Постанова
Іменем України
26 квітня 2022 року
місто Київ
справа № 212/6738/18
провадження № 61-10167св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 січня 2021 року, постановлене суддею Ваврушак Н. М., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 травня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі: Бондар Я. М., Барильської А. П., Зубакової В. П.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у вересні 2018 року звернулася до суду з позовом, у подальшому уточненим, до ОСОБА_2 про поділ сумісного майна подружжя.
Позивач обґрунтовувала свої вимоги тим, що з 01 січня 2013 року сторони почали проживати однією сім`єю, а 03 травня 2014 року вони уклали шлюб. У шлюбі у подружжя народилося двоє дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
ОСОБА_2 до знайомства з ОСОБА_1 за рішенням Криворізької міської ради від 22 серпня 2012 року № 1328 отримав земельну ділянку, площею 840, 00 кв. м, для будівництва житлового будинку (кадастровий номер 1211000000:04:201:0025). Під час спільного проживання до реєстрації шлюбу та після його реєстрації відповідач розпочав будівництво будинку на зазначеній земельній ділянці. Стверджувала, що витрати на будівельні матеріали та найм працівників позивач і відповідач несли спільно.
Рішенням від 22 червня 2018 року у справі № 213/1332/18 Інгулецький районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області розірвав шлюб між позивачем та відповідачем.
Рішенням від 20 вересня 2018 року у справі № 213/1330/18 Інгулецький районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти у розмірі 1/3 частини заробітку ОСОБА_2 на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Позивач зазначала, що в червні 2017 року фактично шлюбні відносини між подружжям припинилися. На той момент житловий будинок не був добудований та введений в експлуатацію. Оскільки будинок будували за спільні кошти, позивач вважала, що має право на 1/2 частину зазначеного нерухомого майна.
У зв`язку з наведеним позивач, з урахуванням уточнення позовних вимог, просила визнати факт спільного проживання її, ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу з 01 січня 2013 року до 03 травня 2014 року; визнати будівельні матеріали та конструктивні елементи незавершеного будівництвом спірного будинку спільним сумісним майном жінки та чоловіка, які не перебували в шлюбі, поділити їх та стягнути на її користь грошову компенсацію 1/2 частини вартості будівельних матеріалів з урахуванням вартості виконаних будівельних робіт у розмірі 26 200, 00 грн, залишивши всі будівельні та конструктивні елементи незакінченого будівництва відповідачу ОСОБА_2 ; вирішити питання про розподіл судових витрат.
Стислий виклад позиції відповідача
ОСОБА_2 у листопаді 2018 року звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя.
Вимоги зустрічного позову обґрунтовував тим, що під час перебування у шлюбі з ОСОБА_1 з 03 травня 2014 року до 22 червня 2018 року подружжя не набуло будь-яке спільне майно. Водночас у 2015 році в ОСОБА_2 виникли кредитні зобов`язання перед Публічним акціонерним товариством Комерційним банком «ПРИВАТБАНК» (далі - ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК») у розмірі 40 000, 00 грн. Стверджував, що отримані кредитні кошти він витратив в інтересах сім`ї, у зв`язку з чим вважав, що це зобов`язання також підлягає поділу у рівних частках між колишнім подружжям, на підставі чого просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 солідарно суму боргового зобов`язання на загальну суму у розмірі 40 167, 08 грн, що є спільною сумісною власністю подружжя перед ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» за кредитним договором, укладеним в інтересах сім`ї, у розмірі 20 083, 54 грн.
У відзиві на позов відповідач зазначав, що позовні вимоги є необґрунтованими, оскільки однією сім`єю з ОСОБА_1 вони почали проживати з травня 2014 року. До цього часу спільного бюджету як подружжя сторони не мали. Крім того, будівельні роботи на належній ОСОБА_2 ділянці здійснювалися лише до 2013 року та вже після розірвання шлюбу, у зв`язку з чим вважав, що позивач не має права на стягнення компенсації частини вартості будівельних матеріалів. У період шлюбу будівельні роботи не проводилися, будівельних матеріалів та конструктивних елементів, компенсацію частини вартості яких просить стягнути ОСОБА_1 , немає, у зв`язку з чим не може бути задоволена така позовна вимога.
Стислий виклад заперечень позивача на зустрічний позов
У відзиві на зустрічний позов ОСОБА_1 зазначила, що відповідач у такий спосіб намагається покласти на неї частину його витрат зі сплати аліментів, а свої позовні вимоги підтверджує неналежними доказами, у зв`язку з чим просила суд відмовити у задоволенні зустрічних позовних вимог.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням від 12 січня 2021 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 13 травня 2021 року, Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області повністю задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 .
Суд визнав факт спільного проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу з 01 січня 2013 року до 03 травня 2014 року.
