Постанова
Іменем України
28 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 759/17341/20
провадження № 61-634св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачка - ОСОБА_2 ,
третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_3 , на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 26 липня 2021 року в складі судді Бабич Н. Д. та постанову Київського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року в складі колегії суддів: Мазурик О. Ф., Желепи О. В., Кравець В. А.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини та передавання дитини.
Позовна заява мотивована тим, що сторони у справі з 17 листопада 2016 року по 22 лютого 2019 року перебували у зареєстрованому шлюбі, в якому у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_4 . Починаючи з 2018 року, відносини між подружжям погіршилися, в результаті чого відповідачка змінила фактичне місце проживання та разом із дитиною переїхала проживати до міста Бердянська, тоді як позивач своєї згоди на зміну місця проживання дитини з міста Києва на місто Бердянськ не надавав.
При цьому позивач зазначав, що самочинна зміна місця проживання спільної дитини призвела до фактичного розриву сімейних зв`язків батька та сина. Контакт між ними ускладнився з причин віддаленості міст їх проживання та у зв`язку з певними перешкодами з боку відповідачки (матері дитини).
Посилаючись на те, що ОСОБА_2 чинить перешкоди щодо виконання рішення суду, яким ОСОБА_1 встановлено графік зустрічей із дитиною, не надає йому сина, не дозволяє бачитися з дитиною та спілкуватися із сином, позивач просив визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із батьком ОСОБА_1 до досягнення дитиною 14-ти річного віку та зобов`язати ОСОБА_2 передати малолітнього сина батькові ОСОБА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 26 липня
2021 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що під час розгляду справи позивачем не доведена доцільність визначення місця проживання малолітньої дитини з ним.
Суд першої інстанції також вказав, що постановою Верховного Суду від 18 листопада 2020 року в справі № 759/1382/19 позивачу уже встановлено конкретний час та місце зустрічей з дитиною, а саме за місцем проживання дитини з матір`ю.
Крім того, суд першої інстанції не погодився з висновком органу опіки та піклування щодо визначення місця проживання дитини з батьком, оскільки він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку.
ОСОБА_2 також подала апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, до якої включено заперечення на ухвали Святошинського районного суду міста Києва від 04 березня 2021 року про відмову у задоволенні клопотання про залучення третьої особи, від 15 червня 2021 року про закриття підготовчого провадження, від 08 червня 2021 року про відмову у прийнятті зустрічного позову.
Постановою Київського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишені без задоволення, рішення Святошинського районного суду міста Києва від 26 липня 2021 року залишено без змін.
Відмовляючи в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 та залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд виходив з того, що судовими рішеннями, які набрали законної сили, встановлено конкретний час місце зустрічей ОСОБА_1 з малолітнім ОСОБА_5 за місцем проживання дитини з матір`ю.
Суд апеляційної інстанції також вказав, що примусове передання дитини на постійне проживання із батьком може призвести до необхідності зміни соціального оточення дитини, що порушить стабільність життя дитини та порушить його інтереси, також суд врахував вік дитини (4 років), її вікові особливості та потреби, тривалість проживання з матір`ю. При цьому апеляційний суд погодився з позицією суду першої інстанції про те, що висновок органу опіки та піклування щодо визначення місця проживання дитини з батьком є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Відмовляючи у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_2 , суд апеляційної інстанції вказав на те, що місцевий суд, відмовляючи у прийнятті її зустрічної позовної заяви у зв`язку з пропуском строку, дотримався вимог процесуального закону.
Щодо відмови у задоволенні клопотання про залучення в якості третьої особи Служби у справах дітей Бердянської міської ради, то суд апеляційної інстанції зазначив про те, що це не призвело до неправильного вирішення спору.
Також суд апеляційної інстанції зазначив, що при постановленні ухвали від 15 березня 2021 року про закриття підготовчого провадження судом першої інстанції здійснено всі необхідні дії під час підготовчого провадження. Крім того, відповідно до частини п`ятої статті 200 ЦПК України суд з`ясовує думку сторін лише щодо дати призначення судового засідання для розгляду справи по суті, при цьому з`ясування думки сторін щодо закриття підготовчого провадження процесуальним законом не вимагається.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
10 січня 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга
ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_3 , на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 26 липня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити повністю.
У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої
статті 389 ЦПК України, зокрема, зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні висновку щодо застосування статті 161 Сімейного кодексу України (далі - СК України), викладеного в постанові Верховного Суду від 28 грудня 2020 року у справі № 487/2001/19-ц.
