власності
на іпотечне майно на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 10 жовтня 2017 року, тобто цей договір є недійсним. Указане також підтверджується судовими рішеннями адміністративних судів
у справах щодо оскарження ним податкових повідомлень-рішень.
Зазначає про необхідність відступлення від правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19 травня 2019 року
у справі № 361/7543/17 (провадження № 14-546цс19), а також від правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 30 березня 2020 року
у справі № 643/15938/17 (провадження № 61-11020св19), які враховано апеляційним судом при вирішенні спору. При цьому відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У січні 2022 року АТ «Банк «Український капітал» подало відзив на касаційну скаргу, в якому вказується, що оскаржувана постанова апеляційного суду є законною і обґрунтованою, доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на його законність не впливають.
Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області
від 06 березня 2014 року у справі № 362/7158/13-ц, яким позов банку задоволено й звернуто стягнення на предмет іпотеки, не виконано у зв`язку
з неможливістю реалізації предмета іпотеки шляхом його продажу
на прилюдних торгах. Банк на підставі пункту 12 договору іпотеки, укладеного з позивачем, набув право власності на предмет іпотеки у погоджений сторонами спосіб, а саме шляхом укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 10 жовтня 2017 року. Вищевказане судове рішення
на час укладення оспорюваного правочину не було виконано, тобто подвійного стягнення не відбулося і не могло відбутися.
10 жовтня 2017 року за банком було зареєстровано право власності
на предмет іпотеки, що підтверджується довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 18 травня 2021 року, а тому посилання позивача на те, що предмет іпотеки залишився в його власності є безпідставними.
При цьому банк не був стороною в адміністративних справах, на які посилається позивач, відтак обставини, встановлені у цих справах,
не є преюдиційними для справи, яка переглядається Верховним Судом.
Разом із цим, позивач та відповідач були сторонами іншого судового спору (справа № 761/33338/20), у ході розгляду якого спростовано твердження позивача про те, що предмет іпотеки залишився у його власності.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
21 серпня 2012 року між ОСОБА_1 та АТ «Банк «Український капітал» укладено кредитний договір № 15скл-12, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 1 720 000 грн, зі сплатою 23 % річних, строком
до 03 жовтня 2013 року.
23 серпня 2012 року на забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором між ним і банком укладено іпотечний договір, за умовами якого ОСОБА_1 передав в іпотеку банку належні йому житловий будинок по АДРЕСА_1 та присадибну земельну ділянку, площею 0,1240 га, яка розташована за цією самою адресою (а. с. 47-52).
Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 06 березня2014 рокуу справі № 362/7158/13-ц, яке набрало законної сили, позов АТ «Банк «Український капітал»задоволено, урахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 21 серпня 2012 року у розмірі 2 195 411,35 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме на належні йому житловий будинок та земельну ділянку, які розташовані по АДРЕСА_1 . Визначено спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом продажу з прилюдних торгів. Визначено початкову ціну предмета іпотеки на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Вирішено питання про розподіл судових витрат (а. с. 44-46).
На виконання вищевказаного рішення суду банк отримав виконавчі листи
і пред`явив їх до примусового виконання, проте судове рішення виконано не було (а. с. 38-43).
10 жовтня 2017 року між ОСОБА_1 та банком укладено нотаріально посвідчений договір про задоволення вимог іпотекодержателя, за умовами якого ОСОБА_1 у рахунок погашення заборгованості за вищевказаним кредитним договором передав банку, як іпотекодержателю, у власність домоволодіння (житловий будинок) та земельну ділянку, які розташовані