ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 травня 2022 року
м. Київ
справа №160/3245/19
провадження № К/9901/28883/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Єзерова А.А. суддів: Кравчука В.М., Стародуба О.П.
розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу
за касаційною скаргою Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області
на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 08 жовтня 2020 року (головуючий суддя Бишевська Н.А., судді Добродняк І.Ю., Семененко Я.В.)
у справі №160/3245/19
за позовом Державного підприємства "Сільськогосподарське підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№ 75)"
до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області
про визнання протиправною та скасування постанови.
І. РУХ СПРАВИ
1. У квітні 2019 року Державне підприємство "Сільськогосподарське підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№75)" (далі - ДП "СГ Підприємство ДКВС України (№75)") звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області, в якому просило визнати протиправною та скасувати постанову від 03 травня 2018 року №ДН-220/255/АВ/ТД-ФС/268 Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про накладення штрафу у розмірі 10 163 790 грн.
2. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2019 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
3. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 08 жовтня 2020 у справі №160/3245/19 рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2019 року скасовано, позов задоволено.
4. Головне управління Держпраці у Дніпропетровській області з постановою суду апеляційної інстанції не погодилося, тому звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 08 жовтня 2020 року і залишити в силі рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2019 року.
5. Від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він просить відмовити у задоволенні касаційної скарги і залишити без змін судові рішення.
ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
6. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що на підставі листа прокуратури Дніпропетровської області від 14 березня 2018 року № 16-184 вих-18 (від 20 березня 2018 року вхід. № 3425), відповідно до наказу Головного управління від 23 березня 2018 року № 173-1, на підставі направлення на проведення інспекційного відвідування від 23 березня 2018 року № 51/4.2-2, заступником начальника відділу з питань додержання законодавства про працю, застрахованих осіб, зайнятість, працевлаштування інвалідів та з питань дитячої праці у Криворізькому регіоні Руднєвим М.Л. в період з 26 березня 2018 року по 28 березня 2018 року проведено інспекційне відвідування зі здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю у ДП "СГ Підприємство ДКВС України (№75)" з питань повноти, своєчасності нарахування та виплати заробітної плати.
7. За результатами інспекційного відвідування складено Акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю від 28 березня 2018 року № ДН220/255/АВ.
8. На підставі акту № ДН220/255/АВ винесено припис про усунення виявлених порушень від 28 березня 2018 року № ДН220/255/АВ/П та постанову про накладення штрафу уповноваженими особами від 03 травня 2018 року №ДН220/255/АВ/ТД-ФС/268, якою на ДП "СГ Підприємство ДКВС України (№75)" накладено штраф у розмірі 10 163 790,00 грн. на підставі абзацу 2 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
9. Незгода позивача з постановою про накладення штрафу стала підставою для звернення до суду з цим позовом.
ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
10. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції керувався тим, що постанова про накладення штрафу уповноваженими особами від 03 травня 2018 року №ДН220/255/АВ/ТД-ФС/268 є законною та обґрунтованою, складеною у межах повноважень відповідача та відповідно до норм чинного законодавства. Так, відповідно до табелів обліку робочого часу засуджених та розрахунково-платіжних відомостей за період з січня по грудень 2017 року та з січня 2018 по 01 березня 2018 року встановлено, що 91 засуджений був залучений до оплачуваної праці без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, тобто засуджених було позбавлено права на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.
11. Суд апеляційної інстанції з такими висновками не погодився і, задовольняючи позов, керувався тим, що ДП "СГ Підприємство ДКВС України (№75)" при встановлених у цій справі обставинах, не може вважатися роботодавцем у відношенні засуджених, оскільки на умовах трудового договору чи контракту не використовує працю засуджених фізичних осіб. Докази наявності таких укладених договорів чи контрактів відсутні. При цьому у правовідносинах щодо організації залучення до суспільно-корисної оплачуваної праці засуджених, які відбувають покарання в Державній установі, позивач, виступаючи виконавцем перед замовником, не є роботодавцем щодо залучених осіб, а тому відповідно не має статусу податкового агента у правовідносинах, пов`язаних із використанням праці засуджених.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ, ВІДЗИВУ НА КАСАЦІЙНУ СКАРГУ
12. Касаційну скаргу мотивовано порушенням апеляційним адміністративним судом норм матеріального і процесуального права і неповним дослідженням обставин справи.