Визнав будівельні матеріали та конструктивні елементи незавершеного будівництвом будинку, розташованого в АДРЕСА_1 (кадастровий номер земельної ділянки 1211000000:04:201:0025), придбані під час спільного проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу у період з 01 січня 2013 року до 03 травня 2014 року, а саме: цеглу будівельну, що була у використанні, у кількості 700 шт., цемент, вагою 50, 00 кг, у кількості 7 мішків, перемичку, плити перекриття, розміром 4, 7 м х 0,8 м, у кількості 14 шт., плити перекриття, розміром 4, 3 м х 0, 8 м, у кількості 11 шт., плити стінові, розміром 1 м х 1, 2 м х 0, 4 м, у кількості 25 шт., плити перекриття, розміром 1, 2 м х 1, 6 м, у кількості 12 шт., цемент, вагою 25, 00 кг, у кількості 20 мішків, шлак 1 ЗИЛ, арматуру 0, 1 тонни, піну монтажну, об`ємом 750 мл., у кількості 10 флаконів, гідроізоляцію (мастика), вагою 25, 00 кг, у кількості 2 відра, на загальну суму з урахуванням вартості виконаних будівельних робіт - 52 400, 00 грн, спільним сумісним майном жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі.
Суд стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію 1/2 частини вартості будівельних матеріалів з урахуванням вартості виконаних будівельних робіт у сумі 26 200, 00 грн.
Залишив у власності ОСОБА_2 всі будівельні матеріали та конструктивні елементи незакінченого будівництвом житлового будинку, площею 166, 00 кв. м, розташованого в АДРЕСА_1 (кадастровий номер земельної ділянки 1211000000:04:201:0025).
У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 суд відмовив. Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Задовольняючи первісний позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач довела належними доказами факт спільного проживання її, ОСОБА_1 , разом із ОСОБА_2 у період з 01 січня 2013 року до 03 травня 2014 року без реєстрації шлюбу як чоловіка і дружини.
У частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання будівельних матеріалів та конструктивних елементів незавершеного будівництва спільним сумісним майном суди першої та апеляційної інстанцій виходили з факту доведеності придбання сторонами у період їх спільного проживання як подружжя без реєстрації шлюбу будівельних матеріалів та оплати зазначеної ОСОБА_1 вартості будівельних робіт на незакінченому будівництві житлового будинку у розмірі 52 400, 00 грн, які в подальшому використано для будівництва будинку.
Стягуючи грошову компенсацію вартості 1/2 частини зазначеної суми грошових коштів з відповідача на користь позивача, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що будинок, на будівництво якого сторони витрачали спільні кошти, не був введений в експлуатацію, а тому інший з подружжя має право на компенсацію вартості 1/2 частини всіх витрачених коштів на придбання будівельних матеріалів та оплату будівельних робіт.
Додатковим рішенням від 26 січня 2021 року Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області виклав восьмий абзац рішення суду від 12 січня 2021 року у такій редакції:
«Скасувати заходи забезпечення позову відповідно до ухвали Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 жовтня 2018 року (справа № 212/6738/18; № 2-з/212/57/18). Зняти арешт з будівельних матеріалів та конструктивних елементів незавершеного будівництвом житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , на належній ОСОБА_2 земельній ділянці. Зняти заборону ОСОБА_2 на відчуження зазначених будівельних матеріалів та конструктивних елементів незакінченого будівництвом будинку та житлового будинку у разі реєстрації права власності, за ОСОБА_2 ».
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_2 12 червня 2021 року поштовим зв`язком надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 січня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 травня 2021 року, в якій просить скасувати ці судові рішення та направити справу на новий розгляд, або за результатами касаційного перегляду справи ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні первісних позовних вимог відмовити, а зустрічний позов задовольнити повністю.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Заявник, наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, визначив як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень те, що:
- суд першої інстанції помилково вважав, що його висновки у справі відповідають правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц (провадження
№ 61-11607св18) та від 15 липня 2020 року у справі № 524/10054/16 (провадження № 61-21748св18), щодо встановлення факту проживання однією сім`єю, які ґрунтуються виключно на показаннях свідків;
- суд апеляційної інстанції, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, не звернув уваги на те, що у постанові від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц (провадження № 61-11607св18) Верховний Суд зазначив, що встановлення факту проживання однією сім`єю не може ґрунтуватися лише на підставі показань свідків;
- суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили оскаржувані судові рішення без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 129/2115/15-ц (провадження № 61-2080св18), від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц
(провадження № 61-11607св18), від 14 липня 2020 року у справі № 552/5693/18 (провадження № 61-6203св20), щодо визнання осіб такими, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу;
- суд апеляційної інстанції безпідставно послався на висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі
№ 360/2428/13-ц (провадження № 61-15135св18), з посиланням на постанову Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16;
- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях не обґрунтували неврахування ними правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 03 травня 2018 року у справі № 639/7335/15-ц (провадження № 61-1028св18), на які посилався заявник, обґрунтовуючи вимоги зустрічного позову;
- оскаржувані судові рішення не містять посилань на правові висновки Верховного Суду щодо застосування статті 60, частини третьої статті 61, частини четвертої статті 65 СК України;
- під час вирішення зустрічного позову про поділ боргових зобов`язань суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19), підтверджені в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 452/926/16-ц (провадження № 14-127цс20);
- суд апеляційної інстанції не досліджував наявні у матеріалах справи докази та не з`ясовував обставини, що мають істотне значення для вирішення справи, натомість взяв до уваги лише показання свідка;
- суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про витребування доказів та огляд доказів за їх місцезнаходженням;