Постанова
Іменем України
28 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 464/5200/19
провадження № 61-16304св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Грушицького А. І.,
суддів: Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Державна казначейська служба України, прокуратура Львівської області,
третя особа - Головне управління Національної поліції у Львівській області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Сихівського районного суду міста Львова від 22 липня 2020 року у складі судді Горбань О. Ю. та постанову Львівського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Шандри М. М., Левика Я. А., Савуляка Р. В. та касаційну скаргу Львівської обласної прокуратури на постанову Львівського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, прокуратури Львівської області, третя особа - Головне управління Національної поліції у Львівській області, про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконних дій органів досудового розслідування та прокуратури,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 у вересні 2019 року звернувся до суду з вищевказаним позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, і остаточно просив стягнути з держави Україна в особі Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 2 343 602 грн на відшкодування моральної шкоди.
Зазначений позов обґрунтував тим, що 19 листопада 2014 року його затримано в порядку статті 208 КПК України, а 20 листопада 2014 року - повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 121 КК України.
Йому 21 листопада 2014 року обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, а 30 грудня 2014 року - повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 187 КК України, 12 лютого 2015 року за частиною другою статті 121 КК України та частиною другою статті 187 КК України.
13 лютого 2015 року складено обвинувальний акт відносно нього, який скеровано до суду для розгляду.
Вироком Сихівського районного суду міста Львова від 23 листопада 2015 року його визнано невинуватим та виправдано у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 121 КК України та частиною другою статті 187 КК України, змінено запобіжний захід із тримання під вартою на особисте зобов`язання, звільнено з-під варти в залі суду до набрання вироком законної сили.
Після оскарження вироку в апеляційному порядку ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 04 липня 2016 року вирок Сихівського районного суду міста Львова від 23 листопада 2015 року скасовано та призначено новий судовий розгляд кримінального провадження, дію запобіжного заходу - особисте зобов`язання залишено без змін.
При новому судовому розгляді ухвалою Сихівського районного суду міста Львова від 01 грудня 2016 року йому змінено запобіжний захід із особистого зобов`язання на тримання під вартою.
Вироком від 08-09 серпня 2018 року його визнано невинуватим та виправдано у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 121 КК України та частиною другою статті 187 КК України, запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання залишено без змін до набрання вироком законної сили.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 30 липня 2019 року вирок Сихівського районного суду міста Львова від 08-09 серпня 2018 року в частині виправдання його залишено без змін.
За наслідками касаційного оскарження постановою Верховного Суду від 30 січня 2020 року вирок Сихівського районного суду міста Львова від 08-09 серпня 2018 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 30 липня 2019 року щодо нього залишено без змін, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.
Внаслідок незаконних дій органу досудового розслідування він незаконно перебував від слідством і судом з 19 листопада 2014 року до 30 січня 2020 року, що становить 62 місяці 11 днів, з яких 19 місяців 1 день - перебував під вартою в Львівському слідчому ізоляторі.
Внаслідок вказаних обставин було істотно порушено звичний спосіб його життя, суттєво обмежено його права та можливості. Вказаними діями було обмежено його права та свободи як громадянина Республіки Азербайджан, йому інкримінувались 2 тяжких злочини, двічі обирались найбільш суворі запобіжні заходи - тримання під вартою, в результаті яких у нього погіршився психофізіологічний й психоемоційний стан, а також стан здоров`я. Він змушений був докладати додаткових зусиль для організації свого життя, підтвердження своєї невинуватості у вчиненні злочинів. Будучи громадянином Республіки Азербайджан його паспорт було визнано речовим доказом, у зв`язку з чим він був позбавлений можливості зареєструвати шлюб, а після народження сина не міг здійснити реєстрацію себе як батька, також не мав можливості прибути на поховання батька, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Сихівський районний суд міста Львова рішенням від 22 липня 2020 року позов задовольнив частково.
Стягнув з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди 264 488 грн.
У задоволенні решти вимог відмовив.
Частково задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд врахував тривалість та тяжкість вимушених змін у життєвих стосунках позивача, їх час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, порушення звичного режиму життя, тривалість моральних страждань.
Також суд першої інстанції зазначив про те, що вирок суду про невинуватість позивача та його виправдання залишений апеляційним судом без змін 30 липня 2019 року і в силу статті 532 КПК України набрав законної сили 30 липня 2019 року, відповідно до статті 533 КПК України є обов`язковим для усіх фізичних, юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування і підлягає виконанню на всій території України. Касаційне оскарження вироку, ухваленого відносно позивача, не завдало останньому жодної моральної шкоди, доказів зворотнього суду не надано.
Львівський апеляційний суд постановою від 25 серпня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнив частково.
Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України задовольнив частково.
Рішення Сихівського районного суду міста Львова від 22 липня 2020 року змінив.
Стягнув з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди 372 000 грн.
