Постанова
Іменем України
29 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 263/15597/18
провадження № 61-5911ск21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
третя особа - приватний нотаріус Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Танаджи Геннадій Геннадійович,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 15 лютого 2021 року у складі судді Федоренко Т. І. та постанову Донецького апеляційного суду від 16 березня 2021 року у складі колегії суддів: Попової С. А., Зайцевої С. А., Пономарьової О. М.,
у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Танаджи Геннадій Геннадійович, про визнання довіреності та договору оренди приміщення недійсними.
Короткий зміст позовних вимог
В листопаді 2018 року ОСОБА_4 звернулась до суду із вказаним позовом про визнання недійсними:
- довіреності від 04 вересня 2002 року № 6588, посвідченої приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Танаджи Г. Г., за якою ОСОБА_3 був уповноважений розпоряджатися належними позивачу нежилими приміщеннями;
- договору оренди приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , будівля В-3, укладеного 01 березня 2003 року ОСОБА_3 на підставі вказаної довіреності, із орендарем ОСОБА_2 .
Позивач вказувала, що вказану довіреність № 6588 вона не оформлювала та не підписувала, оскільки на час її посвідчення була за межами України, що підтверджується висновком судової почеркознавчої експертизи від 06 вересня 2013 року № 588 та відомостями її закордонного паспорту.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 15 лютого 2021 року, яка залишена без змін постановою Донецького апеляційного суду від 16 березня 2021 року, клопотання третьої особи - приватного нотаріуса Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Танаджи Г. Г. про закриття провадження у справі в частині позовних вимог про визнання довіреності недійсною задоволено.
Закрито провадження у цій справі в частині позовних вимог ОСОБА_4 про визнання довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Танаджи Г. Г. та зареєстрованої 04 вересня 2002 року за № 6588.
Закриваючи провадження у справі в частині позовних вимог про визнання довіреності недійсною, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що за вимогами про визнання довіреності від 04 вересня 2002 року № 6588, посвідченої приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Танаджи Г. Г., судом вже прийнято рішення щодо вимог про визнання цієї ж довіреності недійсною між тими самими сторонами ( ОСОБА_4 та ОСОБА_3 ) та з приводу тих самих підстав (заявлене позивачем непідписання цієї довіреності та її перебування поза межами України), що набрало законної сили.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у квітні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_4 , посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції в частині закриття провадження у справі щодо вимоги про визнання недійною довіреності та скасувати постанову суду апеляційної інстанції, ухвалити рішення про відмову у задоволенні клопотання про закриття провадження, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції або суду апеляційної інстанції.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області.
27 квітня 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій не повно з`ясовано обставини справи. Заявник зазначає, що тотожне клопотання про закриття провадження вже розглядалося судом першої інстанції та за результатами його розгляду було відмовлено у його задоволенні. Заявник вказує, що третя особа не була повідомлена про розгляд апеляційної скарги. Заявник зазначає, що у ОСОБА_5 відсутні повноваження на представництво інтересів третьої особи.
Відзив на касаційну скаргу
У червні 2021 року ОСОБА_3 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу задовольнити.
Вказаний відзив не береться до уваги Верховним Судом, оскільки він поданий поза межами строку для подання відзиву та до нього не додано доказів його надсилання іншим учасникам справи.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку та ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.