13. Відповідач вважає помилковими висновки суду апеляційної інстанції про те, що позивач не повинен сплачувати податки і збори із заробітної плати засуджених.
14. Скаржник вважає, що залучення осіб до праці з порушенням вимог статті 253 КЗпП України без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування позбавляє засуджених права на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Для засудженого це означає, що його трудовий стаж може бути підданий сумніву, оскільки немає відрахувань в фонди соціального страхування. Юридично це означає, що засуджений не є застрахованою особою, і в його стаж, необхідний для призначення пенсії, не буде зарахований термін перебування в кримінально-виконавчих установах.
15. У відзиві на касаційну скаргу позивач погоджується з висновками суду апеляційної інстанції та посилається, що висновки суду узгоджуються з практикою Верховного Суду, викладеною у постановах від 3 березня 2020 року у справі №440/1512/19, від 17 березня 2020 року у справі № 809/710/17, від 3 квітня 2020 року у справі № 580/908/19, від 8 травня 2020 року у справі № 560/1391/19, від 18 червня 2020 року у справі № 240/1700/19.
V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
16. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, в межах касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, виходить з такого.
17. За приписами статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
18. Статтею 8 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - КВК України) визначено, що засуджені мають право, зокрема на оплачувану працю згідно із законодавством про працю. Законодавство про працю поширюється на засуджених у частині, що стосується умов праці.
19. Зміст правовідносин між колонією та засудженими в контексті необхідності сплати єдиного соціального внеску вже був предметом неодноразового розгляду Верховним Судом, зокрема, правову позицію сформовано у постановах від 3 березня 2020 року у справі №440/1512/19, від 17 березня 2020 року у справі № 809/710/17, від 3 квітня 2020 року у справі № 580/908/19, від 8 травня 2020 року у справі № 560/1391/19, від 10 червня 2020 року у справі №440/2590/19, від 18 червня 2020 року у справі №240/1700/19, від 06 серпня 2020 року у справі №440/1666/19, від 10 серпня 2020 року у справі №240/7681/19, від 20 травня 2021 року у справі № 440/1157/19, від 09 червня 2021 року у справі № 620/1284/19, від 19 серпня 2021 року у справі №520/9891/19.
20. Верховний Суд у вказаних справах висловив правову позицію, відповідно до якої особи, засуджені до позбавлення волі, є найманими працівниками з особливим статусом та обмеженими трудовими правами, а виправна колонія в цих трудових відносинах виступає роботодавцем, а відтак є зобов`язаною нарахувати, утримати та сплатити суми єдиного внеску із заробітної плати таких осіб.
21. Такий правовий висновок Верховним Судом зроблено за результатом системного аналізу норм Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерством фінансів України від 20 квітня 2015 року № 499, КВК України, КЗпП України, Закону України "Про оплату праці" та Інструкції про умови праці та заробітну плату засуджених до обмеження волі або позбавлення волі, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 7 березня 2013 року №396/5, який дав підстави для висновку, що визначальним при вирішенні питання, чи повинна установа виконання покарання сплачувати єдиний внесок за залучених до суспільно корисної праці осіб, засуджених до позбавлення волі, є те, що відносини, які виникають у зв`язку з виконанням засудженими трудової функції, за своєю сутністю є трудовими. Виконання засудженими особами суспільно корисної оплачуваної праці гарантує цим особам право на загальнообов`язкове держане соціальне страхування, а установа виконання покарання, на яку згідно із законом покладено забезпечити організацію праці засуджених осіб, одночасно виступає їх страхувальником в загальнообов`язковому державному соціальному страхуванні.
22. При цьому, Верховний Суд зазначив, що засуджені до позбавлення волі виконують трудові функції в місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією установи виконання покарань, їм гарантується виплата заробітної плати за виконану роботу, забезпечення умов охорони праці, техніки безпеки, виробничої санітарії та інших умов, встановлених законодавством про працю.
23. Також Верховний Суд констатував, що ці відносини за своєю сутністю і змістом є трудовими безвідносно до того, чи були дотримані встановлені трудовим законодавством вимоги щодо оформлення підстави для виникнення цих відносин.
24. Колегія суддів вважає за можливе застосувати вказаний підхід для розгляду цієї справи. При цьому слід погодитися з судом апеляційної інстанції стосовно того, що позивач у цій справі не є роботодавцем для засуджених, виходячи з такого.
25. Статтею 7 КВК України передбачено, що держава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку. Засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду.