Постанова суду № 757/1679/17-ц від 27.04.2022 про відшкодування майнової та моральної шкоди

Постанова

Іменем України

27 квітня 2022 року

м. Київ

справа № 757/1679/17-ц

провадження № 61-10833св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

відповідачі: Держава Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державна казначейська служба України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Кабінету Міністрів України на рішення Печерського районного суду м. Києва від 05 листопада 2018 року у складі судді Писанця В. А. та постанову Київського апеляційного суду від 16 червня 2020 року у складі колегії суддів: Головачова Я. В., Вербової І. М., Шахової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2018 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування майнової та моральної шкоди.

Позов обґрунтовували тим, що вони є співвласниками будинку АДРЕСА_1 .

26 січня 2015 року під час терористичного акту вказане майно внаслідок прямого попадання снаряду було зруйновано.

За даним фактом 28 січня 2015 року ОСОБА_1 звернулася до Авдіївського відділення поліції Покровського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області з заявою про скоєння злочину - терористичного акту.

На підставі положень Законів України «Про боротьбу з тероризмом», «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», Кодексу цивільного захисту України позивачі вважали, що за рахунок Державного бюджету України їм має бути виплачено вартість відновлювального ремонту будинку у розмірі 289 528,80 грн. Додатково ОСОБА_1 вказувала, що їй також має бути відшкодовано вартість пошкоджених особистих речей у розмірі 44 542,43 грн, а також завдану їй моральну шкоду у розмірі 200 000 грн.

Посилаючись на викладене, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, позивачі просили суд стягнути з Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 майнову шкоду у розмірі 116 924,63 грн та моральну шкоду у розмірі 200 000 грн; на користь ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 -по 72 382,20 грн завданої майнової шкоди.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Печерський районний суд м. Києва рішенням від 05 листопада 2018 року позов задовольнив частково.

Стягнув солідарно з Кабінету Міністрів України та Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 майнову шкоду в сумі 116 924,63 грн, моральну шкоду у розмірі 10 000 грн.

Стягнув солідарно з Кабінету Міністрів України та Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 по 72 382,20 грн майнової шкоди.

В задоволенні інших позовних вимог відмовив.

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції виходив з того, що позивачами доведено факт завдання їм шкоди внаслідок терористичного акту - артобстрілу, за яку повинна відповідати держава в особі Кабінету Міністрів України, оскільки відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, згідно зі статтею 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду покладається на державу незалежно від її вини. Відшкодувавши шкоду фізичній особі, держава отримує право вимоги до особи, винної у терористичному акті.

Мотивуючи рішення, суд послався на практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Також суд зазначив, що від зобов`язань, визначених статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), в окремих районах Донецької та Луганської областей відповідно до статті 15 Конвенції, Держава Україна не відступала.

Враховуючи, що внаслідок терористичного акту позивачам завдана майнова шкода у розмірі 289 528,90 грн, суд вважав, що позивачі відповідно до статті 86 Кодексу цивільного захисту України мають право на грошову компенсацію за пошкоджене житло у вказаному позивачами розмірі в рівних частинах, шляхом її стягнення з відповідачів у солідарному порядку на користь позивачів. Також вважав обґрунтованими вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення майнової шкоди внаслідок пошкодження майна в будинку на суму 44 542,43 грн, а також моральної шкоди, обмеживши її розмір до 10 000 грн.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 , Кабінет Міністрів України, Державна казначейська служба Україниподали апеляційні скарги.

Київський апеляційний суд постановою від 16 червня 2020 року апеляційні скарги ОСОБА_1 , Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України задовольнив частково.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 05 листопада 2018 року скасував і ухвалив нове судове рішення наступного змісту.

Позов задовольнив частково.

Стягнув з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію у розмірі 50 000 грн, а також моральну шкоду у розмірі 20 000 грн.

Стягнув з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію у розмірі 50 000 грн.

Стягнув з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію у розмірі 50 000 грн.

Стягнув з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_4 грошову компенсацію у розмірі 50 000 грн.

В іншій частині позову відмовив.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що право на отримання за рахунок держави компенсації за шкоду, заподіяну у період проведення антитерористичної операції внаслідок пошкодження під час терористичного акту належного позивачам на праві власності будинку, не має у законодавстві України такої юридичної основи, що дає змогу визначити конкретний майновий інтерес позивачів.

З урахуванням викладеного, вимоги про відшкодування шкоди за пошкоджений під час терористичного акту житловий будинок на підставі статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» та статті 85 Кодексу цивільного захисту України є безпідставними. Суд першої інстанції не врахував, що правовою підставою для виплати компенсації є не положення статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» та Кодексу цивільного захисту України, а невиконання державою позитивного обов`язку розробити спеціальний нормативно-правовий акт щодо надання грошової допомоги та відшкодування шкоди особам, які постраждали під час проведення антитерористичної операції у Донецькій та Луганській областях, на підставі статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції.

Враховуючи фактичні обставини справи, а також: відсутність компенсації завданої шкоди впродовж тривалого часу та невідновлення будинку; відсутність спеціального порядку відшкодування за пошкоджений внаслідок терористичного акту будинок; нездатність держави захищати власність у розумінні ЄСПЛ; відсутність належного розслідування випадку заподіяння шкоди у розумінні ЄСПЛ за встановленого у відповідному кримінальному провадженні факту пошкодження внаслідок терористичного акту будинку, позивачі мають право на стягнення за рахунок держави грошової компенсації у розмірі 50 000 грн на кожного.

Також, з урахуванням конкретних обставин справи, рівня емоційного дискомфорту ОСОБА_1 , завданого втратою житла, тривалою відсутності компенсації за його втрату, суд вважав необхідним стягнути на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 20 000 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2020 року до Верховного Суду, Кабінет Міністрів України, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 12 серпня 2020 року відкрив касаційне провадження, витребував справу з суду першої інстанції, надіслав учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснив їм право подати відзив на касаційну скаргу.

Підставою для відкриття касаційного провадження є пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

У вересні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження Кабінет Міністрів Українизазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 757/61954/16-ц, від 15 квітня 2020 року у справі № 646/5064/17, від 17 червня 2020 року у справі № 243/6695/17, від 12 грудня 2018 року у справі № 757/19694/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також апеляційний суд не в повній мірі вирішив питання про достовірність доказів та не дослідив всі обставини справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційну скаргу Кабінет Міністрів Українимотивував тим, що суди попередніх інстанцій не правильно розтлумачили норми статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», статті 1166 ЦК України, не застосували положення статті 22, 319, 321 ЦК України та порушили норми статті 2 ЦПК України.

Кабінет Міністрів України вважає, що виконання зобов`язань держави щодо прийняття законів для реалізації ефективного захисту порушених прав громадян не відноситься до повноважень Кабінету Міністрів України.

Суди попередніх інстанцій не правильно визначили відповідачем саме Кабінет Міністрів України.

Крім того, позивачем не надано суду належних доказів на підтвердження руйнування належного йому будинку та не надано належних доказів на підтвердження спричиненої майнової шкоди внаслідок такого руйнування.

Також, позивачі не довели, а судами не встановлено факту заподіяння їм Кабінетом Міністрів України моральних страждань, не надано жодного доказу на підтвердження моральної шкоди та вини уряду в її заподіянні. Позивачами необґрунтовано та не доведено протиправності діяння Кабінету Міністрів України та наявності причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і протиправним діянням.

Відзив на касаційну скаргу

У вересні 2020 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в інтересах яких діє адвокат Науменко Ю. В., подали до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просили суд залишити її без задоволення, а постанову апеляційної інстанції без змін.

Зазначають, що доводи касаційної скарги не відповідають висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 757/45419/16, від 18 березня 2020 року у справі № 757/43306/16-ц, від 04 березня 2020 року у справі № 237/557/18.

Враховуючи повноваження Кабінету Міністрів України в системі суб`єктів боротьби з тероризмом (організація боротьби з тероризмом, забезпечення її необхідними силами, засобами і ресурсами) він є представником держави, про що зазначила й Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 вересня 2020 року у справі № 265/6582/16-ц.

