Постанова
Іменем України
28 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 408/489/20
провадження № 61-18740св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Комунальний заклад «Станично-Луганський районний будинок культури»,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Луганського апеляційного суду від 11 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Гаврилюка В. К., Карташова О. Ю., Коновалової В. А., у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального закладу «Станично-Луганський районний будинок культури», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Комунального закладу «Станично-Луганський районний будинок культури» (далі - КЗ «Станично-Луганський районний будинок культури»), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Уточнену позовну заяву мотивовано тим, що з 05 березня 2002 року вона працювала прибиральником службових приміщень у КЗ «Станично-Луганський районний будинок культури», свої трудові обов`язки виконувала сумлінно.
18 жовтня 2019 року вона разом з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 виконувала свої службові обов`язки, чистили клумби та прибирали територію КЗ «Станично-Луганський районний будинок культури».
23 жовтня 2019 року вона дізналася, що завідувачем господарства КЗ «Станично-Луганський районний будинок культури» ОСОБА_7 було складено доповідну записку стосовно неї, згідно з якою вона 18 жовтня 2019 року була відсутня на роботі більше трьох годин без поважних причин. Того самого дня відбулися збори трудового колективу КЗ «Станично-Луганський районний будинок культури», на яких було прийнято рішення про її звільнення з посади прибиральника службових приміщень.
Наказом КЗ «Станично-Луганський районний будинок культури» від 23 жовтня 2019 року № 87 її було звільнено з роботи на підставі пункту 4 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), за прогул без поважних причин 18 жовтня 2019 року (була відсутня на роботі більше трьох годин протягом робочого дня: з 10:00 год. до 13:30 год.).
ОСОБА_1 вважала, що вона не порушувала правила внутрішнього трудового розпорядку КЗ «Станично-Луганський районний будинок культури», її діями не завдано будь-якої шкоди інтересам закладу, а тому її звільнено з роботи незаконно.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд поновити строк звернення до суду з цим позовом; визнати наказ КЗ «Станично-Луганський районний будинок культури» від 23 жовтня 2019 року № 87 про звільнення незаконним та скасувати його; поновити її на посаді прибиральника службових приміщень КЗ «Станично-Луганський районний будинок культури» та стягнути з КЗ «Станично-Луганський районний будинок культури» на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Біловодського районного суду Луганської області від 29 травня 2020 року у складі судді Булгакова Г. В. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції виходив із того, що факт наявності прогулу позивача, тобто факт її відсутності на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без жодних поважних причин, є доведеним, тому її звільнення із займаної посади на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку з прогулом здійснено відповідачем з дотриманням вимог трудового законодавства України.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Луганського апеляційного суду від 11 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Біловодського районного суду Луганської області від 29 травня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 .
Визнано незаконним та скасовано наказ виконуючого обов`язки директора КЗ «Станично-Луганський районний будинок культури» ОСОБА_2 від 23 жовтня 2019 року № 87 про звільнення ОСОБА_1 з посади прибиральника службових приміщень за прогул без поважних причин на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді прибиральника службових приміщень КЗ «Станично-Луганський районний будинок культури».
Стягнуто з КЗ «Станично-Луганський районний будинок культури» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24 жовтня 2019 року до 11 листопада 2020 року в розмірі 52 459,44 грн без утримання податку й інших обов`язкових платежів.
Допущено негайне виконання рішення в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Суд апеляційної інстанцій виходив з того, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, не звернув уваги на те, що з урахуванням вимог трудового законодавства України у справах, у яких оспорюється незаконність звільнення, саме відповідач повинен довести, що звільнення відбулося без порушення вимог чинного трудового законодавства України. Відповідачем не було надано суду належні та допустимі докази відсутності позивача на робочому місці протягом трьох годин 18 жовтня 2019 року, у зв`язку з чим не було дотримано вимоги чинного трудового законодавства України при звільненні позивача відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України. Отже, наявні підстави для поновлення позивача на роботі та стягнення на її користь середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У касаційній скарзі, поданій у грудні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального й процесуального права, просив скасувати постанову Луганського апеляційного суду від 11 листопада 2020 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження постанови Луганського апеляційного суду від 11 листопада 2020 року заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-2801цс15, та вказує про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм процесуального права положень статей 12, 81 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у подібних правовідносинах.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин вимоги статті 149 КЗпП України, зокрема без урахування висновку щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-2801цс15.
Також апеляційним судом неправильно застосовано положення статей 12, 81 ЦПК України до спірних правовідносин.
Короткий зміст позиції інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 зазначила, що касаційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню, оскільки не містить обґрунтування неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 11 січня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Луганського апеляційного суду від 11 листопада 2020 року залишено без руху для усунення недоліків.
У січні 2021 року заявником у встановлений судом строк недоліки касаційної скарги усунуто.
Ухвалою Верховного Суду від 10 березня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Луганського апеляційного суду від 11 листопада 2020 року і витребувано з Біловодського районного суду Луганської області цивільну справу № 408/489/20.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню.
Фактичні обставини справи
Відповідно до наказу Станично-Луганського районного будинку культури від 04 березня 2002 року № 17 ОСОБА_1 було прийнято на роботу на посаду техробітника в Станично-Луганський районний будинок культури з 05 березня 2002 року.
З трудової книжки ОСОБА_1 вбачається, що згідно з рішенням Станично-Луганської районної державної адміністрації від 17 грудня 2010 року Станично-Луганський районний будинок культури перейменовано в КЗ «Станично-Луганський районний будинок культури» та відповідно до наказу КЗ «Станично-Луганський районний будинок культури» від 28 вересня 2018 року № 21 назва посади «техробітник» змінена на «прибиральник службових приміщень», що також підтверджується довідкою КЗ «Станично-Луганський районний будинок культури» від 22 листопада 2019 року № 157.
Наказом виконуючого обов`язки директора КЗ «Станично-Луганський районний будинок культури» ОСОБА_2 від 19 червня 2019 року № 46-1 прибиральнику службових приміщень ОСОБА_1 було оголошено догану за здійснення порушення трудової дисципліни та попереджено під підпис про подальше звільнення в разі повторного порушення трудової дисципліни.
Відповідно до розділу 5 пункту 5.2 Правил внутрішнього трудового розпорядку КЗ «Станично-Луганський районний будинок культури», погоджених 03 січня 2017 року виконуючим обов`язки директора КЗ «Станично-Луганський районний будинок культури» ОСОБА_2, з якими під підпис були ознайомлені працівники закладу, зокрема і ОСОБА_1 , «час початку та закінчення щоденної роботи, перерви для відпочинку та приймання їжі встановлюється таким: для співробітників районного будинку культури початок роботи - 08 год. 00 хв.; перерва на відпочинок та харчування - 30 хв. (з 12 год. 00 хв. до 12 год. 30 хв.); закінчення роботи - 16 год. 30 хв.
18 жовтня 2019 року було складено акт про відсутність на робочому місці прибиральника службових приміщень КЗ «Станично-Луганський районний будинок культури» ОСОБА_1 з 10 год. до 13 год. 30 хв. (протягом робочого часу).
Цей акт складений та підписаний завідувачем господарства КЗ «Станично-Луганський районний будинок культури» ОСОБА_7, завідувачем костюмерної ОСОБА_8, методистом з народної творчості ОСОБА_5 , методистом по роботі з дітьми ОСОБА_6 , виконуючим обов`язки директора ОСОБА_2