Постанова
Іменем України
29 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 607/16128/19
провадження № 61-12188св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Кооператив «СОЮЗ»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 грудня 2019 року у складі судді Грицай К. М. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 23 червня 2020 року у складі колегії суддів: Ткач З. Є., Ходоровського М. В., Шевчук Г. М.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Кооперативу «СОЮЗ» про визнання майнових прав та права власності на об`єкт нерухомості.
Позовну заяву ОСОБА_1 мотивовано тим, що між ним та Кооперативом «СОЮЗ» був укладений договір про пайову частку в будівництві підземної стоянки автомобіля від 14 серпня 2006 року № 66/1.
Відповідно до умов указаного договору після закінчення будівництва підземної автомобільної стоянки відповідач зобов`язувався передати йому для оформлення права власності нерухоме майно - підземну стоянку № НОМЕР_1 , площею 18 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . В свою чергу, ОСОБА_1 зобов`язався сплатити відповідачу повну вартість будівництва об`єкта нерухомого майна до 20 грудня 2006 року.
Позивач зазначає, що сплатив вказану в договорі суму в повному обсязі. Будівництво об`єкта нерухомості закінчено, але відповідач не передав йому відповідних документів на підземну автомобільну стоянку для оформлення права власності. Керівництво кооперативу «СОЮЗ» ігнорує його звернення та ухиляється від виконання своїх зобов`язань за договором від 14 серпня 2006 року № 66/1.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати за ним майнові права на об`єкт нерухомості - підземну стоянку № НОМЕР_1 , загальною площею 18 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 .
Кооператив «Союз» звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання правовідношення припиненим та стягнення коштів.
Зустрічний позов Кооперативу «Союз» мотивовано тим, що через відсутність належного фінансування будівництво підземної автомобільної стоянки не було виконано у встановлений строк і ОСОБА_1 прийняв рішення про припинення договірних відносин та вимагав повернення йому сплачених пайових внесків.
Так, розпискою від 29 липня 2016 року ОСОБА_1 було повернуто кошти в сумі 1 000,00 Євро, що згідно з курсом НБУ на день повернення еквівалентно 27 501,20 грн.
Також розпискою від 10 липня 2017 року ОСОБА_1 підтвердив повернення йому коштів в сумі 1 000,00 дол. США, що еквівалентно 26 022,97 грн.
Таким чином, загальна сума повернених ОСОБА_1 грошових коштів становить 53 524,17 грн, а тому він має заборгованість перед Кооперативом «СОЮЗ» у розмірі 3 424,17 грн.
Крім того, зазначає, що після вимоги ОСОБА_1 про повернення йому сплачених за договором коштів та отримання таких коштів від Кооперативу «СОЮЗ» відбулась одностороння відмова ОСОБА_1 від договору у повному обсязі.
Таким чином, договір, укладений між Кооперативом «СОЮЗ» та ОСОБА_1 , є розірваним, тому наступають правові наслідки, визначені статтею 653 ЦК України.
З огляду на викладене, Кооператив «СОЮЗ» просив суд визнати правовідношення за договором від 14 серпня 2006 року № 66/1 «Про пайову частку у будівництві підземної стоянки автомобіля», укладеним між ОСОБА_1 і Кооперативом «СОЮЗ», припиненим, та стягнути зі ОСОБА_1 на користь Кооперативу «СОЮЗ» грошові кошти в сумі 3 424,17 грн.
Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 вересня 2019 року прийнято зустрічний позов Кооперативу «СОЮЗ» до розгляду разом із первісним позовом ОСОБА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 грудня 2019 року, залишеним без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 23 червня 2020 року, у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.
У задоволенні зустрічного позову Кооперативу «СОЮЗ» відмовлено.
Рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду мотивовано наступним.
Відмовляючи у задоволенні позову про визнання майнових прав на підземну автомобільну стоянку, суди попередніх інстанцій виходили з того, що грошові кошти в розмірі 53 524,17 грн були повернуті ОСОБА_1 . Кооперативом «СОЮЗ» у липні 2016 та в липні 2017 року. Станом на час розгляду справи позивач не оплатив суму пайового внеску та не виконав умови договору про пайову частку в будівництві підземної стоянки автомобіля від 14 серпня 2006 року № 66/1, тому в ОСОБА_1 не виникло права очікування передання йому права власності на спірну підземну стоянку у майбутньому відповідно до статті 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» та статті 328 ЦК України.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову Кооперативу «СОЮЗ» про визнання правовідношення припиненим та стягнення коштів, суди попередніх інстанцій виходили з того, що договір про пайову частку в будівництві підземної стоянки автомобіля від 14 серпня 2006 року № 66/1 не передбачає права замовника на односторонню відмову від договору, поряд з тим, пункт 9.2 договору надає право виконавцю на розірвання в односторонньому порядку у випадку невиконання замовником своїх зобов`язань за договором щодо порядку та строку оплати.
Заявлені позовні вимоги про визнання правовідношення припиненим фактично є вимогами про встановлення юридичних фактів, що свідчать про припинення всіх прав та обов`язків сторін правовідношення, які об`єктивно мали існувати на час звернення позивача до суду, оскільки права та обов`язки сторін виникають та припиняються саме з правочинів, а не з рішення суду.
У силу вимог частин другої, третьої статті 214 ЦК України особи, які вчинили дво- або багатосторонній правочин, мають право за взаємною згодою сторін, а також у випадках, передбачених законом, відмовитися від нього, навіть і в тому разі, якщо його умови повністю ними виконані.
