Постанова
Іменем України
28 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 521/10766/18
провадження № 61-2162св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Нива-1»,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 09 березня 2021 року у складі судді Мазун І. А. та постанову Одеського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Таварткіладзе О. М., Погорєлової С. О., Князюка О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, який уточнила у процесі розгляду справи, до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нива-1» (далі - ТОВ «Нива-1») про стягнення грошових коштів, посилаючись на те, що 28 січня 1998 року між нею та директором Малого приватного сільськогосподарського підприємства «Нива-1» (далі - МПСГП «Нива-1»), правонаступником якого є ТОВ «Нива-1», ОСОБА_2 було укладено договір позики, оформлений розпискою, за яким названа юридична особа отримала від неї в борг грошові кошти в сумі, еквівалентній 20 000 доларам США, які зобов`язалася повернути протягом 5 років, з виплатою 10 % річних за користування коштами. 28 січня 2003 року директор ТОВ «Нива-1» ОСОБА_2 видав гарантію, за якою строк виконання відповідачем зобов`язання за вищезгаданим договором позики було продовжено до 28 січня 2018 року. Однак ТОВ «Нива-1» не виконало взятих на себе зобов`язань щодо повернення боргу. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила стягнути з відповідача на свою користь суму основного боргу за договорами позики в розмірі 20 000 доларів США у гривневому еквіваленті за курсом Національного банку України (далі - НБУ) на день ухвалення судового рішення, 10 % річних за користування грошовими коштами за період з 28 січня 1998 року по 03 жовтня 2020 року в розмірі 45 391,78 доларів США у гривневому еквіваленті за курсом НБУ на день ухвалення судового рішення, 3 % річних за порушення грошового зобов`язання з повернення боргу за період з 29 січня 2018 року по 03 жовтня 2020 року в розмірі 149 089,38 грн, та інфляційні втрати в сумі 257 296,37 грн за період з 29 січня 2018 року по 03 жовтня 2020 року.
Рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 09 березня 2021 року позов залишено без задоволення. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що згідно з висновком експерта рукописний текст і підпис в розписці та письмовій гарантії було фактично виконано у проміжок часу із серпня 2017 року по лютий 2018 року, тобто в період, коли ОСОБА_2 вже не обіймав посаду директора МПСГП (ТОВ) «Нива-1». В матеріалах справи відсутні первинні бухгалтерські документи, які б підтверджували реальне отримання названою юридичною особою грошових коштів від позивача.
Постановою Одеського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Осадчої І. А. залишено без задоволення, а рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 09 березня 2021 року - без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального права.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
У лютому 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 09 березня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.
На обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник вказала, що місцевий суд необґрунтовано відхилив її клопотання про витребування та дослідження доказів, а також інші її клопотання щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
У квітні 2022 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив скасувати рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 09 березня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року і ухвалити нове рішення, посилаючись на те, що висновки судів попередніх інстанцій про недоведеність позовних вимог є помилковими та не відповідають дійсним обставинам справи.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Малиновського районного суду міста Одеси.
11 квітня 2022 року справа № 521/10766/18 надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пункту 4 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, що на підтвердження укладення між сторонами договору позики ОСОБА_1 надала:
- розписку від 28 січня 1998 року, за якою ОСОБА_2 як директор МПСГП «Нива-1» (правонаступником якого з 14 вересня 1999 року є ТОВ «Нива-1») отримав від позивача в борг грошові кошти в сумі 20 000 доларів США під 10 % річних для будівництва автозаправної станції (далі - АЗС) за адресою: АДРЕСА_1 . Грошові кошти підлягали поверненню протягом 5-ти років після здачі АЗС в експлуатацію та початку її роботи;
- письмову гарантію від 28 січня 2003 року, за якою директор ТОВ «Нива-1» ОСОБА_2 , що діє на підставі Статуту та засновницького договору, гарантував ОСОБА_1 повернення названою юридичною особою грошових коштів у розмірі 20 000 доларів США, взятих в борг 28 січня 1998 року для будівництва АЗС. Проведення розрахунків передбачалося за рахунок дивідендів, отриманих від діяльності АЗС. У випадку неповернення з вини засновників ТОВ «Нива-1» ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 грошових коштів до 28 січня 2018 року АЗС мала перейти у приватну власність ОСОБА_1 за борги перед нею.
У висновку фізико-хімічної експертизи матеріалів документів № 2972, складеному 15 травня 2020 року судовим експертом Київської незалежної судово-експертної установи Юрченком Є. М. на виконання ухвали Малиновського районного суду міста Одеси від 18 грудня 2019 року, зазначено: 1) давність виготовлення гарантії повернення грошових коштів у сумі 20 000 доларів США під 10 % річних, датованої 28 січня 2003 року, не відповідає вказаній даті, рукописний текст та підпис в гарантії було виконано в період лютий 2018 року - серпень 2017 року; 2) давність виготовлення розписки, датованої 28 січня 1998 року, не відповідає вказаній даті, рукописний текст та підпис в розписці було виконано в період лютий 2018 року - серпень 2017 року; 3) рукописні тексти та підписи в розписці та гарантії були виконані після виконання відбитків печаток, тобто при виготовленні розписки та гарантії в якості «підкладки» використовувалися аркуші з наявними на них відбитками печаток, такий спосіб виготовлення документів свідчить про їх виготовлення шляхом монтажу реквізитів; 4) рукописні тексти та підписи в розписці та гарантії не піддавалися дії негативних факторів (тепла, вологи, світла, агресивних речовин) з метою штучного зістарення документів.
Судами також встановлено, що у визначений у вищезгаданій експертизі період складання розписки і гарантії (серпень 2017 року - лютий 2018 року) ОСОБА_2 не обіймав посаду директора ТОВ (МПСГП) «Нива-1».
В матеріалах справи відсутні первинні бухгалтерські документи, які б могли слугувати підтвердженням отримання від позивача грошових коштів саме ТОВ (МПСГП) «Нива-1».
Згідно зі статтею 374 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року (далі - ЦК Української РСР) за договором позики одна сторона (позикодавець) передає другій стороні (позичальникові) у власність (в оперативне управління) гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей або рівну кількість речей того ж роду і якості. Договір позики вважається укладеним у момент передачі грошей або речей.
Договір позики на суму понад п`ятдесят карбованців повинен бути укладений у письмовій формі (стаття 375 ЦК Української РСР).
Згідно зі статтею 1046 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором(частина перша статті 1049 ЦК України).
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
Встановивши, що в період фактичного складання вищезгаданих розписки та гарантії у ОСОБА_2 не було відповідних повноважень діяти від імені МПСГП (ТОВ) «Нива-1», в тому числі вчиняти будь-які правочини, і що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту отримання саме названою юридичною особою від неї в борг грошових коштів, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у зв`язку з їх недоведеністю.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.