Постанова
Іменем України
03 травня 2022 року
м. Київ
справа № 128/1032/20
провадження 61-17128св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - ОСОБА_3 ,
розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 13 травня 2021 року, додаткові рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 02 липня 2021 року у складі судді Карпінської Ю. Ф., постанову Вінницького апеляційного суду від 23 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Панасюка О. С., Ковальчука О. В., Міхасішина І. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст вимог скарги
У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про розірвання договору довічного утримання.
На обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що вона має у власності житловий будинок з господарськими побудовами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та земельні ділянки: кадастровий номер 0520687000:02:008:0178, площею 0,25 га; кадастровий номер 0520687000:02:008:0179, площею 0,0435 га; кадастровий номер 0520687000:02:008:0179, площею 0,1 га.
30 жовтня 2018 року між нею та ОСОБА_2 укладено договір довічного утримання, посвідчений нотаріусом Вінницького районного нотаріального округу Вінницької області Марунько О. Г. за реєстровим номером № 1643, відповідно до якого вона передала ОСОБА_2 у власність вищезазначене майно, а він зобов`язався надавати їй догляд.
З моменту укладення цього договору ОСОБА_2 не виконував зобов`язання, передбачені пунктом 2 договору в частині забезпечення продуктами харчування, одягом, лікарськими засобами, здійснення необхідної медичної допомоги шляхом залучення медичних працівників. Позивач самостійно купувала продукти харчування та просила рідню забезпечити її необхідними медичними препаратами.
Посилаючись на вищевказане, ОСОБА_1 просила суд розірвати договір довічного утримання від 30 жовтня 2018 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений нотаріусом Вінницького районного нотаріального округу Вінницької області Марунько О. Г. за реєстровим номером № 1643.
Короткий зміст судових рішень та мотиви їх прийняття
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 13 травня
2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 не довела невиконання або неналежного виконання ОСОБА_2 своїх обов`язків за договором довічного утримання від 30 жовтня 2018 року.
Додатковим рішенням Вінницького міського суду Вінницької області
від 02 липня 2021 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені витрати на правничу допомогу в розмірі
13 000 грн.
Вказане рішення мотивоване тим, що судові витрати на правничу допомогу, понесені ОСОБА_2 , є документально підтверджені, а тому таке клопотання, з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони, пов`язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат та їхню пропорційність до предмета спору, є обґрунтоване.
Додатковим рішенням Вінницького міського суду Вінницької області
від 02 липня 2021 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь
ОСОБА_3 понесені витрати на правничу допомогу в розмірі 5 600 грн.
Вказане рішення мотивоване тим, що судові витрати на правничу допомогу, понесені ОСОБА_3 , є документально підтверджені, докази про що подані у строк, визначений частиною восьмою статті 141 ЦПК України, а тому подане клопотання про ухвалення додаткового рішення є обґрунтоване.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 23 вересня 2021 року рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 13 травня
2021 року та додаткові рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 02 липня 2021 року залишені без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками місцевого суду та зазначив, що, виходячи з правової природи договору довічного утримання від 30 жовтня 2018 року, аналізу його умов, положень статті 755 ЦК України та підстав позову, ОСОБА_2 , станом на час звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом, належним чином виконував умови спірного договору, а позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження порушення відповідачем зобов`язання за договором довічного утримання.
Щодо апеляційної скарги на додаткові рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що додаткові рішення про стягнення з ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу є законними та обґрунтованими.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у жовтні 2021 року, ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції, додаткові рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду і ухвалити нове судове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 509/513/16-ц (провадження № 61-6725св18).
Доводи інших учасників справи
У січні 2022 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Мазур О. В., надіслав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив відхилити доводи заявника через їх необґрунтованість, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Відповідач у відзиві зазначає, що викладені в касаційній скарзі доводи були предметом дослідження апеляційного суду та не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 13 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи.
У січні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
Суди встановили, що 30 жовтня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір довічного утримання, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького районного нотаріального округу Вінницької області Марунько О. Г. за реєстровим номером № 1643.
Відповідно до підпунктів 1.1-1.4 цього договору ОСОБА_1 передала у власність ОСОБА_2 нерухоме майно: житловий будинок з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами та три земельні ділянки, що розташовані на АДРЕСА_1 , а ОСОБА_2 зобов`язався забезпечувати ОСОБА_1 утриманням довічно.
Згідно з пунктом 2 договору за згодою сторін грошова оцінка матеріального забезпечення, яке сплачується відчужувачу набувачем, складає 1 000 грн на місяць або довічним утриманням ОСОБА_1 шляхом забезпечення її харчуванням, необхідним одягом, медикаментами та лікарськими засобами, надання медичної допомоги шляхом залучення медичних працівників, але ціна всіх зазначених речей та послуг не має перевищувати 1 000 грн на місяць.