Також у касаційній скарзі заявник посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України та вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування:
- частини десятої статті 7 та частини другої статті 18 СК України (щодо судового захисту сімейних прав та інтересів) в поєднанні з частиною першою статті 2 та частиною першою статті 209 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) щодо обов`язкового розгляду та вирішення спору по суті судом на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів;
- частини другої статті 171 СК України (щодо неврахування думки дитини, яка не досягла 10 років, при вирішенні питань, що стосуються її життя) та частини третьої статті 45 ЦПК України (щодо обов`язку суду створити умови для здійснення малолітньою дитиною своїх прав, зокрема права висловити свою думку щодо місця її проживання).
Крім того, у касаційній скарзі заявник посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме зазначає, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи з причин встановлення помилкових обставин справи на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України в поєднанні з пунктом 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).
В обґрунтування цього доводу касаційної скарги заявник посилався на те, що в порушення вимог частини першої статті 209 ЦПК України суд першої інстанції розглянув справу з урахуванням матеріалів та доказів, які були подані відповідачем із порушенням порядку та строків їх подання, що призвело до ухвалення незаконного рішення. Судом апеляційної інстанції вказана помилка виправлена не була. В порушення основних засад цивільного судочинства суд першої інстанції розглянув справу по суті, проте спір між сторонами не вирішив. Порушені права та інтереси позивача та його малолітньої дитини суд не захистив, а апеляційний суд на вказані порушення уваги не звернув.
Крім того, зазначає, що суд першої інстанції, розглядаючи справу, не створив належних умов для того, щоб заслухати та з`ясувати думку малолітньої дитини щодо його прихильності до кожного з батьків та врахувати його побажання проживати з одним із батьків. Висновок Верховного Суду з цього питання відсутній.
Також заявник посилався на те, що реєстрація місця проживання малолітньої дитини за адресою місця реєстрації відповідачки жодним чином не впливає на сімейні права та обов`язки її батьків та права й інтереси самої дитини. З урахуванням цього суд апеляційної інстанції дійшов помилкових висновків про те, що реєстрація місця проживання дитини за певною адресою прирівнюється до визнаного факту визначення місця проживання дитини та виключає спір батьків з цього питання і можливість задоволення позову. Такий висновок суперечить нормам чинного законодавства України.
На думку заявника, за положеннями частини першої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування. Системний аналіз вказаних норм дозволяє дійти висновку, що суд визначає з ким із батьків буде проживати малолітня дитина, а не визначає адресу, за якою буде проживати дитина з тим чи з іншим із батьків.
Звертаючись до суду з цим позовом, заявник просив визначити місце проживання дитини з ним, не зазначаючи при цьому конкретної адреси. Разом із тим, ухвалюючи оскаржуване рішення, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивач просив визначити місце проживання дитини за своїм зареєстрованим місцем проживання, а саме в гуртожитку, в якому, однак, він не має кімнати. Такі висновки апеляційного суду є помилковими та не відповідають змісту заявлених позовних вимог.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
У лютому 2022 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, зазначивши про законність та обґрунтованість рішень судів першої та апеляційної інстанцій і безпідставність доводів скарги. Вимоги касаційної скарги не узгоджуються з дослідженими судами попередніх інстанцій матеріалами справи та не підтверджують вимоги скаржника.
У відзиві зазначено, що подана позивачем касаційна скарга є способом приховування факту невиконання вже постановлених судових рішень, які набрали законної сили, у справах про визначення способу участі у спілкуванні та вихованні дитини (справа № 759/1382/19) та про відмову у визначенні місця проживання дитини з батьком (справа № 759/17341/20, яка переглядається).
Щодо врахування думки дитини з метою з`ясування її прихильності до кожного з батьків з огляду на її побажання проживати з матір`ю чи з батьком, то у відзиві ОСОБА_2 вказує на те, що позивачем не було ініційовано питання про заслуховування думки їхнього малолітнього сина ОСОБА_6 , оскільки доказів про те, що дитина того віку і зрілості, при яких слід брати до уваги думку дитини про її місце проживання позивачем до суду не надані і не могли бути надані, зважаючи на те, що на момент подання позову ОСОБА_1 (жовтень 2020 року) дитина досягла віку 3 років і 5 місяців.
Щодо доводів касаційної скарги про те, що ОСОБА_2 не має самостійного доходу і не може самостійно утримувати дитину, то за правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 607/25451/19, перевага у матеріально-побутовому стані одного із батьків не є вирішальною для передачі йому дитини.