Крім того, чинне законодавство України передбачає можливість відшкодування моральної шкоди незалежно від наявності вини державних органів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 у рівних частинах на праві спільної часткової власності належить будинок АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 18 червня 2009 року, свідоцтвом про право на спадщину за законом від 30 травня 2013 року, витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 02 липня 2009 року № 23185191, витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 02 липня 2009 року № 23185076, витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 30 травня 2013 року № 4177395, витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 30 травня 2013 року № 4174997 та технічним паспортом.

26 січня 2015 року під час обстрілу м. Авдіївка Донецької області, унаслідок прямого влучення артилерійського снаряду в будинок позивачів: повністю зруйноване шиферне покриття та кроквяну конструкцію даху житлового будинку; пошкоджено дерев`яне перекриття з дахом; пошкоджено матеріали оздоблення стелі житлового будинку; пошкоджено фундамент будинку; пошкоджені несучі стіни лицьового та тильного фасаду житлового будинку; зруйновані кладки та матеріали оздоблення (утеплення) по лицьовому фасаду будинку; пошкоджені міжкімнатні стіни, міжкімнатні двері; пошкоджено підлогу у всіх кімнатах житлового будинку; пошкоджені чотири металопластикові та три дерев`яні віконних блоки (руйнування скління з частковим пошкодженням конструкції рам); пошкоджено вхідні двері; пошкоджено матеріали оздоблення в житлових кімнатах; пошкоджено внутрішні інженерні мережі (електропроводки, опалення); пошкоджено сантехприбори; частково зруйновано цегляну піч та димар; зруйновано цегляну кладку господарської будівлі; пошкоджено єврозабор (5 м/п); пошкоджено двері вуличного туалету; пошкоджено шиферний паркан (10 м/п). Вказане підтверджується актом по попередньому обстеженню об`єктів, які постраждали внаслідок проведення бойових дій на території м. Авдіївка від 14 квітня 2016 року та фотознімками зруйнованого будинку позивачів (т. 1 а. с. 18-21).

Також в будинку знищено майно ОСОБА_1 , яке вона придбала разом зі своїм чоловіком ОСОБА_7 , зокрема: телевізор LG, ноутбук Samsung, комп`ютер та іншу комп`ютерну техніку, а також посуд та меблі на загальну суму 44 542,43 грн.

За фактом вказаних подій ОСОБА_1 звернулася з заявою про кримінальне правопорушення за місцем вчинення злочину до Авдіївського МВ ГУМВС України в Донецькій області. Заяву про кримінальне правопорушення прийнято і зареєстровано в Єдиному реєстрі досудових розслідувань за № 12015050140000062. В подальшому зазначене кримінальне провадження було передано для проведення досудового розслідування до Управління Служби безпеки України в Житомирській області та об`єднано з кримінальним провадженням № 12014050500001449 за частинами другої, третьої статті 258 КК України (терористичний акт).

На час розгляду справи, досудове розслідування триває.

В межах кримінального провадження Донецьким науково-дослідним інститутом судових експертиз проведено судову будівельно-технічну експертизу № 1637/1638, згідно якої вартість ремонтно-відновлювальних робіт житлового будинку АДРЕСА_1 , становить 289 528,80 грн.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Межі розгляду справи судом

Підставою для відкриття касаційного провадження є пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України (неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 757/61954/16-ц, від 15 квітня 2020 року у справі № 646/5064/17, від 17 червня 2020 року у справі № 243/6695/17, від 12 грудня 2018 року у справі № 757/19694/15-ц; апеляційний суд не в повній мірі вирішив питання про достовірність доказів та не дослідив всі обставини справи).

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що право на отримання за рахунок держави компенсації за шкоду, заподіяну у період проведення антитерористичної операції внаслідок пошкодження під час терористичного акту належного позивачам на праві власності будинку, не має у законодавстві України такої юридичної основи, що дає змогу визначити конкретний майновий інтерес позивачів.

Колегія суддів погоджується із висновками суду апеляційної інстанції враховуючи наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі статтею 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 21 Конституції України передбачено, що усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

У статті 22 Конституції України проголошено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Зобов`язання держави стосовно поваги та захисту прав людини не зникають і в умовах збройних конфліктів. Підтвердженням того виступають положення самих міжнародних договорів про права людини, які не виключають їх застосування у період збройних конфліктів, хоча й передбачають можливість відступу держави від окремих зобов`язань під час надзвичайної ситуації.

................

Перейти до повного тексту