Належність ОСОБА_1 житлового будинку з прибудовами, господарськими будівлями і спорудами та земельних ділянок, що розташовані на АДРЕСА_1 , підтверджено копіями витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, копіями свідоцтв про право власності на нерухоме майно, копіями витягів з Державного земельного кадастру про земельну ділянку та копією витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна та копією витягу з Єдиного реєстру боржників.
Відповідно до довідки виконавчого комітету Сосонської сільської ради Вінницького району Вінницької області № 984 від 29 жовтня 2018 року в будинку на АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_1 , зареєстровані та проживають: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Малолітні та неповнолітні діти за даною адресою не зареєстровані та не проживають.
Згідно з довідкою виконавчого комітету Сосонської сільської ради Вінницького району Вінницької області № 339 від 21 травня 2020 року за ОСОБА_1 здійснюють постійний догляд ОСОБА_2 разом з дружиною ОСОБА_3 , які проживають з нею з квітня 2011 року та здійснюють догляд з 30 жовтня 2018 року по даний час. Від ОСОБА_1 від квітня 2011 року і по теперішній час не надходило жодних скарг щодо її догляду вказаними особами.
Відповідно до копій квитанцій ОСОБА_2 про здійснення витрат на матеріальне забезпечення ОСОБА_1 та копії розписок з власноручним її підписом, з 01 грудня 2018 року по 30 березня 2020 року сума здійснених ОСОБА_2 витрат становить 27 280,12 грн.
Згідно з копією виписки із медичної карти ОСОБА_1 від 04 лютого 2020 року, ОСОБА_1 має захворювання органів зору.
Відповідно до повідомлення Комунального некомерційного підприємства «Вінницький районний медичний центр первинної медико-санітарної допомоги» Вінницької міської ради з 2018 року по 16 червня 2020 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в телефонному режимі зверталися щодо консультацій з приводу надання первинної медичної допомоги та закупівлі медикаментів для громадянки ОСОБА_1 .
Пункт 15 договору довічного утримання від 30 жовтня 2018 року передбачає можливість його припинення за рішенням суду в разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов`язків, або за згодою сторін.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується
з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, враховуючи наступне.
За змістом частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частин першої та другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статей 525, 526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.
Статтею 744 ЦК України встановлено, що за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або її частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.
Договір довічного утримання є однією із правових форм забезпечення непрацездатних за віком або за станом здоров`я фізичних осіб. Недієздатна особа, відчужуючи квартиру (домоволодіння), має на меті отримання утримання, догляду і інших послуг, яких вона потребує внаслідок непрацездатності та похилого віку.
Закон чи договір не ставить в залежність факт належності здійсненого забезпечення утриманням чи доглядом від прийняття виконання таких дій відчужувачем. Відтак зобов`язання за договором довічного утримання вважається належно виконаним з моменту вчинення набувачем передбачених договором дій. Мотиви неприйняття виконання, як і сам факт такого неприйняття не мають правового значення до вирішення питання про належність виконання набувачем своїх обов`язків.
Згідно з частиною першою статті 749 ЦК України у договорі довічного утримання (догляду) можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача.
За правилами статті 751 ЦК України матеріальне забезпечення, яке щомісячно має надаватися відчужувачу, підлягає грошовій оцінці.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 755 ЦК України договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов`язків, незалежно від його вини.
Правовим наслідком розірвання договору довічного утримання у зв`язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов`язків за договором є повернення до відчужувача права власності на майно, яке було ним передане (частина перша статті 756 ЦК України).
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що відчужувачу за договором довічного утримання законом надано право ініціювати питання розірвання такого правочину у судовому порядку у випадку невиконання набувачем його умов, при цьому саме відповідач мав би убезпечити себе від подальших претензій відчужувача шляхом ведення відповідного обліку та на виконання вимог статей 12, 81 ЦПК України повинен надати суду докази відсутності цих обставин, на які посилається позивач.
Такі висновки щодо застосування положень статей 755, 756 ЦК Україниузгоджуються із висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 509/513/16-ц, від 29 серпня 2018 року у справі № 755/1226/17-ц та від 06 травня 2020 року у справі № 755/1750/19.
Згідно з вимогами статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Суди попередніх інстанцій, враховуючи умови договору довічного утримання, який укладено між сторонами 30 жовтня 2018 року, а також встановлені у справі обставини, виходили з того, що істотними умовами договору довічного утримання сторони визначили: матеріальне забезпечення, яке сплачується відчужувачу набувачем, складає 1 000 грн на місяць або довічне утримання ОСОБА_1 шляхом забезпечення її харчуванням, необхідним одягом, медикаментами та лікарськими засобами, надання медичної допомоги шляхом залучення медичних працівників, вартість чого не має перевищувати 1 000 грн на місяць; набувач отримує у власність від відчужувача житловий будинок з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами та три земельні ділянки, що розташовані на АДРЕСА_1 та зобов`язується безкоштовно забезпечувати відчужувача переданим житлом довічно.