ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 травня 2022 року
м. Київ
справа № 280/554/20
адміністративне провадження № К/9901/31308/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Тацій Л.В.,
суддів: Стрелець Т.Г., Стеценка С.Г.,
розглянувши у порядку письмового провадження справу справу №280/554/20
за позовом Приватного акціонерного товариства (далі-ПАТ) «Страхова компанія «Оранта-Січ» до Головного управління Держпраці у Запорізької області про визнання протиправною та скасування постанови, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ПАТ «Страхова компанія «Оранта-Січ» на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 18.03.2021 (ухвалене судом у складі: головуючого судді Лазаренка М.С.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22.07.2021 (колегія у складі: головуючого судді Головко О.В., суддів: Ясенової Т.І., Суховарова А.В.),
УСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2020 року ПАТ «Страхова компанія «Оранта-Січ» (далі-позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держпраці у Запорізької області (далі - ГУ Держпраці, відповідач), в якому позивач просив: визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЗП2353/573/АВ/П/ПТ/ТД-ФС, винесену 28.12.2019 ГУ Держпраці у Запорізькій області на підставі акту №ЗП2353/573/АВ від 30.09.2019, складеного за результатами проведення інспекційного відвідування ПАТ «Страхова компанія «Оранта-Січ».
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 18.03.2021, яке залишено без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 22.07.2021, у задоволенні позову ПАТ «Страхова компанія «Оранта-Січ» відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що аналіз змісту цивільно-правових договорів, укладених між ПАТ «Страхова компанія «Оранта-Січ» та з фізичними особами ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , свідчать, що їх предметом є сам процес праці, а не її кінцевий результат, оскільки не визначається обсяг виконуваної роботи, а обумовлюється у вигляді зобов`язання виконувати роботи (надавати послуги), тобто праця за цими договорами не є юридично самостійною, а здійснюється у межах господарської діяльності позивача з систематичним виконанням трудових функцій, що підтверджується отриманням оплати за виконану роботу щомісячно за фактичний період часу.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Не погоджуючись із рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 18.03.2021 та постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 22.07.2021, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ПАТ «Страхова компанія «Оранта-Січ» звернулось із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову ці рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
На обґрунтування касаційної скарги заявник зазначив, що судом апеляційної інстанції не враховані висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 806/2064/18, від 26.05.2020 у справі № 160/5315/19, від 07.06.2021 у справі № 520/1814/19, від 04.08.2021 у справі № 814/409/18.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, УСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Судами попередніх інстанцій установлено, що посадовою особою ГУ Держпраці проведено інспекційне відвідування ПАТ «Страхова компанія «Оранта-Січ».
Результати інспекційного відвідування оформлені актом за № ЗП2353/573/АВ від 30.09.2019, в якому зафіксовано порушення позивачем частини 3 статті 24 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), а саме: допуск до роботи працівників без оформлення трудових договорів.
На підставі вказаного Акту складено припис від 30.09.2019 № ЗП2353/573/АВ/П про усунення виявлених порушень.
ПАТ «Страхова компанія «Оранта-Січ» направило на адресу ГУ Держпраці лист № 18/115 від 29.10.2019, яким повідомило, що зі страховими агентами, з якими були укладені цивільно-правові договори, і які на даний час не працюють - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , трудові відносини розірвані. Страхові агенти ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 працювали неефективно і станом на 29.10.2019 трудові відносини розірвані. Договори щодо прибиральниць приміщень з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвані станом на 31.01.2018. На даний час прибиральниця приміщень введена в штат філії та з нею укладено трудовий договір згідно з частиною 3 статті 24 КЗпП України.
На підставі Акту № ЗП2353/573/АВ/П заступником начальника ГУ Держпраці у Запорізькій області 28.12.2019 прийнято постанову № ЗП2353/573/АВ/П/ПТ/ТД-ФС про накладення на ПАТ «Страхова компанія «Оранта-Січ» штрафу у розмірі 250380,00 грн.
Не погоджуючись із прийнятою постановою, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Відповідно до частин 1-3 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
В касаційній скарзі заявник покликався як на підставу касаційного оскарження на пункт 1 частини 4 статті 328 КАС України, обґрунтовуючи наведене тим, що судом апеляційної інстанції не враховані висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 806/2064/18, від 26.05.2020 у справі № 160/5315/19, від 07.06.2021 у справі № 520/1814/19, від 04.08.2021 у справі № 814/409/18.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до статті 1 Конвенції Міжнародної організації праці N 81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, ратифікованої Законом України від 08.09.2004 № 1985-IV «Про ратифікацію Конвенції Міжнародної організації праці N 81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі» (далі - Конвенція Міжнародної організації праці) система інспекції праці на промислових підприємствах застосовується до всіх підприємств, щодо яких інспектори зобов`язані забезпечити застосування правових норм щодо умов праці та охорони працівників під час їхньої роботи.
Пунктом «а» статті 3 вказаної Конвенції визначено, що завданнями системи інспекції праці є забезпечення застосування правових норм у галузі умов праці та охорони працівників під час їхньої роботи, як наприклад, норм щодо тривалості робочого дня, заробітної плати, безпеки праці, охорони здоров`я і добробуту, використання праці дітей і підлітків та з інших подібних питань, у тій мірі, в якій інспектори праці повинні забезпечувати застосування таких норм.
Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
КЗпП України визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці.
Крім того, КЗпП України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини (стаття 1 КЗпП України) .
Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.
Згідно з частиною першою статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Відповідно до статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до статті 1 Закону України від 14.10.1992 № 2694-XII «Про охорону праці» (далі - Закон № 2694-XII) працівник - це особа, яка працює на підприємстві, в організації, установі та виконує обов`язки або функції згідно з трудовим договором (контрактом).
Статтею 24 КЗпП України визначено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання такої форми є обов`язковим: при організованому наборі працівників; при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; при укладенні контракту; у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); при укладенні трудового договору з фізичною особою; в інших випадках, передбачених законодавством України.
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина третя статті 24 КЗпП України).
Цивільно-правовий договір - це угода між сторонами: громадянином і організацією (підприємством, тощо) на виконання першим певної роботи (а саме: договір підряду, договір про надання послуг тощо), предметом якого є надання певного результату праці.
Згідно із статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.