Постанова
Іменем України
29 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 494/1218/19
провадження № 61-11221св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Усика Г. І. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Розквітівська об'єднана територіальна громада Березівського району Одеської області,
особа, яка подала апеляційну скаргу - заступник прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Розквітівської об'єднаної територіальної громади Березівського району Одеської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Шуликом Максимом Юрійовичем, на постанову Одеського апеляційного суду від 19 травня 2021 року у складі колегії суддів:Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М., Дришлюка А. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Розквітівської об`єднаної територіальної громади Березівського району Одеської області (далі - Розквітівська ОТГ) про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.
На обґрунтування позовних вимог зазначав, що починаючи з 01 червня 2007 року він добросовісно та безперервно володіє та користується нерухомим майном - виробничим будинком за адресою: АДРЕСА_1 . Протягом зазначеного періоду часу він використовував зазначене нежитлове приміщення як складське для зберігання сільськогосподарської продукції та інвентаря, обслуговував його та проводив у ньому поточні ремонтні роботи.
24 грудня 2018 року він отримав технічний паспорт на виробничий будинок, загальною площею 330,25 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , однак не може оформити право власності на це приміщення у зв'язку із відсутністю правовстановлюючих документів.
Посилаючись на наведене, просив визнати за ним право власності за набувальною давністю на виробничий будинок, загальною площею 330,25 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Березівського районного суду Одеської області від 26 лютого 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 право власності за набувальною давністю на виробничий будинок, загальною площею 330,25 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішення суду першої інстанції мотивовано доведеністю позивачем того, що він добросовісно володіє чужим майном і понад 10 років продовжує відкрито та безперервно користуватися виробничим будинком за адресою: АДРЕСА_1 , тому наявні визначені частиною першою статті 344 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підстави для визнання за ним права власності на вказане нерухоме майно за набувальною давністю.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного судувід 19 травня 2021 року апеляційну скаргу заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Розквітівської ОТГ задоволено частково, рішення Березівського районного суду Одеської області від 26 лютого 2020 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої, апеляційний суд виходив з того, що чинним законодавством передбачена можливість представництва прокурором інтересів держави у виключних випадках, зокрема у разі якщо такий захист не здійснює або неналежно здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Беручи до уваги наявні порушення інтересів держави, які полягають в тому, що визнання за відсутності законних підстав у судовому порядку права власності на нерухоме майно порушує встановлений державою порядок набуття права власності на нього, а також майнові та земельні інтереси держави в особі Розквітівської ОТГ, якою не вживаються заходи щодо захисту інтересів держави, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави у зазначеній справі.
Установивши, що спірний виробничий будинок, відповідно до переліку об`єктів, що належали до майнового пайового фонду КСП ім. Посмітного знаходиться під номером 56 - «Електропідстанція», переданий на баланс територіальної громади, та знаходиться на земельній ділянці, що перебуває у комунальній власності і не передавалася у користування позивачеві, що виключає добросовісність його володіння, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про визнання права власності за набувальною давністю на підставі статті 344 ЦК України.
Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи
У серпні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , подана адвокатом Шуликом М. Ю., у якій він просив скасувати постанову Одеського апеляційного судувід 19травня 2021 року та залишити в силі рішення Березівського районного суду Одеської області
від 26 лютого 2020 року, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та порушення норм процесуального права.
Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, заявник зазначав:
1) пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 27 вересня 2018 року у справі № 571/1099/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 683/2047/16-ц.
2) пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (пункт 2 частини першої статті 411 ЦПК України) - в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою.
Касаційна скарга ОСОБА_1 , подана адвокатом Шуликом М. Ю., у межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, обґрунтована посиланням на те, що скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 27 вересня 2018 року у справі № 571/1099/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 683/2047/16-ц про те, що при зверненні до суду з вимогами про визнання за набувальною давністю права власності на нерухоме майно, виходячи зі змісту статті 344 ЦК України, позивачем має бути доведено факт існування такого нерухомого майна; відкритість та безперервність володіння ним без правової підстави; добросовісність заволодіння майном; факт володіння спірним майном протягом строку, який складає не менше 10 років.
Суд апеляційної інстанції неповно дослідив зібрані у справі докази, зокрема, не надав належної оцінки тій обставині, що починаючи з 01 червня 2007 року позивач відкрито володів та безперешкодно користувався виробничим будинком, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначене нерухоме майно перейшло у його володіння за згодою колишнього сільського голови ОСОБА_2 , який надав відомості про те, що після ліквідації Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма ім. Посмітного» відсутній власник зазначеного нерухомого майна. Крім іншого, згідно з актом приймання-передачі виробничий об`єкт не був переданий на баланс Розквітівської сільської ради. Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 25 лютого 2020 року № 201820443, у виробничого будинку за адресою: АДРЕСА_1 , власника немає, а тому позивач був впевнений у тому, що на нього не претендують інші особи, що за тривалого безперешкодного та відкритого користування є достатнім для визнання за ним права власності на зазначений об`єкт нерухомого майна за набувальною давністю.
Зазначив, що суд апеляційної інстанції безпідставно поновив заступнику прокурора Одеської області строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, оскільки як убачається з матеріалів справи, заступнику керівника Комінтернівської місцевої прокуратури Одеської області Граматику О. С. було відомо про рішення Березівського районного суду Одеської області від 26 лютого 2020 року до 30 червня 2020 року, а тому посилання прокурора на те, що про наявність підстав для подання апеляційної скарги йому стало відомо з повідомлень Розквітівської ОТГ від 14 липня 2020 року та від 28 липня 2020 року не відповідають дійсності. Крім того, вирішуючи питання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, суд не звернув увагу на те, що представник Розквітівської ОТГ приймав участь в судових засіданнях у суді першої інстанції та був присутнім при проголошенні рішення суду, та тому Розквітівська ОТГ пропустила строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції без поважних причин.
Оскільки безпідставне поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Березівського районного суду Одеської області від 26 лютого 2020 року викликало об`єктивний сумнів у неупередженості колегії суддів, представник позивача - адвокат Шулик М. Ю. заявив відвід колегії суддів: Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М., Дришлюка А. І., однак суд безпідставно залишив таку заяву без розгляду, а тому вважав наявними підстави для скасування постанови апеляційного суду з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 411 ЦПК України.
Ухвалою Верховного Суду від 21 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, та витребувано матеріали справи.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Установлені судами фактичні обставини справи
На підтвердження відкритого, безперервного володіння з 2007 року нерухомим майном - виробничим будинком, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 надав до суду:
- технічний паспорт на виробничий будинок, загальною площею 330,25 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , виготовлений 24 грудня 2018 рокуна замовлення позивача;
- договір зберігання сільськогосподарської продукції від 12 вересня 2010 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «АГРО» та ОСОБА_1 ;
- довідку, видану Акціонерним товариством «Одесаобленерго»від 05 грудня 2019 року № 1227, згідно з якою ОСОБА_1 уклав договір на розроблення технічної документації для підключення до електричних мереж Березівського РЕМ об`єкту нерухомого майна- виробничого будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ;
- довідку, видану фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 від 22 грудня 2019 року № 370, відповідно до якої на підставі договору, укладеного з ОСОБА_1 , виконується замовлення з виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки для обслуговування вищевказаного виробничого будинку.
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування
Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 , подана адвокатом Шуликом М. Ю., не підлягає задоволенню з таких підстав.
За змістом статті 328 ЦК України набуття права власності - певний юридичний склад, із яким закон пов`язує виникнення в особи права власності. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до частини першої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.
При вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, потрібно враховувати, зокрема, що володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна у її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна. Володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалося протягом всього строку набувальної давності.
Набуття права власності на чужі речі за набувальною давністю можливе лише за наявності у сукупності таких умов: законний об`єкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та безперервність строку володіння ним.
При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна, тобто на початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Крім того, позивач, як володілець майна, повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.
Зазначений правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 27 вересня 2018 року у справі № 571/1099/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 683/2047/16-ц.
У справі № 571/1099/16-ц (постанова Верховного Суду від 27 вересня 2018 року), суди установивши, що позивач проживає у будинку АДРЕСА_1 з дозволу ОСОБА_5, який є спадкоємцем цього майна після смерті матері і який неодноразово пропонував позивачу сплатити грошові кошти за будинок, суди відмовили в задоволенні позову. Верховний Суд погодився з висновками судів, зазначивши, що сам по собі факт користування позивачем будинком та проведення ремонтних робіт у ньому не є підставою для виникнення права власності за набувальною давністю.
У справі № 683/2047/16-ц (постанова Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року) судами встановлено, що позивач на підставі договору купівлі-продажу від 15 жовтня 2005 року, укладеного у простій письмовій формі, придбавбудівлю млина, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, якою він з того часу продовжує відкрито, безперервно володіти та користуватися. Верховний Суд погодився з висновками судів про відсутність передбачених законом підстав для визнання за позивачем права власності на спірне нерухоме майно за набувальною давністю за відсутності такої ознаки набувальної давності, як добросовісне володіння, що виключає можливість набуття права власності за набувальною давністю, оскільки за обставинами справи позивач знав і не міг не знати про відсутність у попереднього володільця будівлі млина правовтановлюючих документів на зазначену будівлю, що не позбавляє позивача можливості набути право власності на таке майно у позасудовому порядку.