ОСОБА_1 не довів, що між сторонами було розірвано договір у формі, передбаченій частиною першою статті 654 ЦК України. Також цей договір не було розірвано за рішенням суду, а вимоги про розірвання договору сторонами заявлені не були.
Оскільки сторонами не надано доказів щодо вчинення сторонами у письмовій формі припинення договору про пайову частку в будівництві після повернення сплачених коштів, суди дійшли висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання припиненим правовідношення за договором від 14 серпня 2006 року № 66/1 «Про пайову частку у будівництві підземної стоянки автомобіля».
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
13 серпня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 грудня 2019 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 23 червня 2020 року, з пропуском строку на касаційне оскарження, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення і в частині позову ОСОБА_1 ухвалити нове рішення.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що визнання майнових прав за ОСОБА_1 на спірний об`єкт інвестування є ефективним способом захисту права, оскільки об`єкт нерухомого майна не прийнято до експлуатації, а ОСОБА_1 сплачено грошові кошти на його будівництво.
Крім того, суди попередніх інстанцій не застосували до спірних правовідносин положення статті 527 ЦК України, оскільки докази на підтвердження того, що грошові кошти передано ОСОБА_1 уповноваженою особою Кооперативу «СОЮЗ», у матеріалах справи відсутні.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 стосуються лише вирішення його вимог за первісним позовом про визнання майнових прав на об`єкт нерухомості, тому відповідно до вимог статті 400 ЦПК України оскаржувані судові рішення в частині вирішення зустрічного позову Кооперативу «СОЮЗ» у касаційному порядку не переглядаються.
Надходження касаційної скарги до Верховного Суду
Ухвалою Верховного Суду від 27 серпня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 грудня 2019 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 23 червня 2020 року залишено без руху для надання доказів поважності пропуску строку на касаційне оскарження та зазначення в касаційній скарзі обов`язкових підстав касаційного оскарження.
У вересні 2020 року заявником у встановлений судом строк зазначені недоліки касаційної скарги усунуто.
Ухвалою Верховного Суду від 30 вересня 2020 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 грудня 2019 року та постанови Тернопільського апеляційного суду від 23 червня 2020 року, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , витребувано з Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області цивільну справу № 607/16128/19.
Короткий зміст позиції інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу, поданому до суду у жовтні 2020 року, представник Кооперативу «СОЮЗ» адвокат Парубій І. М. заперечував проти доводів ОСОБА_1 , просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Фактичні обставини, встановлені судами
14 серпня 2006 року між ОСОБА_1 та Кооперативом «СОЮЗ» був укладений договір про пайову частку в будівництві підземної автомобільної стоянки № 66/1.
Відповідно до умов договору про пайову частку в будівництві підземної автомобільної стоянки № 66/1 після закінчення будівництва стоянки «Виконавець» зобов`язувався передати для оформлення права власності нерухоме майно - підземну стоянку № НОМЕР_1 , площею 18 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , а «Замовник» був зобов`язаний сплатити повну вартість будівництва об`єкта нерухомого майна в сумі 50 100,00 грн. Планове закінчення будівництва і здача в експлуатацію: 3-4 квартал 2007 року.
Згідно з пунктом 4.1 договору про пайову частку в будівництві підземної автомобільної стоянки № 66/1 встановлено обов`язок замовника своєчасно і у повному обсязі розрахуватись за підземну стоянку строком до 30 грудня 2006 року.
У пунктах 9.2, 9.3 договору про пайову частку в будівництві підземної автомобільної стоянки № 66/1 сторони домовились, що виконавець вправі відмовитись від виконання цього договору і розірвати договір у односторонньому порядку у випадках: невиконання чи неналежного виконання своїх зобов`язань за договором (по розділах 2,3) на строк понад місяць. У випадку розірвання договору виконавець протягом 1 місяця з дати розірвання повертає внесені кошти замовнику.
Пунктом 10 цього договору передбачено, що усі питання, неврегульовані цим договором, сторони регулюють згідно чинного законодавства.
ОСОБА_1 повністю сплатив пайовий внесок згідно з умовами договору в розмірі 50 100 грн, що підтверджується квитанцією гарантованого пайового внеску від 14 серпня 2006 року № 144.
Суди встановили, що у зв`язку з невиконанням умов договору щодо закінчення будівництва та передачі останньому підземної стоянки для оформлення права власності на вимогу ОСОБА_1 представник Кооперативу «СОЮЗ» 29 липня 2016 року повернув йому 1 000,00 Євро, що еквівалентно 27 501,20 грн, та 10 липня 2017 року - 1 000,00 дол. США, що еквівалентно 26 022,97 грн, на загальну суму 53 524,17 грн, що були сплачені ОСОБА_1 на виконання укладеного між ними договору про пайову частку в будівництві підземної стоянки автомобіля від 14 серпня 2006 року № 66/1.
Також встановлено, що ОСОБА_1 звертався з листами від 03 травня 2019 року, 25 травня 2019 року за адресою Кооперативу «Союз» щодо видання йому документів для оформлення права власності на гараж, проте відповіді не отримав.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарг) провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року (провадження № 6-79цс14) та постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 761/32696/13-ц (провадження № 14-606цс18), від 20 березня 2019 року у справі № 761/20612/15-ц (провадження № 14-39цс19) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).