У відзиві вказано, що за адресою реєстрацією матері: АДРЕСА_1 дитину зареєстровано за згоди батька після чотирьох місяців окремого проживання та наявності у Святошинському районному суді міста Києва позовної заяви ОСОБА_1 про визначення способу участі у спілкуванні та вихованні дитини у цивільній справі № 759/1382/19. Обставини окремого проживання сторін з 09 листопада 2018 року встановлено також судами першої та апеляційної інстанцій у справі № 759/17341/20, яка переглядається. Однак у подальшому, тобто на момент існування спору та факту окремого проживання, ОСОБА_1 дав згоду на реєстрацію дитини з матір1ю, чим фактично надав згоду на проживання дитини з матір`ю.
Також у відзиві зазначено, що ОСОБА_2 з 17 грудня 2021 року офіційно працевлаштована, має постійний дохід, який не є нижчим за дохід позивача ОСОБА_1 , на час розгляду справи в суді касаційної інстанції проживає за адресою: АДРЕСА_2 .
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У лютому 2022 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.
Ухвалою Верховного Суду від 17 лютого 2022 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження колегією у складі п`яти суддів.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Установлено, що сторониу справі перебували в зареєстрованому шлюбі з 17 листопада 2016 року по ІНФОРМАЦІЯ_3 , в якому у них народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Між сторонами у справі існує конфлікт з приводу виховання та участі у вихованні сина, а також суперечність щодо визначення місця проживання дитини.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 17 грудня 2019 року (справа № 759/1382/19) позов ОСОБА_1 про усунення перешкод у спілкуванні та вихованні дитини, визначення способу участі у вихованні дитини та спілкуванні з дитиною задоволено.
Усунуто ОСОБА_1 перешкоди у спілкуванні та вихованні дитини шляхом зобов`язання ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_1 у спілкуванні та вихованні дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Визначено спосіб участі батька ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні з дитиною ОСОБА_5 шляхом встановлення днів зустрічі з місцем проживання батька ОСОБА_1 із сином ОСОБА_5 , за місцем проживання батька, а саме: І п`ятниця з 17 год 30 хв до суботи 20 год 30 хв; ІІ неділя з 10 год до понеділка 08 год 30 хв; ІІІ субота з 10 год до неділі 20 год 30 хв; ІV п`ятниця 0 17 год 30 хв до суботи 20 год 30 хв; перша половина усіх навчальних канікул дитини; 30 днів спільного відпочинку в зимовий період; 30 днів відпочинку в літній період; у непарні роки Новий рік (31 грудня) з 20 год 00 хв напередодні свята до 19 год 00 хв наступного дня після свята; у парні роки Новий рік (1 січня) з 15 год 00 хв до 20 год 00 хв наступного дня; у парні роки 30 травня (день народження дитини) з 14 год 00 хв до 21 год 00 хв наступного дня; у непарні роки 30 травня (день народження дитини) з 18 год 00 хв до 15 год 00 хв наступного дня; щороку день народження батька 01 березня, День батька (третя неділя червня щороку), День захисника України (14 жовтня); католицька Пасха, католицьке Різдво (25 грудня) з 18 год 00 хв напередодні свята до 08 год 30 хв наступного дня після свята.
Зобов`язано ОСОБА_2 передавати батькові ОСОБА_1 малолітнього ОСОБА_5 у визначених судом місці, дні та часи побачень. Зобов`язано ОСОБА_1 повертати ОСОБА_2 малолітнього ОСОБА_5 після закінчення часів та днів батька, визначених рішенням (том 2, а. с. 75-79).
Постановою Київського апеляційного суду від 24 червня 2020 року (справа № 759/1382/19) рішення Святошинського районного суду міста Києва від 17 грудня 2019 року в частині задоволення позову про усунення ОСОБА_1 перешкоди у спілкуванні та вихованні дитиною шляхом зобов`язання ОСОБА_2 не чинити перешкод у спілкуванні та вихованні дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні зазначених вимог.
У частині визначення способу участі батька у вихованні та спілкуванні з сином рішення суду першої інстанції змінено.
Визначено ОСОБА_1 спосіб участі у вихованні та спілкуванні із сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , кожної першої та третьої суботи та неділі місяця з 11 год суботи дщо 19 год 30 хв неділі.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін (том 2, а. с. 80-87).
Постановою Верховного Суду від 18 листопада 2020 року (справа № 759/1382/19) постанову Київського апеляційного суду від 24 червня 2020 року змінено в частині визначення способу участі батька у спілкуванні та вихованні дитини ОСОБА_5 . Викладено абзац третій її резолютивної частини в такій редакції: «Визначити спосіб участі ОСОБА_1 у спілкуваннііз сином ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та його вихованні: 1) можливість зустрічей кожної першої і третьої суботи та неділі з 11 год 00 хв суботи до 19 год 30 хв неділі за місцем проживання дитини з матір`ю; 2) можливість спільного відпочинку один календарний тиждень влітку та один календарний тиждень в зимовий період під час відпустки батька без присутності або у присутності матері дитини; 3) можливість спілкування засобами телефонного та електронного зв`язку з урахуванням режиму дня, що забезпечує гармонійний і здоровий розвиток дитини; 4) можливість спільного святкування у непарні роки наступних свят: Новий рік (31 грудня) з 20 год до 19 год наступного дня після свята, Різдво Христове (7 січня), Пасха (Великдень), Трійця; 5) можливість спільного святкування дня народження батька (1 березня).
В іншій частині постанову Київського апеляційного суду від 24 червня 2020 року залишити без змін (том 2, а. с. 97-103).
Позивач ОСОБА_1 працює на посаді прокурора відділу Офісу Генерального прокурора, що підтверджується довідкою від 09 вересня 2020 року № 07/1/1-303-20 (том 1, а. с. 21).
Згідно з характеристикою від 11 вересня 2020 року позивач за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_3 , ОСОБА_1 характеризується позитивно (том 1, а. с. 22).
Відповідно до довідок від 28 грудня 2018 року № 63528 та від 09 вересня 2020 року № 435915, виданих комунальним некомерційним підприємством «Київський міський психоневрологічний диспансер № 2» ОСОБА_1 у лікаря нарколога та психіатра на обліку не перебуває, за медичною допомогою не звертався (том 1, а. с. 26).
За висновком про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , від 04 березня 2021 року № 107-40/1380, Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація як орган опіки та піклування визнала за доцільне визначити місце проживання малолітнього сина ОСОБА_5 , разом із батьком ОСОБА_1 (том 1, а. с. 109-113).
Суди не погодилися з указаним висновком органу опіки та піклування щодо визначення місця проживання дитини з батьком, оскільки він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини та в ньому відсутні відомості щодо умов проживання дитини та батьків, одержаних у результаті обстеження місця проживання дитини та батьків, як це передбачено частиною п`ятою статті 19 СК України.
Позивач ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 (том 1, а. с. 14). Відповідач ОСОБА_2 та малолітній ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 (том 1, а. с. 20, 47).
Відповідно до довідки від 25 січня 2021 року, виданої вуличним комітетом № 10 Бердянської міської ради Запорізької області, ОСОБА_2 разом із малолітнім сином ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з листопада 2018 року проживають за адресою: АДРЕСА_5 (том 1, а. с. 119).
Згідно з довідкою від 08 лютого 2021 року, виданою комунальним дошкільним навчальним закладом загального розвитку (ясла-садок) № 25 «Ромашка», який знаходиться в місті Бердянську, малолітній ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 відвідував заклад дошкільної освіти (групу раннього віку «Гномики») з 09 вересня 2019 року до 13 березня 2020 року та на підставі заяви матері ОСОБА_2 з 13 березня 2020 року не відвідує вказаний заклад на період карантину, до покращення епідеміологічної ситуації в країні, місце в садку за дитиною зберігається (том 1, а. с. 151).
За довідкою Центру розвитку дитини «Країна Мрій», який знаходиться в місті Бердянську, малолітній ОСОБА_5 з 12 січня 2021 року відвідує вказаний центр, а саме групу міні-садочку неповного дня на постійній основі (том 1, а. с. 152).
Згідно з договором купівлі-продажу від 03 лютого 2021 року квартири відповідачка ОСОБА_2 придбала в місті Бердянську, Запорізької області квартиру АДРЕСА_6 , (том 1, а. с. 164-166).
ОСОБА_2 неодноразово подавала заяви про зняття з реєстрації місця проживання, як її, так і сина у зв`язку з їх вибуттям до міста Бердянська, проте в знятті з реєстрації місця проживання неповнолітнього ОСОБА_5 їй було відмовлено у зв`язку з відсутністю згоди батька на це (том 1, а. с. 158-163).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
За частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою відкриття касаційного провадження, Верховний Суд доходить висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
Відповідно до частин першої, другої статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Згідно із статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
У статті 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.
За частиною першою статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.
Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) зазначено, що положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція) про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.