Постанова
Іменем України
03 травня 2022 року
м. Київ
справа № 175/3530/14
провадження № 61-1849св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк»,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 08 жовтня 2021 року в складі судді Новік Л. М. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 січня 2022 року в складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2014 року Публічне акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк», яке з 21 травня 2018 року змінило назву на Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що 11 жовтня 2007 року між банком та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № DNP0AN09980382, за умовами якого останній було надано кредит у розмірі 8 919,05 доларів США на термін до 11 травня 2014 року. Банк умови договору виконав у повному обсязі, надавши обумовлені ним кредитні кошти, проте ОСОБА_1 допустила порушення взятих на себе зобов`язань, в результаті чого у неї виникла заборгованість за кредитним договором, яка станом на 30 травня 2014 року становила 13 904,49 доларів США, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 6 043,86 доларів США, заборгованість по відсоткам за користування кредитом - 2 041,21 долар США, заборгованість по комісії за користування кредитом - 349,72 долари США та заборгованість по пені у розмірі 5 469,70 доларів США.
Враховуючи наведене, банк просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором від 11 жовтня 2007 року № DNP0AN09980382 у загальному розмірі 13 904,49 доларів США, що за курсом НБУ складає 163 655,85 грн.
У жовтні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом до АТ КБ «ПриватБанк» про визнання кредитного договору недійсним, стягнення зайво сплачених коштів та відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування зустрічного позову ОСОБА_1 зазначила, що 11 травня 2007 року між нею та АТ КБ «ПриватБанк» було укладено кредитний договір № DNP0AN09980382, за умовами якого банк зобов`язався надати їй кредит шляхом видачі готівкових коштів через касу банку у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у розмірі 11 303,08 доларів США для придбання автомобіля.
Ставка за кредитним договором визначалася ануїтетною, за його умовами не передбачалося подорожчання кредиту в залежності від умов кредитування, загальна сума кредиту, з урахуванням його подорожчання за сім років мала становити 72 432,36 грн (862,29*12*7= 72 432,36 грн), що визначало суму щоденного платежу протягом семи років у розмірі 28,35 грн. Саме виходячи з умови, що загальна (сукупна) сума кредиту, з урахуванням подорожчання (страхування автомобіля) не буде перевищувати 72 432,36 грн вона здійснювала сплату кредиту протягом строку дії договору. У період із 11 травня 2007 року по 16 жовтня 2012 року нею повністю виконано кредитні зобов`язання, зокрема, сплачено 72 484,29 грн, з яких: 42 260,00 - тіло кредиту; 2 780,00 грн - додаткові витрати по оформленню автомобіля; 18 317,39 грн - відсотки за користування кредитними коштами, та платежі по щорічному страхуванню автомобіля у розмірі 8 774,37 грн.
Посилаючись на виконання зобов`язань перед банком за кредитним договором в повному обсязі, ОСОБА_1 , з урахуванням уточнених позовних вимог, просила суд визнати недійсним кредитний договір від 11 травня 2007 року № DNP0AN09980382 , укладений між нею та АТ КБ «ПриватБанк»; визначити суму, яка підлягає поверненню банку у зв`язку з недійсністю кредитного договору у розмірі 8 919,05 доларів США та визнати її повернутою в повному обсязі; визначити суму, яка підлягає поверненню АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 у зв`язку з недійсністю кредитного договору у розмірі 13 063,56 доларів США та визначити суму у розмірі 8 919,05 доларів США повернутою в повному обсязі; стягнути з АТ КБ «Приватбанк» на її користь суму зайво сплачених коштів у розмірі 4 144,51 доларів США, а тякож стягнути з АТ КБ «Приватбанк» на її користь моральну шкоду у розмірі 24 000,00 грн (том 1, а. с. 118).
Короткий зміст судових рішень
Справа розглядалася судами неодноразово.
Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 03 лютого 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 грудня 2015 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2016 року, позов ПАТ КБ «ПриватБанк», задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приват Банк» заборгованість за кредитним договором від 11 травня 2007 року у розмірі 6 043,86 доларів США. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постановою Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року судові рішення скасовані, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що ухвалюючи оскаржені судові рішення, суди не надали оцінки заяві відповідачки про застосування строків позовної давності.
Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 08 жовтня 2021 року, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного суду від 18 січня 2022 року, позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № DNP0AN09980382 від 11 травня 2007 року у розмірі 5 651,44 доларів США. Відмовлено АТ КБ «ПриватБанк» у задоволенні решти позовних вимог.
Відмовлено у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про визнання кредитного договору недійсним, стягнення зайво сплачених коштів та відшкодування моральної шкоди. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Частково задовольняючи позовні вимоги банку, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що позивач звернувся до суду з вимогою до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором 14 серпня 2014 року, тобто до спливу встановленого статтею 257 ЦК України трирічного строку позовної давності, але після спливу строку позовної давності щодо вимоги про стягнення пені, а тому позовні вимоги про стягнення з відповідачки пені станом на 29 лютого 2012 року у розмірі 200,92 доларів США та комісії у розмірі 87,43 доларів США задоволенню не підлягають, у зв`язку з чим вимоги за первісним позовом підлягають частковому задоволенню, а саме у розмірі заборгованості, яка складається з тіла кредиту 6 043,86 доларів США, заборгованості за процентами за кредитним договором, станом на 29 лютого 2012 року, у розмірі 2 055,71 доларів США, за мінусом 2 448,13 доларів США за реалізацію транспортного засобу, а в загальному розмірі - 5 651,44 доларів США. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 (прізвище змінено на ОСОБА_1 ), суди виходили з його недоведеності.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
28 грудня 2021 року ОСОБА_1 , засобами поштового зв`язку, звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 08 жовтня 2021 року та постанову Дніпропетровського апеляційного суду від 18 січня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення, яким її зустрічний позов задовольнити, а у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» відмовити.
Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Зокрема, заявниця посилається на те, щосуди в оскаржуваних рішеннях застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року в справі № 6-2355цс15, від 11 жовтня 2017 року в справі № 6-1374цс17 та постанові Верховного Суду від 05 лютого 2020 року в справі № 757/31129/18.
При цьому вказує, що правомірно встановивши, що на момент звернення позивача до суду сплив строк позовної давності щодо стягнення пені та комісії, в порушення норм процесуального права щодо справедливості, законності та обґрунтованості рішення, не здійснюючи відповідних перерахунків наданих позивачем сум заборгованості по суті основного боргу та нарахованих відсотків, дійшли помилкових висновків щодо розміру заборгованості, яка підлягає задоволенню до стягнення.
Також, як на підставу оскарження судових рішень, заявниця посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема, зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме з приводу збільшення суми боргу у зв`язку з коливанням курсу долара до гривні, а також щодо визнання кредитного договору недійсним у зв`язку із застосуванням банком нечесної підприємницької практики через розповсюдження шляхом реклами умов кредитування, яких останній у подальшому не мав наміру дотримуватися та не дотримався.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
У квітні 2022 року АТ КБ «Приватбанк» електронною поштою подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін.
Провадження в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 08 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У лютому 2022 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Установлено, що 11 травня 2007 року між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» було укладено кредитний договір № DNP0AN09980382.
За умовами кредитного договору позивач зобов`язався надати відповідачці кредит у загальній сумі 11 303,08 доларів США строком до 11 травня 2014 року, а відповідачка, у свою чергу, зобов`язалася повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та у порядку, що встановлені договором.
Відповідно до пункту 7.1 кредитного договору погашення заборгованості здійснюється в такому порядку: щомісяця в період сплати (з 13 до 20 числа) позичальник повинен надати банку грошові кошти (щомісячний платіж) в сумі 170,75 доларів США для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, відсотками, комісією, а також інші витрати згідно з кредитним договором.
Згідно з пунктом 7.4 кредитного договору при порушенні позичальником зобов`язань щодо погашення кредиту позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитом у подвійному розмірі (2,09%) на місяць, розраховані на суму непогашеної в строк заборгованості за кредитом.
Відповідно до пункту 4.1 договору позичальник при порушенні зобов`язань за договором сплачує пеню в розмірі 0,15 % від суми простроченого платежу, але не менше 1 грн за кожен день прострочення.
Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 травня 2014 року в справі № 2-410/6374/12, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 серпня 2014 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ КБ «Приватбанк» про визнання неправомірними дій банку щодо підвищення відсоткової ставки відмовлено.
Банк взяті на себе зобов`язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, надавши позичальнику кредит у розмірі, передбаченому умовами кредитного договору від 11 травня 2007 року № DNP0AN09980382.
Відповідачка у порушення умов кредитного договору свої зобов`язання належним чином не виконала, у зв`язку з чим станом на 30 травня 2014 року має заборгованість у розмірі 13 904,49 доларів США, що складається із: заборгованості за кредитом - 6 043,86 доларів США; заборгованості за процентами за користування кредитом - 2 041,21 доларів США; заборгованості за комісією за користування кредитом - 349,72 доларів США; пені - 5 469,70 доларів США.
29 лютого 2012 року банк надіслав позичальниці вимогу про повернення суми кредиту у повному обсязі, нараховані відсотки, комісії та штрафні санкції в тижневий термін з дати одержання цього повідомлення (том 3, а. с.74).
20 листопада 2012 року банк звернувся до суду з позовом до ПАТ «Акцент-Банк» та ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави (том 3, а. с.78-80).
Заочним рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 18 грудня 2012 року позов задоволено, в рахунок погашення заборгованості у загальному розмірі 9 437,14 доларів США звернуто стягнення на предмет застави - автомобіль марки Daewoo Matiz.
На підставі вказаного рішення було відкрите виконавче провадження.
У подальшому вказане заочне рішення було скасоване та рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 16 червня 2014 року в задоволенні позову банку відмовлено (том 1, а. с. 45-46). Виконавче провадження закінчено (том 1, а. с.55-56).
Предмет застави було вилучено у позичальниці та реалізовано за 2 729,54 доларів США, з яких 29 квітня 2014 року відбулося зарахування в рахунок погашення заборгованості за відсотками у розмірі 2 448,13 доларів США (том 1, а. с. 247-255).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
За частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Верховним Судом переглядаються рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині задоволення позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості, а також у частині відмови в задоволенні зустрічного позову, оскільки в іншій частині судові рішення не оскаржуються заявницею.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.