Постанова
Іменем України
26 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 335/3595/19
провадження № 61-16180св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,
позивач - керівник Запорізької місцевої прокуратури № 3, який діє в інтересах Запорізької міської ради,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
треті особи: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Свинаренко Олена Володимирівна, приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Сіпяков Олексій Сергійович, приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області П`янтковська Оксана Григорівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника керівника Запорізької обласної прокуратури, який діє в інтересах Запорізької міської ради, на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 10 березня 2021 року в складі судді Крамаренко І. А. та постанову Запорізького апеляційного суду від 16 серпня 2021 року в складі колегії суддів: Полякова О. З., Крилової О. В., Кухаря С. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2019 року керівник Запорізької місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в особі Запорізької міської ради звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання договорів недійсними, визнання спадщини відумерлою та передачу майна.
В обґрунтування позову зазначав, що у провадженні Дніпровського відділу поліції Головного управління національної поліції у Запорізькій області заходиться кримінальне провадження № 42017081050000013 за фактом незаконного заволодіння квартирою за адресою: АДРЕСА_1 , за частиною четвертою статті
190 КК України. Нагляд за додержанням законів у формі процесуального керівництва здійснює Запорізька місцева прокуратура № 3.
Вказана квартира з 2006 року перебувала у власності ОСОБА_5 , після смерті якої перейшла у власність ОСОБА_1 на підставі рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 30 червня 2016 року, яким встановлено факт проживання ОСОБА_5 з ОСОБА_1 , та рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 16 вересня 2016 року, яким визнано право власності на це майно за останнім в порядку спадкування за законом. 13 жовтня 2016 року на підставі вказаного рішення суду право власності на спірний об`єкт нерухомості зареєстровано за ОСОБА_1 .
На підставі нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу від 29 листопада 2016 року, від 22 травня 2017 року та від 03 травня 2019 року право власності на цей об`єкт нерухомості набули ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відповідно.
Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 01 лютого 2018 року скасовано рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 16 вересня 2016 року, яким визнано право власності на спірну квартиру за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , справу направлено для розгляду по суті за підсудністю до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя, ухвалою якого від 19 липня 2018 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду.
Таким чином у ОСОБА_1 були відсутні правові підставі розпоряджатися спірним майном, а тому вказані договори купівлі-продажу спірної квартири суперечать вимогам чинного цивільного законодавства України.
Крім того, оскільки у померлої ОСОБА_5 відсутні будь-які спадкоємці, тому наявні правові підстави для визнання відумерлої спадщини у вигляді спірної квартири.
Посилаючись на вищенаведене, прокурор просив суд:
- визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири від 29 листопада 2016 року укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений та зареєстрований приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Свинаренко О. В.;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири від 22 травня 2017 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений та зареєстрований приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Сіпяковим О. С.;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири від 03 травня 2019 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , посвідчений та зареєстрований приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Пянтковською О. Г.;
- визнати відумерлою спадщину, яка відкрилася після смерті ОСОБА_5 , а саме об`єкт нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1057731423101, загальною площею 29,76 кв. м, житловою площею 16,13 кв. м, та передати у власність територіальної громади м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради;
- стягнути з відповідачів судові витрати.
Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 10 березня 2021 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 16 серпня 2021 року, у задоволенні позову керівника Запорізької місцевої прокуратури № 3, який діє в інтересах Запорізької міської ради, відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що до переходу права власності на спірну квартиру до ОСОБА_4 мали місце декілька реєстраційних дій, вчинених нотаріусами, наслідком яких є офіційне визнання і підтвердження державою факту набуття права власності на спірну квартиру, у встановленому законом порядку.
Оскільки позивач не був стороною оспорюваного договору, і права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту з використанням правового механізму, установленого статтями 215, 216 ЦК України, тому реституція у спірних правовідносинах не відповідає вимогам закону.
Витребування спірної квартири у ОСОБА_4 як добросовісного набувача призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод.
Крім того, прокурор не навів достатніх доказів та підстав, які свідчать про те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, враховуючи, що представник Запорізької міської ради активно брав участь у справі.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи
У жовтні 2021 року заступник керівника Запорізької обласної прокуратури звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на вказані судові рішення, у якій просив їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права, а саме статей 215, 216, 388, 1218, 1277 ЦК України, статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та порушення норм процесуального права - статті 338 ЦПК України, без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 640/17297/15-ц, від 04 червня 2020 року у справі
№ 643/3144/17, від 28 липня 2021 року у справі № 373/238/19, від 15 вересня 2021 року у справі № 643/2058/16, від 09 жовтня 2019 року у справі
№ 644/7992/17, від 20 травня 2020 року у справі № 522/11473/15-ц,
від 24 січня 2020 року у справі № 910/10987/18, від 14 квітня 2021 року у справі № 753/11965/19.
Касаційна скарга мотивована тим, що при вирішенні цієї справи суди не врахували, що оспорювати правочин може також особа, яка не була його стороною, не має права власності чи речового права на предмет правочину або не претендує на те, щоб майно у натурі було передано їй у володіння. Вимоги цієї особи спрямовані на приведення сторін правочину до того стану, який сторони мали до вчинення правочину. Враховуючи зазначене, висновки судів про те, що права позивача не підлягають захисту, є помилковими.
Оскільки із скасуванням судового рішення, на підставі якого ОСОБА_1 набув право власності на спірну квартиру, нівелювалися такі його властивості як преюдиціальність, виконуваність та загальнообов`язковість, останній не мав права відчужувати вказане нерухоме майно.
Проведення державними нотаріусами реєстраційних дій у державному реєстрі не є офіційним визнанням і підтвердженням державою факту набуття права власності на квартиру у визначеному законом порядку, а лише є засвідченням державою вже набутого особою права власності на підставі відповідного документа, яким у цьому випадку було скасоване судове рішення.
Суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки доводам позивача про наявність правових підстав для визнання спадщини відумерлою.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 21 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою Верховного Суду від 15 лютого 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
На підставі договору купівлі-продажу від 24 жовтня 2006 року № 2631, посвідченого приватний нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Туріченко О. М, ОСОБА_5 належала квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла.
Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 30 червня 2016 року (справа № 332/1969/16-ц) встановлено факт спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з лютого 2009 року по день смерті ОСОБА_5 .
Заочним рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 16 вересня 2016 року (справа № 332/2978/16-ц) за ОСОБА_1 визнано право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після померлої ОСОБА_5 .
На підставі вказаного судового рішення 29 листопада 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу спірної квартири.
На підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 22 травня 2017 року ОСОБА_2 відчужив спірне нерухоме майно ОСОБА_3 .
Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 12 липня 2018 року (справа № 332/1969/16-ц) скасовано рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 30 червня 2016 року, заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду.
Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 01 лютого 2018 року скасовано заочне рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 16 вересня 2016 року у справі про визнання за ОСОБА_1 права власності на спірну квартиру, в порядку спадкування (справа № 332/2978/16-ц), справу направлено на розгляд за підсудністю до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя.
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 19 липня 2018 року позовну заяву ОСОБА_1 до Запорізької міської ради про визнання права на спадщину залишено без розгляду у зв`язку з повторною неявкою позивача.
Відповідно до нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 03 травня 2019 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , остання набула права власності на спірну квартиру.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Цим вимогам судове рішення апеляційної інстанції не відповідає з таких підстав.
Щодо підстав для оспорювання правочину особою, яка не є його стороною
Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (частина перша статті 203, частина перша
статті 215 ЦК України).
Згідно з частинами другою та третьою статті 215 ЦК України недійсним
є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
При цьому правом оспорювати правочин ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи» (статті 215, 216 ЦК України).
З огляду на зазначені приписи та правила статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.
Таким чином, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.