Збільшуючи розмір моральної шкоди апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції, встановивши завдання позивачу моральної шкоди у зв`язку з тривалим досудовим розслідуванням і судовим розглядом кримінальної справи, дійшов правильного висновку про право позивача на її відшкодування, проте визначаючи межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством та судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, припустився помилки при обрахунку періоду, за який підлягає стягненню сума моральної шкоди та її розмір.
Оскільки, судом помилково взято до уваги кінцеву дату перебування позивача під слідством і судом як дату постановлення судового рішення судом апеляційної інстанції, а не касаційним судом, так як слід вважати що моральні переживання у позивача однозначно продовжувалися і у період касаційного перегляду справи, оскільки лише після такого перегляду слід вважати рішення суду зміненим бути не може та стає остаточним. Крім цього, таких моральних переживань не могло не бути зважаючи на те, що мало місце скасування вироку судом апеляційної інстанції і це не могло не вселяти сумніви та непевність в остаточності останнього судового рішення, яке переглядалось у касаційному суді, у позивача та, як наслідок, моральні переживання.
Відтак, внаслідок незаконних дій органу досудового розслідування позивач незаконно перебував під слідством і судом з 19 листопада 2014 року до 30 січня 2020 року, що становить 62 місяці.
Змінюючи рішення місцевого суду в частині органу, з якого здійснюватиметься стягнення, апеляційний суд виходив з того, що кошти на відшкодування шкоди підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивні частини судових рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання коштів.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
Від Державної казначейської служби України у жовтні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на рішення Сихівського районного суду міста Львова від 22 липня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Від Львівської обласної прокуратури у листопаді 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на постанову Львівського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник просить скасувати оскаржуване судове рішення і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги
У касаційній скарзіДержавна казначейська служба України як на підставу оскарження судового рішення посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції безпідставно визначив період перебування позивача під слідством та судом з 19 листопада 2014 року до 30 січня 2020 року, що призвело до завищення розміру відшкодування моральної шкоди.
У постановах Верховного Суду у справах №№ 489/5632/18, 221/6474/20, 295/1397/20 період за який здійснено відшкодування моральної шкоди обмежується датою набрання вироком законної сили і до нього не враховується період розгляду справи в суді касаційної інстанції.
У касаційній скарзіЛьвівська обласна прокуратура як на підставу оскарження судового рішення посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 14 січня 2021 року у справі № 466/2383/19, від 12 лютого 2020 року у справі № 295/692/17, від 05 серпня 2020 року у справі № 644/9923/18 та від 24 лютого 2020 року у справі № 405/6920/16.
Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 08 листопада 2021 року відкрив провадження у цій справі за касаційною скаргою Державної казначейської служби України та витребував її матеріали із Сихівського районного суду міста Львова.
Справа № 464/5200/19 надійшла до Верховного Суду 26 листопада 2021 року.
Верховний Суд ухвалою від 23 грудня 2021 року відкрив провадження у цій справі за касаційною скаргою Львівської обласної прокуратури.
Верховний Суд ухвалою від 15 лютого 2022 року справу призначив до судового розгляду у складі колегії п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Слідчим СВ Сихівського РВ ЛМУ ГУМВС України у Львівській області Очеретним Б. І. 19 листопада 2014 року затримано ОСОБА_1 в порядку статті 208 КПК України.
Ухвалою слідчого судді Сихівського районного суду міста Львова від 21 листопада 2014 року застосовано до ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Відносно ОСОБА_1 13 лютого 2015 року складений обвинувальний акт, який затверджений прокурором прокуратури Сихівського району міста Львова у кримінальному провадженні № 12014140070001563, внесеному до ЄРДР 29 червня 2014 року за частиною другою статті 121, частиною другою статті 187 КК України, скерований до суду для розгляду.
За наслідками судового розгляду, Сихівським районним судом міста Львова 23 листопада 2015 року ухвалено вирок про визнання ОСОБА_1 невинуватим та виправдано у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 121, частиною другою статті 187 КК України, змінено запобіжний захід із тримання під вартою на особисте зобов`язання, звільнено з-під варти в залі суду до набрання вироком законної сили.
Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 04 липня 2016 року вирок Сихівського районного суду міста Львова від 23 листопада 2015 року скасовано та призначено новий судовий розгляд кримінального провадження в Сихівському районному суді міста Львова. Запобіжний захід позивачу - особисте зобов`язання залишено без змін.
Під час нового судового розгляду кримінального провадження ухвалою від 01 грудня 2016 року змінено позивачу запобіжний захід із особистого зобов`язання на тримання під вартою, взято позивача під варту в залі суду.
Ухвалою від 27 червня 2017 року змінено позивачу запобіжний захід з тримання під вартою на особисте зобов`язання.
Вироком Сихівського районного суду міста Львова від 08-09 серпня 2018 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 121, частиною другою статті 187 КК України та виправдано, запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання залишено без змін до набрання вироком законної сили.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 30 липня 2019 року вирок Сихівського районного суду міста Львова від 08-09 серпня 2018 року в частині виправдання ОСОБА_1 залишено без змін.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.