Постанова
Іменем України
27 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 496/2457/19
провадження № 61-17852св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Долговим Володимиром Михайловичем, на заочне рішення Біляївського районного суду Одеської області від 10 лютого 2021 року у складі судді Галич О. П. та постанову Одеського апеляційного суду від 14 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Погорєлової С. О., Князюка О. В., Таварткіладзе О. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення пені (неустойки) за несплату аліментів.
На обґрунтування позову зазначила, що у провадженні Біляївського районного відділу ДВС ГТУЮ в Одеській області перебувають виконавчі провадження № 56245934, № 56246140, № 56246366 з примусового виконання виконавчих листів № 496/4148/17, виданих Біляївським районним судом Одеської області від 12 квітня 2018 року, про стягнення аліментів з ОСОБА_2 на її користь на утримання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , починаючи з 18 листопада 2016 року.
Позивачка вказує, що з моменту набрання сили вищезазначеним судовим рішенням минуло більше одного року. Аліменти на дітей відповідач сплачує не в повному обсязі, у зв`язку з чим виник борг по сплаті аліментів, який станом на 16 травня 2019 року становить 667 999,98 грн.
Вказане підтверджується відповідними розрахунками заборгованості по аліментах, здійсненним органами державної виконавчої служби.
Зазначає, що відповідач отримує постійний дохід та має можливість сплачувати призначені судом аліменти у повному розмірі. Про це свідчить спосіб його життя, часті подорожі, систематичні коштовні придбання, будівельно-ремонтні роботи, які він здійснює тощо.
Вважає, що заборгованість по аліментах виникла з вини ОСОБА_2 , а отже, відповідно до частини першої статті 196 Сімейного кодексу України, позивачка має право на стягнення з відповідача неустойки (пені).
З урахуванням пояснень до позовної заяви від 14 січня 2021 року, позивачка просила суд стягнути з ОСОБА_2 неустойку (пеню) у розмірі 628 241,40 грн за прострочення сплати аліментів та наявну заборгованість по аліментам.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 10 лютого 2021 року позов ОСОБА_1 було задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів на користь ОСОБА_1 у розмірі 207 429,99 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем доказів відсутності його вини у виникненні заборгованості по сплаті аліментів не надано, тому позивачка має право на стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів.
Щодо інших позовних вимог суд першої інстанції вказав, що такі вимоги є безпідставними та не ґрунтуються на нормах закону.
При цьому, судом зазначено, що при обчисленні розміру неустойки (пені) ним прийняті до уваги висновки Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 02 листопада 2016 року у справі № 6-1554цс16.
Не погодившись з таким рішенням місцевого суду в частині відмовлених позовних вимог, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 14 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, заочне рішення Біляївського районного суду Одеської області від 10 лютого 2021 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.
Узагальнені доводи касаційної скарги
25 жовтня 2021 року ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Долгова В. М. подала до Верховного Суду засобами поштового зв`язку касаційну скаргу на заочне рішення Біляївського районного суду Одеської області від 10 лютого 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 14 вересня 2021 року, у якій просить суд оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким стягнути з відповідача на її користь неустойку (пеню) за несплату аліментів у розмірі 628 241,40 грн.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 11 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
24 листопада 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 14 лютого 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 16 жовтня 2003 року, від шлюбу мають неповнолітню дитину ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Крім того, відповідачем у 2005 році усиновлено двох дітей позивачки від першого шлюбу: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвами про народження, де в графі «батько» зазначено « ОСОБА_2 ».
Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 12 березня 2018 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в сумі 10 000,00 грн щомісячно, починаючи з 18 листопада 2016 року та до її повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 ; аліменти на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в сумі 10 000,00 грн щомісячно, починаючи з 18 листопада 2016 року та до досягнення нею віку 23 років, або закінчення навчання; аліменти на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в сумі 10 000,00 грн щомісячно, починаючи з 18 листопада 2016 року та до досягнення ним віку 23 років, або закінчення навчання.
Постановами старшого державного виконавця Біляївського міськрайонного відділу ДВС ГТУЮ в Одеській області Бєлоусовою Ю. П. від 23 квітня 2018 року за вказаним рішення відкриті виконавчі провадження № 56246366, № 56246140, № 56245934.
ОСОБА_2 сплата аліментів здійснювалась не у повному обсязі, у зв`язку з чим утворилася заборгованість по аліментам.
Згідно здійснених органом ДВС розрахунків заборгованості по аліментах, загальна заборгованість відповідача перед позивачкою по сплаті аліментів на утримання дітей станом на 16 травня 2019 року становить 667 999,98 грн.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Касаційна скарга на заочне рішення Біляївського районного суду Одеської області від 10 лютого 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 14 вересня 2021 року містить доводи та вимоги лише в частині вирішення позовних вимог про стягнення пені (неустойки) за несплату аліментів, а тому в силу приписів статті 400 ЦПК України в іншій частині вимог вказані судові рішення у касаційному порядку не переглядаються.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині не відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною третьою статті 51 Конституції України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до статей 18, 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов`язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов`язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім`ї та родичів визначає Сімейний кодекс України (далі - СК України).
Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї (частини сьома-восьма статті 7 СК України).
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України).
Відповідно до частини другої статті 141 СК України розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.
Можна зробити висновок, що обсяг відповідальності батьків не залежить від проживання їх разом чи окремо від дитини, і цей факт не звільняє від обов`язку забезпечувати такі умови життя дитини, які є достатніми для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, соціального та духовного розвитку.
Зазначений висновок підтверджується і наявністю відповідальності за ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків, як передбачено у частині четвертій статті 155 СК України.
Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов`язанні утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття.
Крім того, статтями 198, 199 СК України визначено, що батьки зобов`язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати. Якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.
Застосування норм цього Кодексу до відносин щодо обов`язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина встановлені статтею 201 СК України, у відповідності до якої до відносин між батьками і дочкою, сином щодо надання їм утримання застосовуються норми статей 187, 189-192 і 194-197 цього Кодексу.